Розділ 521 — Зростання людей

Активація деяких Зброй душі тривала довше, ніж інших. Група не хотіла дозволити іншій стороні отримати перевагу. Це означало, що бій тепер був у повному розпалі, коли група кинулася вперед. Проте, на диво, той, хто очолював атаку і пішов першим з-поміж усіх, був Ворден.

Доки він мчав до однієї сторони формації, йому було байдуже витягати свою зброю. Землевержці, побачивши це, почали жбурляти в нього численне каміння.

"Борден, відкинь валуни для мене," - запитав Ворден.

"Так, капітане!" - сказав Борден.

Перший великий камінь полетів, і Ворден не звернув зі свого шляху, оскільки мав свою ціль перед очима. Наступної секунди вони побачили, як камінь розбивається на друзки, а його частини летять назад до них, влучаючи в деяких їхніх солдатів.

Через те, що камінь перекривав їм шлях, вони не бачили, що це маленький Борден виконав роботу. Доки Ворден мінімізував рух, він дозволив Бордену бути своїм захисником. Нарешті, він дістався до першого загону, але замість того, щоб штовхати, копати чи бити його, як гадав солдат.

Усе, що він відчув, був простий дотик до його голови.

"Ви не знаєте, як давно це було, я мушу подякувати вам, хлопці, що прийшли сюди," – сказав Ворден з посмішкою, перш ніж натиснути на голову. - "Потопай!"

Земля під солдатом розм'якла, і солдат упав у неї, немов у воду. Невдовзі земля знову затверділа, і було видно лише його голову. Ворден, знову ж таки, нарешті зміг копіювати сили.

Підтримуючи його, Едвард, Тіммі, Пітер і Лоґан увірвалися всередину, спричиняючи несподівані руйнування та хаос на своєму шляху. Метою було атакувати швидко, перш ніж вони зможуть витягти свою Зброю душі.

Щодо іншої половини групи, Лео вже витягнув свій меч. Він не тримав його в піхвах, як зазвичай.

"Квіне, захисти дівчат. Дозволь мені розібратися з Полом," – попросив Лео, але радше це було не прохання, а твердження від Лео, що він збирався робити, адже Лео вже кинувся вперед, ігноруючи більшість атак солдатів, прямуючи просто до головного генерала.

"Це ідеально," – сказав Артур. – "Почнімо твоє тренування, чи не так? Тут у тебе є три чудові дівчини. Твоє завдання – використовуючи свою тінь, переконатися, що жодне з їхніх гарних облич не постраждає."

Це звучало просто, але насправді таким не було. Насправді, коли Квін розмірковував про це, це здавалося неможливим. Їх усіх атакували численні вороги. Квіну доведеться тонко розподілити свою тінь і, борючись, намагатися переміщувати тінь, захищаючи дівчат там, де це було можливо.

Однак він знав, що стати сильнішим буде нелегко.

Тінь під Квіном розділилася, частина її пішла до двох дівчат, які мали залишатися позаду. Таким чином її стало менше, але це було єдине, що він міг зробити, оскільки Ерін билася поруч із ним як боєць ближнього бою.

Лейла була зайнята, випускаючи стріли. По правді кажучи, вона хотіла еволюціонувати, але не могла наразі, усе було надто метушливо для неї, але вона була рада, що вивчила Здібність Телекінезу заздалегідь. Їй ще належало покращити її до четвертого рівня, але завдяки її наявності вона могла створювати відволікаючі маневри та допомагати там, де це було потрібно на полі бою.

"Обережно!" - сказала Сіа, побачивши, як камінь жбурляють у них, але перш ніж вона встигла поворухнутися, чорна тінь піднялася із землі, захищаючи її. Квін добре справлявся, розділяючи свою увагу на дві області.

Але він пітнів, і це трохи впливало на його здатність битися, оскільки було видно, що його часто вдаряли, але його сильне тіло та цілющі здібності компенсували це, і він навіть частіше використовував Криваву стіну, щоб захистити себе.

Сіа не була зовсім марною на полі бою. Коли солдати наближалися, вона мала чимало різних ґаджетів, які кидала, аби вивести з ладу або спіймати певних ворогів на деякий час. Вона отримала їх у подарунок від Едварда перед тим, як покинути замок. Ці ґаджети, створені Вінсентом, зробили б корисним навіть найзвичайнісінького вампіра.

Не все йшло гладко для всіх, оскільки вони починали відчувати труднощі. Початковий етап бою минув, і більшість солдатів змогли дістати свою Зброю душі, зробивши бій більш рівним і на їхню користь, ніж раніше.

