Розділ 524 — Не мій дім

Перед королівським замком стояло близько п'ятдесяти вампірів, одягнених у форму, якої Квін раніше не бачив. Більшість вампірських вартових, які стояли в замку їхнього лідера, носили однакову форму, за винятком сімейного герба на їхньому одязі. Було кілька винятків, як-от дев'ята родина, яка відповідала за в'язницю.

Ці чоловіки перед ним були одягнені в тоншу, деталізовану легку броню з синьою облямівкою, і завдяки життю Квіна, Вінсент знав, хто вони. Вони були частиною Королівської армії. Ці вампіри не входили до квоти у тисячу п'ятсот осіб, дозволеної кожній родині, але навіть королю дозволялося мати лише близько п'ятдесяти в його особистій армії.

Вони не відповідали нікому, крім короля та Королівських лицарів. Найстрашніше в них було те, що кожен мав володіти силою вампіра-лицаря. Це було нагадуванням для Квіна, що в поселенні вампірів було багато облич, з якими він ще не стикався.

Він також був упевнений, побачивши, як Вендіґо використовувалися на полі бою, що вони, найімовірніше, мали інших темних істот, які ховалися під землею, готових до використання будь-коли.

Їх зустрів один із Королівських лицарів на ім'я Двайт. Його волосся було прилизане до голови, а вираз його обличчя, здавалося, ніколи не змінювався під час розмови.

"Я підтверджу королю, що десятий лідер, Квін Тален, доставив зловмисників, як було наказано." - сказав Двайт. - "Гадаю, буде краще, якщо ви всі повернетеся до свого замку тощо, щоб відпочити на деякий час, доки вас знову не покличуть."

Великі фургони забрали, і Двайт особисто схопив Пола за руку. Бачачи, як його відводять, він подивився на Лео, ніби очікуючи, що той щось скаже, накаже їм зупинитися, але слів не прозвучало, і всі вони попрямували до замку.

"Не уявляю, як він зараз почувається" - сказала Лейла. – "У місці, де він не розуміє, що відбувається, де вони і хто ці люди. Мабуть, тому він і продовжував дивитися на Лео."

Лейла мала рацію, він, мабуть, божеволів від думок, подумав Квін. Хоча Пол і був лідером військової бази, чи всі ці неправомірні дії були його провиною? Чи він заслужив на щось подібне? Він навіть не відповідав за школу, де його життя було пеклом, а військова школа - здебільшого справа рук Дюка.

"Стривайте!" - вигукнув Квін, якраз перед тим, як Двайт досяг дверей замку. - "Що з ним буде?"

Двайт деякий час дивився на Квіна, перш ніж відповісти.

"Цей хлопець, я не можу сказати, чи буде він корисний нам у майбутньому, чи лише принесе більше клопоту" - подумав Двайт.

"Рішення ще не прийнято" - відповів Двайт. – "Не хвилюйтеся, вас скоро викличуть, усіх."

З цим вони увійшли в двері замку, і ті зачинилися за ними.

"Чотири дні..." - пробурмотів Лоґан.

"Що ти сказав?" - запитав Фекс, почувши його.

"Я просто підраховував, скільки нам лишилося до того, як школа мала знову початися" - відповів Лоґан. – "Я досі не вирішив, що робитиму."

"Можливо, нам варто зачекати, поки ми не побачимо, що станеться з цими хлопцями" - відповів Квін. – "Судячи зі слів того Королівського лицаря, наша ситуація та позиція могли дещо змінитися."

Коли їхнє завдання та робота були виконані, і більше нічого було робити, дівчата запитали Квіна, чи можна їм повернутися до Емі. Адже вони все ще хотіли дізнатися більше про Сіа, і, чесно кажучи, вони хотіли відволіктися від усього, що щойно сталося. Вони відчували, що якби просто залишилися в десятому замку, то збожеволіли б від роздумів, і хотіли зайняти свій розум.

Дівчата знову відділилися від групи, але саме перед відходом Квін сказав кілька слів.

"Лейло, будь обережна," - сказав Квін.

Причина, чому він це сказав, полягала в тому, що він досі бачив образи Лейли, яку пробило списом. Вона була за мить від смерті.

Щодо Лейли, коли вона обернулася, на її обличчі була широка посмішка. Слів було сказано небагато, але вона відчувала, що вони важливі. Тому що він сказав ці слова лише їй, а не двом іншим дівчатам.

Коли вони прибули до замку, хлопці також вирішили розділитися. Лоґан хотів розібрати дослідження, які він знайшов на горі, і тепер, коли Пітер повернувся, він знову був його ідеальним помічником. Ворден, звісно, теж цікавився цим, і він відчував, що Квін мав щось інше на думці.

Він нікого не просив робити нічого і всю дорогу дивився на Артура, наче хотів щось сказати, але не міг, поки вони були на відкритій місцевості.

