Розділ 492 — Справжнє минуле

"Я... покажу... тобі... минуле..." - повільно і уривчасто промовив глибокий темний голос.

Кістяний кіготь рідко спілкувався з Квіном, принаймні так, щоб той міг його зрозуміти. Бували часи, коли він не міг зрозуміти, що той говорить, і бували часи, коли міг. Можливо, те, що він хотів показати Квіну, здавалося йому необхідним.

Коли чорна кімната почала перетворюватися на копію старого замку Артура, а Кістяний кіготь вимовляв ті слова, здавалося, що думки Квіна були правильними. Зараз вони були в замку, у залі для нарад, дивлячись на круглий стіл.

Це було саме так, як Артур описував у своїй розповіді. Озираючись назад, Квін дещо усвідомив: десятий лідер, або попередній король, також мав Кістяного кігтя. Чи той, що був у Квіна і цей, були однаковими? Чи тому він показував йому це зображення?

Було присутньо близько двадцяти чоловіків, деякі з них були в бойовому спорядженні, тоді як інші просто в мантіях. Це були довірені люди Артура і не всі з них були бійцями.

І Кістяний кіготь, і Квін ширяли в повітрі над столом. Здавалося, ніби вони були в кімнаті з ними. Наче він дивився фільм, але міг бути всередині і пересуватися.

"Ви отримали повідомлення?" - запитав один із чоловіків.

"Так, Артур сказав, що повернеться, на це була його печатка, і він наказав нам чекати в цій кімнаті. Як він розповість нам правду про все" – відповів інший.

"А що, як чутки правдиві? Що, як він справді працює з демонами? Ось як йому була дарована його сила і він ніколи не старішав" – запитав один.

"Хіба це має значення? Що б Артур не зробив, він завжди робив це заради людей. Я впевнений, що якщо він і уклав якусь угоду, то це вплинуло б лише на нього самого. Я буду слідувати за ним до кінця. Він врятував наші життя, усіх нас. Якби не він, можливо, усіх наших родин, наших життів, які ми мали зараз, навіть не існувало б."

Інші кивнули на знак згоди і в ту ж мить раптовий жах з'явився на всіх їхніх обличчях. Чоловік, що стояв перед ними, не знав, що щойно з'явилося позаду нього. З чорного порталу, телепортуючись, з'явилася велика товста кістлява істота зі смертоносними кігтями.

Було зроблено удар і полилася кров. Лицарі та люди не могли зрівнятися з Кістяним кігтем, що продовжував переміщатися по кімнаті, з'являючись і зникаючи за кілька секунд, завдаючи шкоди кожному.

"Що це?" – подумав Квін - "Це ти, ти це зробив... це коли Артур повернувся до замку. Чому ти це зробив!?" – вигукнув Квін.

Сцена продовжувала розгортатися і зрештою, всі люди в кімнаті були поранені та покалічені. Вони не були мертві, але залишилися ледь живими. Коли кістяний кіготь закінчив, до кімнати увійшов інший чоловік.

Квін не знав, хто цей чоловік, але він підняв кожну людину і активував на них Навичку Впливу. Роблячи це, він описував особливості нападу кожному з них, змінюючи пам'ять у їхній свідомості.

Невдовзі після цього кістяний кіготь у спогаді зник, а сцена змінилася. Коли вона змінилася, він побачив двох людей, що йшли лісом. Один з них виглядав ідентично до Артура. Він мав рацію, його зовнішність справді ніколи не змінювалася.

Що ж до іншого, це був доволі молодий чоловік з коротким каштановим волоссям, вродливий і мав ніжне, довірливе обличчя. Але саме тоді Квін це побачив. Він бачив, як вони двоє йшли до замку і на коротку мить його обличчя змінилося.

Кімната знову миттєво поринула в непроглядну темряву і поточний Кістяний кіготь стояв перед Квіном.

"Ено наказав тобі це зробити, але чому? І чому ти вирішив показати це мені!?" - вигукнув Квін.

Але невдовзі після цього Кістяний кіготь почав перетворюватися на туман і Квін зрозумів, що більше не отримає жодних відповідей.

Розплющивши очі, він вийшов зі своєї медитації і він все ще перебував у темній кімнаті.

Артур, він не знає правди, я...

Але перш ніж Квін зміг подумати, що робити, Система відповіла.

"Я не думаю, що це гарна ідея розповідати йому" – сказала Система - "Я маю добре уявлення, чому попередній десятий лідер зробив те, що зробив. Він знав, що Артур був занадто добросердим. Він ніколи б не обернув своїх людей, якби йому не довелося. Це був спосіб попереднього десятого створити більше Карателів і водночас, це позбавило його найбільшого конкурента у досягненні його мети.

