Розділ 490 — Правоохоронці

В Артура не було жодних вагань, коли він увірвався в ті двері. Він не знав, що чекає на нього по той бік, але якщо його люди постраждали, він знав, що кожна секунда матиме значення для порятунку їхніх життів.

Коли двоє зайшли до кімнати, вони побачили сліди крові, розбризкані скрізь, а його найближчі радники, друзі, яких він знав і з якими бився протягом багатьох років, лежали на підлозі, вкриті кров'ю.

Негайно Артур підійшов до найближчого, щоб дізнатися, як у нього справи. На щастя, від них долинали стогони.

"Вони живі" – сказав Артур і не тільки він. Кімната була заповнена близько двадцятьма людьми Артура. Вони часто залишалися в замку і працювали по місту. Вони були з ним найдовше.

Одного за одним він перевіряв цих людей. У них були важкі рани, але вони не були мертві, принаймні, ще ні.

Артур хотів знати, хто це зробив і чому, але це не було найважливішим зараз. Важливо було спробувати врятувати якомога більше людей. Хорошою новиною було те, що поруч з ним був один з найкращих вампірів.

"Ено, чи є якийсь спосіб врятувати цих людей?" – запитав Артур - "Ти познайомив нас з медициною, з хірургією."

Але коли він побачив вираз обличчя Ено, це був той вираз, який він не хотів би бачити і коротке похитування головою це підтвердило.

"Вони втратили забагато крові. Переміщення їх тільки погіршить ситуацію, а у вас немає обладнання, щоб робити навіть такі речі, як переливання крові" – пояснив Ено.

Артур не зовсім зрозумів, що казав Ено, але зрозумів перші слова, які він промовив. Він подивився на одного зі своїх найдавніших друзів, якого тримав на руках.

"Артур... Я... радий... бачити... що... ти... в безпеці..." – сказав він, коли кров наповнила його рот і почала витікати з боків.

"Дурню! Не хвилюйся про мене, що з тобою?" – відповів Артур.

"Я... просто... вибач... Я не... буду... там... щоб побачити... як ти... перетвориш... це... Королівство... на щось... велике" - відповів чоловік, і його серцебиття почало слабшати.

"Ні!" – закричав Артур - "Ено, будь ласка, хоч щось, що завгодно."

"Є один спосіб" - сказав Ено...

Єдиний спосіб, яким Артур міг їх врятувати, полягав у тому, щоб перетворити всіх людей у кімнаті на вампірів. Завдяки своїй силі Першого, він мав би змогу це зробити і вони змогли б одужати від таких важких ран.

Можливо, Артур не мислив тверезо, та й не був у належному душевному стані на той час. Але він вирішив, що врятує всі їхні життя тут і зараз.

Давши їм частину своєї крові, він активував ритуал і того дня вони були врятовані.

Після деяких пошуків виявилося, що лицарів та служниць було вбито і поміщено в іншій частині замку, яку знайшли пізніше. Артур покликав частину своїх військ з міста, щоб ті доглядали за іншими. За словами Ено, мине деякий час, перш ніж вони одужають.

Тепер принаймні він знав, що вони в безпеці. Він також міг почати мислити трохи ясніше.

"Хто б це зробив і чому?" – запитав Артур - "Я розумію, якби вони напали на моїх близьких, але дозволити їм жити? Це було так, ніби вони надсилали мені якесь повідомлення."

"Я маю ідею" - відповів Ено – "Багато лідерів були незадоволені тим фактом, що ти станеш чотирнадцятим членом і тепер, я припускаю, ще більше незадоволені твоїм рішенням обрати мене королем. Замість того, щоб виміщувати злобу на мені, якого вони вважають своїм братом, вони вирішили вимістити її на тобі, чужинцю. Можливо, це попередження не втручатися в наші справи... Мені шкода, Артуре, це все моя провина."

"Ні... Ти дав мені змогу врятувати мій народ і завдяки твоїм здібностям ти рятував його не раз. Але я мушу з'ясувати, хто це зробив."

Тоді Ено замовк, ніби щось мав на думці, що хотів сказати, але ще не сказав, поки нарешті не порушив тишу.

"Гадаю, ми можемо з'ясувати, хто це зробив" - сказав Ено – "Тобі може не сподобатися те, що я збираюся сказати, але ти повинен зрозуміти, чому я це зробив. Я зробив так, щоб вампір залишився у твоєму замку. Він тут відтоді, як я перетворив тебе. Я хвилювався, що щось подібне могло статися, тому відправив його сюди, щоб захищати тебе. Правда в тому, що я вже говорив з ним і він розповів мені, хто приходив. Якби щось сталося, він мав захищати тебе і твій народ. Єдине, чого я не очікував, так це того, що прийде сам лідер.