"Ми ще навіть не закінчили другий курс!" - закричав Ворден, розмахуючи клинком однією рукою, а потім відштовхнувся від землі, щоб змістити своє тіло, відходячи від ще одного удару. - "Шкода, що в мене зараз немає своєї Зброї душі."

Ближче до центру поля бою Лео дістався до генерала Пола, і вони двоє деякий час дивилися одне на одного.

"Ти досить швидко наблизився до мене" - сказав Пол. – "У тебе якась образа на мене?" За ним, у повітрі пливли десять частин чорного каменю, як і раніше. Вони здавалися надзвичайно небезпечними, враховуючи, що жоден з інших солдатів не хотів наближатися до Пола під час його бою. Боячись, що їх випадково зачепить у процесі.

Лео нічого не сказав і просто залишався за кілька метрів від нього з готовим мечем. Перший камінь був кинутий, мов куля, і водночас був зроблений удар. Швидкість співпала, і Камінь врізався в землю.

Потім наступний, і ще один. Чорні камені продовжували кидати, тоді як Лео відбивав їх усі. Ті, що врізалися в землю, незабаром піднялися і почали наближатися до Лео з усіх різних боків.

"Я не можу його розрубати!" - подумав Лео. - "Моя здатність дозволяє мені бачити, звідки прилетять усі камені, якби не вона, у мене б уже влучили, але якщо я їх не розіб'ю, то скоро виснажуся."

Цього разу Лео використовував у своїх атаках усе, що мав. Чорний Камінь був набагато твердішим, ніж він думав. Він також вкладав свою Ци і обвивав край свого меча енергією своєї крові, роблячи його якомога гострішим.

"Я повинен його розрубати!" - подумав Лео, розмахуючи сильніше. Просто зараз він був на піку своїх можливостей, проте на цій планеті він знайшов звіра демонічного рівня, якого не міг розрубати, і тепер особливий Камінь головного генерала, який, найімовірніше, був його Зброєю душі.

Швидкість, з якою все відбувалося, була понадлюдською, і Пол починав дивуватися, чи не має людина перед ним якоїсь швидкісної здатності, що він рухається так швидко.

Згори глядачі продовжували спостерігати за боєм, і це було зовсім не те, чого вони очікували. Вони розглядали два можливі варіанти: що десята родина буде настільки слабкою, що її знищать в одну мить, або що люди будуть настільки слабкими, що те саме станеться з ними.

Але це було зовсім не так. Навіть якщо вони не хотіли цього визнавати, вони бачили, що Лео, новий Вампір-лицар, разом з іншими був могутнім. Маючи так мало людей, вони змогли стримати армію.

І, що стосується людей, вони були набагато сильнішими, ніж ті очікували.

"Ці люди все ростуть і ростуть. Якщо ми дозволимо їм продовжувати, то незабаром вони нас повалять. Про що думає король? Час діяти настав!" - роздратовано сказав один із ватажків.

Багато вампірів роками не контактували з людьми, і в їхніх думках ті все ще були слабкими маленькими мурашками. Деякі з них навіть не сприймали їх як загрозу чи проблему, доки цей бій не показав, на що вони здатні.

Бій тривав по всьому полю бою, і єдиним, хто досі не приєднався, був Артур. Час від часу він підходив до Квіна і нашіптував йому нове завдання. Можливо, казав йому зробити щось інше зі своєю тінню.

До того ж дивно, щоразу, коли Артур це робив, його Очки МС, які використовувалися для тіньової здатності, зростали. Здавалося, ніби Артур міг відчувати, коли Квіну скоро забракне МС, щоб використати тінь, і якимось чином Артур зумів відновити свої МС, щоб знову скористатися тіньовою здатністю.

Квіну здавалося, що він грає в гру, де міг використовувати свої тіньові навички скільки забажає, тільки цього разу це було справжнє поле бою.

Тим часом у центрі подій страх Лео справджувався: він усе ще не міг зламати чорний камінрь, і навіть будучи вампіром, він виснажувався, і врешті-решт це сталося. Він отримав удар, і не просто будь-куди. Один із Чорних каменів влучив йому прямо в щелепу, відкинувши його голову вбік.

Атака була потужною, і Лео довелося перегрупуватися, трохи відступивши зі своєї позиції. Коли він повернув голову, щоб поглянути на Пола, його маска розлетілася на шматки й розсипалася, впавши на підлогу.

"Лео?!" - сказав Пол.