Розділ 491 — Кінець історії Артура

Посеред розповіді Артура, щось дивне сталося з Квіном, поки той слухав. Він чув голос у своїй голові, але той не був жодною мовою, яку він міг би зрозуміти.

"Системо, це ти?" - запитав Квін.

"Ні, я не сказав жодного слова. Я теж був глибоко зацікавлений дізнатися про минуле. Є речі, яких навіть я не знав" - відповіла Система.

Тихі глибокі бурмотіння тривали і наразі Квін вирішив ігнорувати їх, слухаючи решту розповіді Артура, оскільки здавалося, що вона незабаром добіжить кінця.

Минуло багато років і на цей момент вампірське суспільство вже добре закріпилося. Ено відчував, що вже дав вампірам усе, що міг, і все, чого бажав. Місце порядку та безпеки. Тож він вирішив, що настав час йому відпочити.

Навіть якби вампіри могли жити вічно, це був вибір, який часто робили старі вампіри. Важко було пояснити, але після стількох років усе здавалося виснажливим. Замість того, щоб турбуватися про смерть, вони почали вітати ідею вічного сну і саме це сталося й з Ено.

Він уже знайшов у своїй родині того, кому передасть свої здібності, і тепер настав час зробити оголошення решті ватажків. Коли вони почули новини, вони зрозуміли.

Перш ніж було обрано нового короля, старого спершу відправляли у Вічний сон. Це робилося, щоб ніколи не виникало боротьби між старим і новим. Не було наступництва, натомість просто відбувалися нові вибори серед ради.

Усі ватажки були присутні, оскільки Ено вирішив відійти у вічний сон. Перш ніж увійти до своїх підготовлених та облаштованих покоїв, було помічено, як з них виходить його Фамільяр. Це був Кістяний Кіготь.

Сам Ено не був найкращим бійцем, але Кістяний Кіготь дуже допомагав йому зрівнювати сили, якщо коли-небудь виникала потреба битися. На початку, коли його обрали королем, були часи, коли вампіри намагалися його вбити, але Кістяний Кіготь завжди був поруч, щоб захистити його.

Причина його появи зараз полягала в тому, що для Фамільяра відхід у Вічний сон був рівнозначним смерті. Зв'язок розірветься і він знову вирушить у мандри.

Нарешті церемонія завершилася і Ено помістили під десятим замком.

Саме тоді й почалися всі проблеми. Коли другий король народу отримав владу. Артур вважав, що цього разу голосування буде більш одностороннім і він мав рацію.

Проте це було ще більш односторонньо, але в інший бік. Ті, хто минулого разу голосував за Ено, знову віддали свої голоси за одного зі своїх. Обираючи другого лідера. Що ж до іншої сторони, вони змогли схилити на свій бік три голоси з минулого разу, забезпечивши собі беззаперечну перемогу.

Цього разу 6-й лідер був обраний королем. Під його правлінням вампіри почали розширюватися. Їм дозволялося частіше залишати поселення. Вони були обережні, щоб не порушувати жодного правила, хоч і зовсім трохи, роблячи це.

Коли Артур запитав інших лідерів, чому голосування було таким одностороннім, вони пояснили, що багатьом вампірам стало нудно. Їхнє життя було занадто мирним і вони не розуміли, чому вони, як вищі істоти, мали постійно переховуватися.

Спостерігаючи, як вампіри щодня зростають у кількості, Артур відчував, що знає, що має статися. З його невеликою кількістю Карателів незабаром їх не вистачить, щоб впоратися з ними, якщо вони всі разом порушать правила.

Але молоді вампіри не змогли стримуватися достатньо довго і вони почали порушувати правила ще до того, як ситуація дійшла до цього.

Артур, звісно, мав покарати цих людей і він це зробив, але це запустило бомбу сповільненої дії у почуттях інших лідерів, розпочавши другу громадянську війну.

Під час допиту з'ясувалося, що люди, які порушили правила, належали до шостого. Ба більше, саме він надав їм дозвіл. Вампіри думали, що оскільки це наказав король, вони будуть у безпеці від покарання.

Але ніхто не був вищим за закон і це стосувалося навіть короля.

Це призвело до виникнення двох фракцій. Ті, хто вважав, що король має бути на вершині, а до Карателів не слід ставитися як до рівних. І ті, хто бажав, щоб Карателі залишалися, створюючи цивілізоване суспільство.

Спочатку Артур хотів спробувати вирішити це раціонально. Інші лідери вважали, що щоб зупинити це, їм доведеться битися. І Артур не погоджувався з ними, аж поки не дізнався про плани шостого.

