Розділ 518 — Крізь портал!

Людська група, що виявила телепортер, переконалася, що не робить нічого надто радикального. Зрештою, вони не знали, куди він веде. Не щодня вони натрапляли на телепортер посеред ніде. До того ж, він не мав жодного зі стандартних кольорів, до яких вони звикли.

Телепортер здавався просто мішаниною всіляких кольорів, немов сильно перемішана веселка, що надавало йому психоделічного відчуття. Одна група залишилася біля телепортера, тоді як інші пішли доповісти Полу. Головному генералу.

Пол отримав завдання від верховного головнокомандувача обшукати кожен куточок цієї планети. У старому Притулку вони нічого не знайшли, а під час пошуків у пустці єдине, що їм вдалося виявити, були мертві звірі.

Деякі звірі були вороже налаштовані один до одного, але розслідування показало, що спосіб, яким були вбиті деякі з цих звірів, свідчив про ознаки інтелекту. Зрештою, Пол отримав звіт про виявлення телепортера.

Спочатку він подумав, що він міг належати одній з великої четвірки. Вони змогли б дістати такі ресурси для подорожі на планету, подібну до цієї, і були б достатньо сильними, щоб вижити проти Кажанів смерті, з якими вони стикалися.

Проте, коли він дізнався про колір, це трохи збентежило його. Якби воно прямувало на Землю, воно мало б бути білого кольору. Всі інші планети, які були відкриті, мали бути зеленими, помаранчевими або червоними, але ця не була жодною з них.

"Ви ще не чули жодного слова від верховного головнокомандувача?" - спитав Пол, облаштувавши тимчасову базу в Притулку та розчистивши територію перед великим купольним тренувальним центром.

"Ні, сер, база не відповідала, і ми не отримували від них жодних оновлень." - повідомив йому солдат.

Минув приблизно тиждень з моменту виявлення телепорту, і Полу потрібно було прийняти рішення. Він не знав чому, але їхні пристрої зв'язку, схоже, не працювали. Пол не міг зв'язатися із Землею.

Він навіть послав людину, щоб та особисто вирушила туди, але вона так і не повернулася. Цей експеримент провели двічі, і сталося те саме.

Після цього ніхто не хотів зголошуватися, щоб спробувати повернутися на Землю і дізнатися, що відбувається, тому Полу здавалося, що у нього залишилося дуже мало варіантів. Він міг би особисто спробувати повернутися на Землю і подивитися, що відбувається з його людьми.

Або вони могли б рухатися вперед. Перш ніж щось вирішувати, Пол вибрав одного зі своїх сержантів, якого привів із собою з військової бази, щоб той повернувся, водночас відправивши невелику групу. Він дуже сподівався, що ці хлопці теж повернуться з добрими новинами, але вони так і не повернулися.

З плином днів у них залишалося дуже мало варіантів, і незабаром їхні харчові пігулки та подібні запаси закінчувалися. Ніколи вони не думали, що експедиція триватиме так довго, ані того, що вони застрягнуть у невизначеності на невідомій планеті.

Вони ніколи раніше не чули про щось подібне.

Бачачи, що моральний дух усіх був низьким, Пол нарешті прийняв рішення.

"Увага всім!" - гукнув Пол. - "Ми виконаємо місію, доручену нам верховним головнокомандувачем, і розвідаємо. Він наказав нам розвідати, що знаходиться по той бік порталу. Ми складемо звіт про побачене, а потім повернемося."

Пол збрехав своїм людям про отримання зв'язку від верховного головнокомандувача, але він знав, що це був той моральний дух, якого вони потребували.

Портал розгорнули, і лише дехто з них міг пройти крізь нього одночасно. Деякі з людей Пола не погоджувалися з його рішенням. Якби вони залишилися тут, вони могли б раціонувати свої харчові пігулки і, можливо, знайти якусь їжу тут чи там. Зрештою, їх тренували робити такі речі в певних ситуаціях.

Але Пол намагався взяти лідерство на себе. Він намагався довести всім, що здатен приймати рішучі рішення і водночас виконати обов'язок, який доручив йому верховний головнокомандувач.

Телепорт винесли, він усе ще був активований і яскраво світився. Він виглядав схожим на їхні власні портативні телепорти; лише цей був квадратної форми. Зазвичай портативні телепорти мали лише одне призначення.

В армії також був свій. Якщо станеться найгірше і нова планета виявиться набагато небезпечнішою, ніж вони очікували, тоді їм доведеться ризикнути й спробувати повернутися на Землю, куди зникли інші солдати.

Пол розташувався посередині двох рядів, які одночасно проходили крізь телепорт. Це мало дати йому найкращі шанси на виживання: не спереду, щоб захищати всіх, і не ззаду.

