Розділ 505 — Втеча!

Як було замовлено, Кейті вивели з її камери, і Джим, Вінсент разом із нею прямували назад до замку. Це був перший раз, коли Кейті покинула камеру і була повністю притомна. Тому, обернувши голову, вона вбирала все в себе, спостерігаючи за фантастичним краєвидом.

Все навколо них виглядало так, ніби було зроблено у вікторіанську епоху. Проте, якимось чином, у певних місцях були помітні ознаки використання сучасних технологій. Безготівкове суспільство, діти гралися з віртуальними машинами тощо, і навіть були автоматизовані системи доставки. Транспортні засоби, що, здавалося, рухалися без сторонньої допомоги.

"Де, в біса, я?" - запитала Кейті.

"Замовкни, не розмовляй з ним так!" - гаркнув Джим на дівчину, і здавалося, він збирався вдарити її по потилиці на знак нагадування, але Вінсент обернувся, перш ніж він встиг це зробити, і він міг прочитати його очі… Вони говорили йому зупинитися.

"Тобі не потрібно знати," - сказав Вінсент, коли вони продовжували йти до замку.

Їй було зрозуміло, що цей чоловік тут головний, і він був організатором усього того в нічному клубі. Можливо, він навіть був причиною зникнення хлопців раніше. Питання було в тому, що ж мало статися з нею та рештою.

Коли вона прийшла до тями, вони йшли коридорами в'язниці, і вона бачила речі, які уявляла лише у своїх кошмарах або на екрані кіно.

"Це пекло?" - подумала вона. Якби вона померла і потрапила в таке місце, вона б точно в це повірила.

Прибувши нарешті до замку, вони одразу попрямували до його дослідницької лабораторії, а Джима , як зазвичай, туди не пустили. Тож єдиними в кімнаті були Кейті та Вінсент . Її не зв'язували й нічого подібного, просто привели з собою.

"Хіба вони не хвилюються, що я спробую втекти?" - подумала вона.

Не промовивши й слова, Вінсент одразу взявся до роботи, обмотавши її біцепс зверху пластиковою трубкою і вставивши голку, щоб взяти трохи її крові. Кейті хотіла поворухнутися, хотіла відмовитися, але коли їхні погляди зустрілися, вона застигла на місці.

Її тіло не слухалося її, і вона відчувала, що нічого не може вдіяти.

Кейті сиділа на табуреті, що стояв у кутку кімнати, а Вінсент, з новою кров'ю, виглядав щасливим. Немовби він міг досягти значного прогресу. Він продовжував працювати й працювати, і нарешті, тишу порушило запитання.

"Що ви робите з моєю кров'ю?" - запитала Кейті . Вона знала, що не отримає відповіді, де вони, чи що бачили, але, можливо, на це він їй відповість.

"Я намагаюся створити замінник крові для нас. Так ми більше не будемо залежати від вашого роду. Можливо, ми навіть зможемо переселитися на інші планети," - сказав Вінсент , не відриваючи голови від роботи.

"Переселитися на планети?" - подумала Кейті. Вона вважала чоловіка божевільним. Люди ще навіть не ступали на Марс, а він тут говорить про переміщення на іншу планету. Проте її турбувало ще дещо, що він сказав - слова "ваш вид".

Бачачи, наскільки Вінсент заглибився у свою роботу, Кейті подумала, що їй потрібно щось зробити, аби вибратися звідси. Образи тих істот постійно виникали в її голові, і вона була впевнена, що це небезпечне місце. Подивившись праворуч, вона побачила шафу, заповнену великими скляними колбами та мензурками.

Повільно вона почала нахилятися, і, діставши з шафи велику скляну ємність, тримала її за спиною, а тепер їй залишалося тільки чекати.

Після того, як було взято перший зразок крові, Вінсент був готовий взяти ще один. Коли він підійшов до Кейті, він помітив, що шафа відчинена. Не кажучи вже про те, що раніше він чув, як вона рухалася.

Проте він вирішив продовжити йти вперед, ніби нічого не знаючи, і коли підійшов достатньо близько. З-за спини вона щосили замахнулася скляною ємністю, вдаривши Вінсента прямо в обличчя.

Пролунав гучний тріск, але Вінсент навіть не здригнувся, і голова його не ворухнулася. Ємності більше не було, оскільки вона розбилася від удару. Дивлячись на нього, вона побачила кілька порізів на його гарному обличчі.

Проте за кілька секунд, і просто на її очах, ті рани почали загоюватися з помітною швидкістю. Не знаючи, що ще робити, вона вирішила бігти до дверей.

