Розділ 525 — Чотирнадцяте місце зникло

Минуло добрих дві хвилини, і жодного слова не злетіло з вуст Артура. Він просто продовжував дивитися на камеру перед собою.

Кілька хвилин тому Квін пояснив Артуру все, що сталося. Усе, що йому показав Кістяний кіготь. Як насправді саме він напав на людей Артура, діючи від імені свого тодішнього господаря. Господарем був перший король Ено.

На цьому етапі будь-які слова були б кращими за мовчання, і Квін дивувався, що ж ось-ось станеться будь-якої миті. Чи вибухне він гнівом, чи звинуватить Квіна у брехні? Було так багато можливостей.

Він не хотів робити Артура ворогом, той так багато йому допоміг, і якщо вже на те пішло, Артур заслуговував знати правду про все, що відбувається.

"Я мушу його знайти," – нарешті промовив Артур. - "Я мушу почути це з його власних вуст, а після цього сам запитаю його, що він планує робити."

Артур не був злий, він не дозволив би інциденту, що стався так давно, контролювати себе. Було важко злитися на щось, що сталося багато років тому. Більше за все, він був розчарований. Він розумів, чому Ено вирішив зробити те, що зробив тоді, і зрештою, того дня ніхто з його людей не загинув.

Проблема полягала в тому, що його обдурив так званий друг. Якщо він зайшов так далеко заради своєї мети, то Ено піде на все. Це означало, що була причина, чому він досі був притомний. Така хитра і розумна людина, як Ено, не прокинулася б випадково.

"То ти мені віриш?" – обережно запитав Квін.

"Звісно," - відповів Артур. - "Що ти виграєш від брехні в усьому цьому? Немає сенсу намагатися обернути щось подібне проти мене, і я не уявляю, звідки б ти інакше знав, як виглядав перший лідер.

Квіне, я попросив би тебе залишити цю справу з Ено мені, але відчуваю, що в тебе є свої причини знайти його. Якщо я знайду його раніше за тебе, то обіцяю, що приведу його до тебе, аби ти отримав свої відповіді," - сказав Артур і почав виходити з гробниці, прямуючи до сходів.

"Куди ти йдеш?" - запитав Квін.

"Час мені залишити це місце. Воно ніколи не було моїм домом, ніколи не відчувалося таким протягом років, що я тут був, і я досі не почуваюся бажаним." - Промовивши це, він згадав, що наразі було одне місце, де він почувався бажаним, і це був Притулок, до якого він прибув і створив разом із Рубі. - "Я піду шукати Ено і дізнаюся, що сталося з моїм народом. Я провів тут надто багато часу і тепер піду. Якщо король запитає про мене на зустрічі, скажи йому, що я вже пішов."

Квін збирався крикнути йому, веліти зупинитися. У нього все ще було багато речей, які він хотів дізнатися від Артура. Хіба він не хотів знати про результат? Він міг би принаймні залишитися, доки Квін не придумає, що робити.

Але тоді Артур вже занурився у свою тінь і зник. Було зрозуміло, що він вирішив покинути це місце, і він справді мав на увазі свої слова, коли сказав, що йде зараз.

Для Квіна це здавалося трохи дивним; Артур завжди був його підтримкою у складних перемовинах. Саме через нього багато вампірів вирішили його не чіпати. З його відсутністю все зміниться.

Усвідомивши це, Квін тепер знав одне. Він не хотів тут залишатися; він хотів повернутися на землю. Це було не його місце. Проблема полягала в тому, що вперше він мав вести переговори без Вінсента чи Артура.

Поки він про це розмірковував, відчув легкий дотик на лівому плечі, а потім ще один – на правому. Обернувши голову, він побачив, як двоє його побратимів-лицарів поклали туди руки.

"Не хвилюйся, Квіне", – сказав Едвард.

"Ми прикриємо тебе", – додав Лео.

Навіть у такому місці в нього все ще були люди, яким він був небайдужий, і він познайомився з чудовими людьми в поселенні вампірів.

Якби тільки був спосіб усім нам повернутися разом.