"Цим він досяг багато чого, а також міг показати іншим вампірам, що його Система з Карателями спрацювала. Ймовірно, саме тому за його часів ефект Карателів на поселення був настільки успішним. Тому що те, що сталося, було свіжим у їхній пам'яті."

"Але... Хіба він не заслуговує знати правду? Він убив першого лідера, вампір був невинним" – відповів Квін.

"А хіба це щось змінить?" – відповіла Система - "Це минуле, яке знає Артур. З того, як він розповідає про десятого у своїх історіях, здається, він був близький до цієї людини. Можливо, навіть бачив у ньому хорошого друга. Я вважаю, що це може бути навіть причиною, чому він радий допомогти тобі після того, як дізнався, що ти не каратель, адже ти маєш стосунок до десятого.

Якщо ти йому це розкажеш, ти ризикуєш зруйнувати ці стосунки. Я не кажу ніколи йому не розповідати, але не тоді, коли ми не маємо всіх відповідей. Якби ти йому розповів, це б лише призвело до того, що Артур ставитиме ще більше запитань, а ні ти, ні я не маємо на них відповідей. Немає сенсу створювати ще більше проблем, ніж ми вже маємо. Тобі потрібно почати бути більш егоїстичним і більше думати про себе, Квін.

Система, здавалося, була доволі непохитною у своїй думці з цього приводу, але зрештою, він мав рацію. Ситуація все ще не була вирішена і через поведінку Артура. Здавалося, що король та інші були більше схильні слухати.

А після того, як почули історію Артура, він виявився значно важливішою фігурою у світі вампірів, ніж вони усвідомлювали. Він був практично рівний королю і був причиною того, чому вампіри не вирішили спробувати позбутися людської раси.

"Системо, ця людина Ено. Я припускаю, що він твій родич. Ти знав його чи його ім'я?" – запитав Квін.

"Ні, не знаю" – відповіла Система – "Якщо ти думаєш про те, про що, як мені здається, ти думаєш, ми не одна й та сама особа. Моя причина покинути поселення не мала нічого спільного з його, це було через... скоро, Квін. Коли я знатиму, що ти в безпеці, я розповім тобі, чому я пішов."

Але не тому Квін питав.

Це був ризикований здогад, але він почав замислюватися про Ено минулого. Якщо він був достатньо хитрим, щоб змусити Артура робити такі речі заради своєї мети, Квін не вірив, що він був би такою людиною, яка просто так відмовилася б від свого місця влади. Це більше скидалося на те, що він був людиною, яка зробить усе заради досягнення своєї мети. Чи справді Ено помер? Чи, можливо, мав план повернутися в якийсь момент? Цілком можливо, що Річард Ено і цей Ено були однією й тією ж особою, зрештою, ШІ був ШІ і міг бути запрограмований саме так. З якихось причин Ено минулого дбав про людей, і, можливо, коли він побачив, що вони в біді, він представив їм усі вампірські технології, щоб спробувати їм допомогти. А що тоді з Далкі? Якщо вони були, як Борден, штучного походження, сумішшю звіра і людини, то чи справді вони інопланетяни? Чи щось, створене вампірами? Якщо так, то хто і чому їх створив? Було б безглуздо, якби Ено створив Далкі і водночас допомагав людям.

Від усіх цих роздумів у Квіна починала боліти голова. Тиск, здавалося, накопичувався з кожним днем. Чим більше інформації він відкривав, тим більше запитань виникало і тим більше рішень він мав приймати.

Перш ніж щось вирішувати, йому потрібно було залишити це вампірське місце з усіма живими. Він був відсутній досить довго, і якщо він незабаром не повернеться до інших, вони, ймовірно, подумають, що щось не так.

Повернувшись до кімнати, Квін побачив, що всі радісно розмовляли. Поглянувши на Артура, він помітив широку усмішку, коли той розповідав іншим про своє минуле.

"Він хороша людина" – подумав Квін.

Людина, яка завжди думала про інших, навіть зараз. Він і Артур теж не надто відрізнялися. Його було обернено десятим лідером проти власної волі, так само, як і Квіна, і вони обоє мали сили тіні.

Якби одного дня Квін міг бути хоча б наполовину таким чоловіком, яким був Артур, це було б те, чим він міг би пишатися.

"Що так довго?" – запитав Ворден.

"Вибачте, це місце таке велике, що важко було знайти туалет" – відповів Квін, сідаючи на своє місце.

"Гаразд, гадаю, досить про мене" – сказав Артур – "Тепер Квін, так? Ти мене дуже цікавиш з багатьох причин. Чому б тобі не розповісти про себе? Хто ти, чи ти справді десятий лідер?"

Тепер всі погляди в кімнаті звернулися до Квіна.