Причина, чому він хотів позбутися Карателів, полягала в тому, щоб вони могли панувати над людьми. Артур не знав, скільки років минуло відтоді, як його обернули; їх було забагато, щоб порахувати, але все ж він відчував зв'язок із ними.

Йому здавалося, що вони - його люди.

Що б не сталося, він не дозволить їм робити те, що вони хочуть, і тому почалася велика битва.

Деякі з лідерів стали на бік Карателів, тоді як інші стали на бік другого короля. Багато вампірів загинуло через цю громадянську війну, виконуючи накази своїх лідерів, але чого вони не очікували, включно з шостим.

Ось наскільки могутніми стали Артур та його Карателі за той час. Навіть маючи менше людей, Артур зумів завдати значних ударів усім ворожим родинам.

Навіть ватажки вампірів дбали про власні родини та народ, тому мусило бути оголошене перемир'я.

Після цієї події багато що змінилося. Шостий ватажок погодився бути приспаним за скоєне. Було встановлено ліміт на кількість вампірів, яку могла мати кожна родина і мав бути створений журнал обліку кожного створеного вампіра.

Після того як усі ці правила були узгоджені, Артур зрозумів, що йому також потрібно щось зробити. Вампіри ненавиділи той факт, що він був чужинцем. Єдиною причиною, чому вони раніше корилися і погоджувалися, був Ено. Але вони не змінили своєї думки: щойно він зник, вони вирішили діяти на свій розсуд.

Можливо, Ено помилявся у своїй ідеї. Карателів не слід було взагалі вважати такими ж, як вампірів. Їм не варто було говорити, щоб вони жили з ними і стали частиною чотирнадцяти родин. Тому Артур зробив вибір піти зі своїми людьми.

Але перш ніж це зробити, він заявив, що за будь-яку ціну стежитиме за ними. Було два правила, яких вони зрештою мали дотримуватися: дозволена кількість вампірів і спроби напасти на людську расу. Тоді він повернеться, щоб зупинити їх.

Коли Артур пішов, деякі вампіри пішли з ним. Усі Карателі та їхні сім’ї з дітьми. А також деякі, кому подобалося мирне місце, яке колись створив Ено. Саме це зрештою призвело до того, що вони перебралися на іншу планету.

Минуло ще багато років і взаємодії між вампірами та людьми майже не було. Він особисто не стежив за поточними справами вампірів, але мав людей, які спостерігали за ними. Людей, яким він міг довіряти. Нарешті Артур відчув, що може відпочити і заснути.

"А коли я прокинувся, я побачив, що нікого навколо мене немає" - сказав Артур, закінчуючи свою розповідь - "Усі, хто прийшов зі мною, зникли. Я ніколи не сподівався прокинутися, але принаймні бажаю знати, що сталося з моїми людьми".

Коли розповідь було закінчено, інші почали ставити йому запитання щодо історії. Цікаві моменти або конкретні деталі про певні речі.

Що стосується Квіна, голос у його голові продовжувався і він ставав дедалі голоснішим. Раптом він упізнав голос у своїй голові та звідки він походив.

"Вибачте, ви не проти, якщо я швидко вийду до вбиральні? Я зараз повернуся" - сказав Квін, поспіхом виходячи.

Артур любив згадувати історії минулого, й інші теж, здавалося, були зацікавлені. Тож він продовжив, пояснюючи кожну дрібницю.

Що ж до Квіна, він не попрямував до туалету, а замість цього вирішив зайти до однієї з порожніх спалень. Коли він нарешті зайшов, то сів на підлогу і заплющив очі, починаючи медитувати.

У своїй свідомості він перенісся до чорної кімнати, де бачив себе, що стоїть. Вона була абсолютно порожньою, нічого не містила, але виглядала так, ніби тягтиметься нескінченно.

"Ну ж бо" - сказав Квін – "Скажи мені, що ти хочеш мені сказати.."

З його спини почав з'являтися туман і було видно появу Кістяного Кігтя. Під час певної частини в історії Артура Кістяний Кіготь почав говорити, але Квін не міг його зрозуміти. Зрештою, вони не спілкувалися однією мовою.

Але тут, можливо, був би інший шлях для їхнього спілкування.

Кістяний Кіготь почав з того, що підняв свої лапи і водночас чорна кімната почала змінюватися. Почали формуватися обриси, предмети, кольори. Перше, що він чітко побачив - це круглий стіл, що почав створюватися і за ним сиділо багато людей.

Саме тоді його осяяло: Кістяний Кіготь показував Квіну сцену з минулого. Це був той самий круглий стіл, який Артур описав у своїй історії.

Питання полягало в тому, чому Кістяний Кіготь показував йому це, або що він намагався йому показати?