Розділ 504 — Я заберу її

Жодна людська душа не була притомною в нічному клубі, і, як і вісім чоловіків з першої ночі, кожного з них зібрали докупи. Але не тільки це, будь-які ознаки того, чим колись був нічний клуб, повністю знищувалися.

Усе це місце було тим, у що Квін не міг повірити. Він хотів кричати, зупинити їх, запитати, що вони роблять, що планували робити з усіма людьми в тій кімнаті. Але все, чим він був у цій історії - це стороннім спостерігачем. Незабаром він усвідомив, що все, що відбувалося, вже сталося.

За всім цим спостерігали Вінсент та Едвард.

"Тож ти готовий знову повернутися на решту року? Джим буде щасливий, що ти повернувся, ти ж знаєш, він питає про тебе щодня", - сказав Едвард.

У той момент він побачив, як дівчину, з якою говорив кілька секунд тому, тягнуть по підлозі геть, як і решту.

"Переконайся, що все влаштовано, ми не можемо допустити, щоб хтось про це дізнався", - сказав Вінсент, відходячи.

Усе було зроблено за кілька годин, і вампіри діяли швидко. Зрештою, вся група, включно з Едвардом, повернулася і знову опинилася в темній кімнаті. З ними прибуло кілька великих транспортних засобів, у яких були клітки, наповнені людьми. Для їхнього руху використовувалися сині кристали.

Залишалося лише увімкнути телепорт, і настав час повертатися до вампірського поселення. Коли пройшла остання людина, на землю кинули дивний пристрій. З'явився зворотний відлік, і за кілька секунд він вибухнув, знищивши будь-які докази передової технології, яка ще не була впроваджена в людський світ.

Слідкуючи за рухами Вінсента, Квін помітив, що місце, де вони перебували, було не зовсім таким, як поселення, яке вони знали сьогодні. Воно виглядало трохи інакше, і в небі був лише один місяць. Що свідчило про те, що портал, яким вони скористалися, все ще був на Землі.

Люди, включно з Едвардом, були зайняті супроводом групи людей кудись, а Вінсент мав звітувати королю про свої обов'язки. Під час доповіді Квін дізнався, для чого мали використовувати цих людей і якою була робота Вінсента.

Здавалося, що роботою Вінсента щороку було знаходити людей, які б використовувалися як джерело крові для всіх. Завжди була встановлена дата та квота, яку він мусив виконати. Скільки років він це робив, Квін не мав жодного уявлення. Усе, що він знав, це те, що, судячи з його поведінки, він знечулився до виконання такого завдання, або йому ніколи не було діла до людей з самого початку.

Проте Квін відчував, що Вінсент, якого він знав тепер, і ШІ, з яким він зазвичай розмовляв, здавалися двома абсолютно різними людьми. Щось мало змінитися.

Щодо нинішнього короля, який там був, він не виглядав так, як той, якого бачив Квін. Йому було важко визначити, коли саме все це сталося. Усе, що він знав, це те, що це був не перший король і не нинішній.

Коли Вінсент повернувся до свого замку, там на нього хтось чекав. Це був чоловік з коротким каштановим волоссям, і його губи виступали трохи більше, ніж зазвичай. Цього чоловіка звали Джим.

"Сер, чи гарна була ваша подорож? Б'юся об заклад, цього разу у вас багато історій, щоб розповісти мені," - сказав Джим.

"Я трохи втомився," - відповів Вінсент. - "Чи є у тебе якісь новини про десяте поселення?"

"Звісно, пане, я розумію. Ваше ліжко вже готове," – сказав Джим. - "А щодо людей, відколи ви подарували їм ті силові скрині, щоб допомогти пересувати їхні речі, люди стали ще щасливішими. Я також облаштував вашу дослідницьку лабораторію саме так, як вам подобається, якщо вам щось знадобиться," – відповів Джим.

"Дякую, будь ласка, продовжуйте піклуватися про людей. Після відпочинку я піду до лабораторії," – відповів Вінсент.

Джим був дивним чоловіком. Він був іншим вампіром-лицарем Вінсента, і поки Едвард часто перебував із Вінсентом, Джима залишали відповідальним за замок, щоб піклуватися про людей. Однак Джим мав дивну пристрасть до Вінсента, яку Едвард ніколи не міг зрозуміти до кінця.

Бо Джим, хоч і не виглядав на те, був навіть старшим за Вінсента. Певним чином вони були родичами, і Джим був двоюрідним дідом Вінсента. Але їхні стосунки ніколи не здавалися такими. Якщо б хтось придивився, то подумав би, що все навпаки.

Джим завжди ставився до Вінсента з повагою та захоплювався ним. Вінсент ніколи не розповідав Едварду, чому їхні стосунки були такими. Тож усе це було таємницею.