"Покличте нас, якщо ми знову знадобимося, і Квіне, ми все ще живі, тому не хвилюйся так сильно" - сказав Ворден, заходячи до замку і прямуючи до дослідницької кімнати.

"Гей, гей, брате!" - сказав Фекс. – "Це було чудово, га? Ми там справді дали жару. Я трохи хвилювався щодо приєднання до десятої родини, але я й не знав, що ти так виріс. А вчитель, як ти, чорт забирай, зумів його переманити? Раніше він був звіром, а тепер він якийсь надзвір..." - Балаканина Фекса тривала, і раптом він відчув, як хтось тягне його за руку.

"Вибачте, я забув взяти цього базіку з собою" - сказав Ворден, який повернувся, відтягуючи Фекса.

"Гадаю, мені теж час іти" - сказав Артур. – "Моя пропозиція все ще в силі, якщо ти захочеш, щоб я тренував тебе ще, Квіне."

"Насправді, Артуре" – відповів Квін. – "Я хотів, щоб ти пішов зі мною всередину десятого замку. Мені потрібно щось тобі показати. Дещо, що ти, можливо, захочеш побачити."

Едвард кинув на Квіна погляд. Чесно кажучи, він не хотів, щоб Квін заглиблювався в ці справи. Він просто хотів, щоб Квін був хорошим лідером і жив своїм життям у поселенні, захищаючи інших.

Але Квін почувався інакше: він прожив життя Вінсента, а Вінсент був залучений у це, і це означало, що тепер і Квін був залучений у це.

Цього разу, коли вони спускалися до гробниць десятого лідера, Лео та Едвард були поруч із ним. Так Квіну було краще. Він не думав, що Артур зробить щось, аби нашкодити йому, але просто не знав, що станеться.

"Навіщо ти привів мене сюди?" - запитав Артур.

Усі вони стояли ближче до задньої частини, де чотири гробниці були освітлені синім сяйвом.

"Якби я запитав тебе, як виглядав перший лідер десятої родини, ти б знав, чи не так?" - запитав Квін.

"Я ніколи не забуду його обличчя. Я пам'ятав його щодня з того дня, як він мене перетворив" - відповів Артур. – "Колись ворог, а тепер мій друг."

Погляди між Едвардом і Квіном тривали, і якби Едвард знав те, що знав Квін, він, імовірно, зробив би все, що в його силах, аби зупинити те, що мало статися.

Квін більше нічого не сказав, натомість рушив уперед і дозволив подіям розвиватися своїм ходом. Будь-яке пояснення лише спричинило б суперечки. Крутячи великі круглі циферблати на гробниці, почала витікати пара, і камера піднялася.

Потім крізь скло можна було побачити чоловіка зі схрещеними руками.

Артур подивився на чоловіка, і за секунду його очі широко розплющились. Він знову подивився на підлогу, рахуючи. Переконуючись, що Квін не відчинив не ту.

"Відчини їх усі!" - вигукнув Артур.

Не відповідаючи й нічого не кажучи, Квін рушив і відчинив їх усі. У кожній з них був присутній лідер. Артур не знав більшості інших лідерів, але він знав, хто посів десяте місце після першого, і в тій камері була правильна людина.

Але причина відчинити їх усі полягала в тому, щоб переконатися, що не було якоїсь помилки.

"Де він... Де Ено?" - запитав Артур.

"Ось чому я хотів, щоб ти спустився сюди" - відповів Квін. – "Я не знаю, що відбувається, але попередній десятий лідер... Коли він передавав мені посаду, то показав мені свої спогади, і в його спогадах я бачив когось, хто виглядав як перший король, але якщо перший король занурився у Вічний сон, то це мало бути неможливим.

Ніхто тут не знає, як виглядає перший лідер, і, почувши твою історію та враховуючи, наскільки... наскільки ти старий, я подумав, що варто було б перевірити це з тобою."

Артур не міг повірити. Він сам бачив, як перший король занурився у сон. Усі були там, коли він це зробив. Не було жодного обману, інакше решта помітила б. А це означало лише одне: хтось розбудив його і помістив у камеру іншу людину.

Питання було – чому...

Початковий шок почав вщухати в голові Артура, але після цього він усвідомив, що те, що сказав йому Квін, також було трохи дивним.

"Квіне... скажи мені, звідки ти знав, як виглядав перший король? Навіть якщо минулий лідер показав тобі свої спогади, він теж не міг цього знати", – запитав Артур.

Це було те, чого не помітив навіть Едвард. Звідки Квін знав?

Саме тому він відчував, що було б безпечніше мати поруч Лео та Едварда; він знав, що йому доведеться розповісти.

"Є дещо, що мені потрібно тобі розповісти, і це твій вибір - вірити мені чи ні, це було те, що мені показав Кістяний кіготь..."