Вона була просто перед нею, ніщо не перекривало їй шлях; якщо б вона якось дісталася туди, можливо, їй вдалося б втекти. Вона насправді не знала, про що думає, але просто хотіла піти.

Але потім раптом Вінсент з'явився прямо перед дверима, наче телепортувався.

"Є причина, чому я не відчував потреби тебе зв’язувати", - сказав Вінсент.

У такій безвихідній ситуації Кейті відчула, що єдине, що вона могла зробити - це посміхнутися.

Після того інциденту Кейті повернули до її камери разом з рештою, і в її власній камері також був Ґевін. Вінсент пішов назад до своєї кімнати, і більшість вампірів тепер спатиме, оскільки сонце почало сходити.

Звісно, тюремна камера була здебільшого закрита, тож сонце майже не проникало всередину.

"Ти в порядку? Вони робили з тобою щось дивне?" - запитав Ґевін. Ґевін був партнером Кейті, і його також забрали до вампірського поселення.

"Я в порядку... Більш ніж мала б бути". - подумала вона, відчуваючи, що легко відбулася. У будь-який момент вона знала, що чоловік міг її вбити, але вирішив цього не робити.

"А що з тобою? Тут щось трапилося?" - запитала вона.

"Здається, вони відбирають кількох людей навмання. Спершу хтось підійшов, і вони взяли трохи крові у кожного." - Ґевін підняв руку, показуючи маленький слід. - "Це було дивно, наче ми не могли нічого зробити, щоб чинити опір, ніби наші думки були змушені робити те, що вони сказали.

Але потім зайшла пара дивних на вигляд вампірів, я бачив, як вони розмовляли з охоронцями. Потім вони подивилися на нас усіх... наче ми були якимись тваринами в зоопарку, і врешті-решт вампір підняв руки, показуючи пальцем, і їх кудись забрали. Я думав, що з тобою сталося те саме, але ти перша, хто повернувся."

Тієї ночі вони чекали на повернення інших людей, про яких говорив Ґевін. Проте, на відміну від Кейті, ті двоє так і не повернулися, і це лише ускладнило їм заснути тієї ночі.

Щодня їх годували їжею та водою, як зазвичай, і приблизно раз на два дні хтось приходив, щоб брати їхню кров; нічого не говорилося, і їх ні про що не інформували.

Що стосується Вінсента, він також приходив щодня і питав про Кейті. Це була та сама рутина: він відводив її до своєї лабораторії, і вони трохи розмовляли. Без винятку, вона намагалася втекти якимось хитромудрим способом, але це ніколи не спрацьовувало.

Під час їхньої розмови Кейті дізналася, що вони вампіри. З часом Вінсент почав бути з нею відвертішим. Він не бачив сенсу приховувати це. Всеодно вона буде тут до кінця свого життя, доки не перестане бути їм корисною.

Зрештою, Кейті більше не бачила потреби намагатися втекти. Це здавалося марним, але більше того, вона з нетерпінням чекала на розмови, які вела б із Вінсентом. На відміну від інших, їх ніколи не виводили з камери, якщо це не було заради крові, прибирання тощо.

Але їй дозволяли виходити назовні та побачити поселення. Сонця вона більше не бачила, але тепер розуміла чому.

Однак одного дня щось змінилося. З'явилися двоє добре вбраних вампірів, і Ґевін одразу їх упізнав. Це були ті вампіри, що приходили першого дня, коли Кейті була відсутня з Вінсентом.

Ці вампіри знову поговорили з охоронцями, і, здавалося, між їхніми руками відбувся невеликий обмін чимось. Незрозуміло, що це було, але Ґевін помітив, що воно було яскраво-червоного кольору і схоже на кристал.

Двоє чоловіків переходили від камери до камери, оглядаючи всіх людей.

"Чому в них усіх такі неймовірно тьмяні та слабкі очі?" - сказав вампір. – "Я не можу дозволити, щоб хтось помер так швидко, як той останній".

"Можливо, але ви також повинні пам'ятати, що людські тіла в кілька разів слабші за вампірські, ви мусите контролювати свою силу".

Зрештою, двоє вампірів дісталися камери, де перебували Кейті та Ґевін, і вампіри помітили її. Людська красуня, в чиїх очах все ще горів вогонь. Не виглядала мертвою, як інші.

"О, вона й справді нічого. Я візьму її", – сказав вампір.

Двері камери відчинилися, і Кейті залишилася з двома невідомими вампірами. Уперше її забирали, і це робив не Вінсент.