"Ти кажеш, що це зробив один з лідерів?" - відповів Артур, стиснувши кулак. Він хотів повернутися до поселення вампірів і витягти звідти того, хто це був.

"Так, але, Артуре, гадаю, ми повинні зробити це правильно. Ми повинні зробити це згідно з чинними законами. Це буде чудова нагода показати ватажкам та всім іншим вампірам, що це серйозно, і що відтепер усе буде саме так."

"Гаразд, я готовий, тепер скажи мені, хто це зробив" - сказав Артур.

"Це був перший ватажок. Каїн."

Минуло кілька днів після інциденту і Артур пояснив усім людям того дня, що з ним сталося. Він не став нічого приховувати, а також розповів їм, ким він є і що сталося.

Він очікував, що деякі з них вирішать його покинути, можливо, втечуть у жаху, але натомість кожен із них схилив коліна перед ним, заявивши, що вони продовжуватимуть слідувати за ним, доки він живий. Згодом ці двадцять чоловіків разом з Артуром стануть основною групою Карателів.

Минали дні, Ено повернувся і нарешті заявив, що вони мають достатньо доказів, аби засудити першого ватажка за скоєння такого злочину.

Артур повернувся і Ено представив докази. Вампір, який був там того дня, зізнався, а також були докази від інших, хто перебував у замку того дня. Більше однієї людини стверджували, що бачили його.

"Це підстава!" - закричав Каїн - "Кажу вам, я б ніколи не зробив такого. Я б ніколи не опустився так низько, щоб навіть подумати про це!"

Але докази були вагомо проти нього. Хоч скільки б разів він заперечував це, навіть тим, хто підтримував його раніше, було важко повірити його словам. Покарання було визначено і особа, яка мала його виконати, мала прибути.

Оскільки це відчувалося як напад на нову Систему, яку вони збиралися встановити та налагодити. Усі вони відчували, що єдине, що вони могли обрати - це Смерть. Інакше вони мали б схожу ситуацію з тією, що трапилася з першим королем.

Страту мали зробити публічною, щоб показати всім вампірам, що станеться і хто їх каратиме. На помості перед поселенням стояв перший ватажок, тоді як Артур також був присутній з мечем у руці.

Лише обличчя Артура було закрите. Карателі не розкривали своєї особистості багатьом. Інакше вони ніколи не змогли б жити нормальним життям, бувши мішенню для тих, хто бажав їх переслідувати.

"Чи є щось, що ви хочете сказати?" - запитав Артур. Він робив це ще за часів свого королювання. Але це ніколи не приносило задоволення, і зазвичай, коли люди знали, що вони близько до смерті, вони зізнавалися в усьому. Але Каїн цього не зробив, його останніми словами були...

"Я цього не робив, і цей важкий тягар ляже на ваше серце одного дня, коли ви дізнаєтеся, що це був не я."

Боротьби не було, як у інших, проте, натомість перший ватажок заплющив очі і чекав, доки меч опуститься.

"Нехай буде так." - Артур замахнувся мечем і чистим ударом голова була відтята, а першого ватажка не стало.

"Дідусю, дідусю!!!!" - вигукнув молодий чоловік з-за платформи. Його очі були повні сліз, коли Артур подивився на нього. Це було жорстоке видовище для будь-кого.

Чоловік, що стояв внизу, відчував, що назавжди запам'ятає цей день. Його дідусь, який добре до нього ставився і був найдобрішою людиною, яку він знав - Брайса Кейна ніколи не забуде.

Після першої страти вампіри добре дотримувалися правил і Ено став великим королем. Вампіри продовжували просуватися і не виявляли ознак уповільнення. Єдиною сферою, де вони не розширювалися, була чисельність населення і це повністю вирішував король.

Щодо Карателів та Артура. Він нарешті інсценував свою смерть, і після цього його попросили переїхати. Він створив собі новий замок у поселенні вампірів.

Час від часу з'являлися порушники і Карателі прибували, щоб розібратися з ними. Їхня сила була продемонстрована кілька разів, і швидко їхнє ім'я стало відомим усім іншим.

Здавалося, все йшло добре, аж доки перший король не вирішив, що настав час. Настав час Ено зануритися у вічний сон і передати свою посаду наступному.