Проходячи крізь портали, вони всі переміщалися один за одним, і зрештою досягли невідомої лісової місцевості. Проте це було трохи дивно, оскільки ділянка, де вони приземлилися, виглядала так, ніби її розчистили від дерев, і були помітні сліди якоїсь дивної кольорової трави, що лежала прим'ята.

"Здається, ми зірвали джекпот!" – подумав Пол. У його думках була здогадка, чи не виявили вони групу людей, які втекли із Землі. Таких не було зареєстровано в урядовій Системі.

Можливо, це була група оригіналів, які володіли здатністю тіні й вирішили сховатися. Це не було нечуваним для таких груп. Зрештою, оригінали дуже оберігали свої сили.

Близько двох сотень їхніх солдатів дісталися місця, і кожен перевіряв у своїх загонах, чи все гаразд, ще не залишаючи території, де вони перебували. Поки що все здавалося нормальним.

"Сер, погляньте вгору", - сказав один із його людей.

Піднявши голову до неба, він побачив два місяці, але їхнє світло освітлювало щось інше. Це були кілька чорних птахів, які, здавалося, кружляли над їхнім місцезнаходженням.

"Вони там уже деякий час, ми припускаємо, що це звірі цієї планети", - повідомив йому солдат.

"Ми можемо їх поки що ігнорувати" - сказав Пол. – "Вони не виглядають як велика проблема; якщо вони спустяться і нападуть на нас, ми зможемо досить легко з ними впоратися. Проте намагайтеся якнайкраще не привертати їхньої уваги, ми не хочемо себе викривати. Чи було знайдено щось іще?"

У той момент один із солдатів спустився з щойно створеного земляного стовпа. Він вів розвідку з високої позиції, намагаючись з'ясувати, чи є навколо них якісь ознаки чогось.

"Сер, гадаю, ви захочете про це дізнатися. Схоже, що було засновано гігантський Притулок." - доповів солдат.

"Гігантський Притулок? Що ви маєте на увазі?" - запитав Пол.

"Ну, ви не повірите, але там є замки, і їх багато - близько чотирнадцяти, наскільки я бачу звідси, і це схоже на ціле місто."

Перш ніж Пол встиг запитати про подробиці, один із загонів почав проявляти тривогу. Це була розвідувальна група. У розвідувальній групі один із солдатів мав винятковий слух. Це дозволяло йому чути на великій відстані, і його вчинки збентежили його загін.

"Доповідь!" - вигукнув Пол.

"Я не знаю, що відбувається, сер, але раптом крізь ліс чути звуки кроків і гарчання, що біжать до нас. Їх занадто багато, щоб я міг точно порахувати."

Пол знову подивився на птахів, і тепер вони, здавалося, все ще кружляли над ними. Птахи, зрештою, виявилися не звичайними. Вони ширяли над ними, щоб ворог міг знати їхнє місцезнаходження.

"Усім приготуватися до бою," - скомандував Пол. - "Підготуйте портативні телепортатори для швидкої втечі, якщо знадобиться. Загін один, з якого напрямку наближається ворог?"

Чоловік ковтнув, перш ніж відповісти.

"Сер, кроки, гарчання... Вони лунають з усього лісу."

Проте армія не була неорганізованою, і Пол не запанікував. Маючи стільки інформації, він попросив загони зайняти позиції, утворивши коло, а потім створивши стрілоподібне формування на північ в одному напрямку за колом.

Стріла була б їхньою ударною силою, тоді як коло - їхнім щитом. А просто в центрі кола вже були встановлені телепорти, але для Пола це був останній засіб. Він не знав чому, але відчував, що якби вони спробували повернутися на Землю, як ті чоловіки раніше, то на них чекала б доля гірша за ту, в якій вони перебували зараз.

Нарешті, звук гарчання та кроків тепер чули вже всі вони, і вони терпляче чекали, доки одна з істот не вийшла з лісу. Вона була високою, блідою на колір і мала білі очі. Її зуби були гострі, як у акули.

Щось, чого жоден із них раніше ніколи не бачив, і невдовзі їх насунуло багато.

"Вперед!" - скомандував Пол.

З першого ряду солдатів вилетіла стіна списів, влучаючи істотам у живіт і зупиняючи їх на шляху. На секунду на обличчі Пола з'явилася посмішка, але вона тривала лише мить.

Адже істоти все ще рухалися, використовуючи свою грубу силу. Вони розбивали земляні шипи і продовжували наступати. Діра в їхньому животі вже починала загоюватися.

Їхнім першим ворогом, після прибуття на цю планету... була армія Вендіґо.