Вінсент таки відпочив, коли повернувся, але ненадовго, і невдовзі після цього одразу прямував до своєї дослідницької лабораторії. Побачивши це місце, Квін знав, що воно було точнісінько таким же, як лабораторія, яку використовував Лоґан. Лише зараз вона була більш заповненою. З матеріалами та рідинами, розкиданими по всьому приміщенню.

Він одразу взявся до роботи і мовчав. Квін не дуже розумів усього цього, але бачив, що Вінсент був неймовірно зосереджений. Під час роботи він часто куштував дивну рідину, яку намагався створити, що була червоного кольору, але щоразу розчаровано хитав головою.

Якщо йому потрібна була перерва, він починав працювати над іншими речами, як-от дивною зброєю.

Проте найбільше Квіна цікавило те, що час від часу він заглядав до своїх нотаток. Коли це траплялося, Квін отримував нагоду прочитати їх.

Намагаючись зрозуміти, над чим він працює, і після багатьох перегортань сторінок, Квін нарешті трохи зрозумів, що намагався зробити Вінсент.

Він намагався створити замінник крові для вампірів. Щоб їм більше не доводилося покладатися на людей.

Речі починали прояснюватися. Артур пояснював деякі закони, які були узгоджені між Карателями та радою, коли він пішов. Звісно, він знав, що їм потрібна кров, щоб вижити, або принаймні не перетворитися на божевільних, голодних кровопивців.

Отже, не існувало правила, яке б прямо забороняло їм брати кров у людей. Проте, існувало правило щодо розведення людей. Використання їх як якоїсь худоби. Таке життя Артур просто вважав надто жорстоким.

У них не було іншого вибору, окрім як час від часу ходити до людського світу та обирати нещасних, щоб використовувати їх як джерело крові. Квіна, проте, цікавило, чи Вінсент робив це з власного вибору, чи це було те, що король наказав йому робити.

Зрештою, здавалося, у Вінсента закінчилася вихідна сировина для червоної рідини, яку він намагався виготовити. Коли він збирався покинути кімнату, він побачив Джима, який стояв біля дверей.

"Джиме, хіба я не казав тобі наглядати за людьми? Що ти тут робиш?" - запитав Вінсент.

"Ну, тепер, коли Едвард повернувся, пане, він займається тими звичайними обов’язками. Це дає мені час допомогти вам з вашою роботою, якщо ви забажаєте. Я ж не дурень, знаєте, я міг би дуже допомогти!" - Коли він говорив ближче до кінця, Джим звучав так, ніби дедалі більше схвильовувався.

"Ти ж знаєш, що я не можу цього зробити, Джиме, будь ласка..." - сказав Вінсент, і Джим швидко зрозумів своє місце та заспокоївся.

"Припускаю, ви щось шукаєте. Вони вже мали прокинутися" - сказав Джим. – "Хочете, щоб я пішов приніс когось?"

Джим знав рутину Вінсента досконало, адже роками займався тим самим, і їхня розмова, здавалося, ніколи не змінювалася. Тож він думав, що й сьогодні, піде по те, що Вінсенту було потрібно, і повернеться. Сподіваючись, що одного дня той передумає, коли проситиме допомогти йому з дослідженнями.

Але сьогодні все було інакше, адже вперше Вінсент відповів по-іншому.

"Взагалі-то, я хотів би піти й узяти це сам. Тільки дурень робить одне й те саме знову й знову і очікує того ж результату" - відповів Вінсент. – "Можливо, я щось упускаю."

З цими словами вони вирушили до обраного місця. Нарешті, вони прибули, і тепер вони були біля дев'ятого замку. Позаду замку стояла велика будівля квадратної форми.

Дев'ята родина відповідала за всіх в'язнів, і це була їхня в'язниця. Увійшовши до в'язниці, вони двоє продовжили йти. Дивні істоти виднілися, коли вони йшли коридорами, і кілька вампірів тут і там, але врешті-решт вони дісталися місця призначення.

Вони дивилися на камери, повні людей. Більшість із них усередині, здавалося, тремтіли, дрижали від побаченого і розмірковували, що з ними сталося.

"Гей, ти! Ви обманули нас! Випустіть нас звідси!" - гукнув голос.

Зазвичай, люди вже знали б своє місце і замовкли б. Занадто налякані тим, що може статися, якщо вони виявлять непослух. Час від часу могли лунати крики та шуми, але не чітка мова. Тому Вінсент був досить здивований, почувши це. Коли він підійшов до іншої камери, він побачив її. Ту саму дівчину з нічного клубу.

"Якщо я виберуся звідси, клянуся, перша людина, яку я вб'ю, будеш ти!" - вигукнула вона.

Вінсент посміхнувся їй у відповідь і сказав: "Я заберу цю."