Повертаючись до замку, єдине, що змінилося, полягало в тому, що він тепер знав: його підозри були більш ніж імовірно правдивими. Перший король був десь там, живий і, найімовірніше, на землі. Зараз понад усе він бажав поговорити про це з Вінсентом.

Сказати йому, чому він думав, що перший король допоміг йому створити Систему, використану в книзі. Він продовжував рухатися вперед, аж поки зрештою не сів на великий трон, що був звернений до скляної панелі, з якої відкривався вид на місто. Це було найкраще в замку - краєвид.

"Перед зустріччю ми могли б використати цей час, щоб оголосити всім, що ви тут лідер," - запропонував Едвард. - "Це ідеальний час, поки моральний дух високий. Я чув, люди надворі чули про нашу силу та добрі вчинки."

[Отримано завдання]

[Повідомте людей про їхнього лідера]

[Нагорода: бали репутації +100]

Уперше це було завдання, яке Квіна не дуже турбувало. У його думках, бачачи, як Артур зміг так вільно піти, він теж хотів так само.

"Гадаю, я захочу почекати результатів цієї зустрічі. Скажи мені, які варіанти, на твою думку, вони запропонують людям?" - запитав Квін.

"Я знаю, ти хочеш їх врятувати, але це буде складно," - відповів Едвард. - "На відміну від твоїх друзів, вони лише одна-дві людини, і до того ж студенти. Але цього разу це був головний генерал. Одна з великих риб. Буде неможливо стерти їм пам'ять і відправити їх назад на Землю. Це лише призведе до подальшого розслідування."

"Найкраще – просто ніколи не повертати їх назад. Люди просто подумають, що вони зникли на червоній планеті. Вони можуть продовжувати розслідування там і нічого не знайдуть. Тоді вампіри просто перечекають їх. За кілька сотень років люди повністю забудуть про цю подію. Для нас це, зрештою, короткий термін. Таке траплялося вже кілька разів у минулому."

Це було так, як Квін і думав, але мусив бути якийсь вихід, інакше вбити їх на полі бою було б краще, ніж дозволити використовувати як джерело їжі.

"А що щодо обернення їх? Це був ще один варіант, який пропонувався. Чи принаймні це зупинить їх від убивства... або використання людей як їжі?"

"Масове обернення таке, Квіне, я не думаю, що ти розумієш. Не кожен вампір має здатність перетворювати своїх жертв на вампірів. Це виснажливий процес. Більшість вампірів народжуються у цьому світі, а не обертаються, саме через це," – пояснив Едвард.

Квін тепер зрозумів, чому його слоти для обернення більшої кількості людей завжди збільшувалися, коли він підвищував рівень і еволюціонував. Навіть якби він використав залишок своїх слотів, він не зміг би врятувати їх усіх.

Решту дня Квін вирішив відпочити, і, роблячи це, намагався сушити собі голову, щоб знайти, чи є щось, що він міг би зробити.

Дівчата не повернулися, але він знав, що вони в безпеці. Він не сказав їм, але Едвард послав одного зі своїх довірених людей наглядати за нею.

Що стосується хлопців, вони все ще були зайняті пошуком будь-якої нової інформації від Далкі, а Ворден і Лоґан прийняли своє рішення. Для обох їхні здібності просто надто багато значили.

Тож Лоґан створив свого роду відеощоденник, пояснюючи все, що вони виявили під час перебування тут. Він думав спробувати обдурити вампірів, але не міг придумати способу, який був би на користь Квіну, якби їх викрили.

Настав наступний день, і, як і очікувалося, у десятому замку був відвідувач. Нарешті настав час розпочати зустріч. Квін вирішив взяти з собою Едварда, оскільки в кімнату ради дозволявся лише один Вампір-лицар.

Залишивши Лео позаду, щоб він подбав про інших, якщо станеться щось радикальне.

Коли вони були в кімнаті, всі місця були зайняті, крім чотирнадцятого місця – Місця Карателя, де мав сидіти Артур.

"Він справді пішов."

Інші лідери здивовано дивилися і чекали, і, здавалося, навіть король теж чекав, тож Квін вирішив заговорити.

"Артур сказав, що вирішив піти. Щось сталося, і він не повернеться", - сказав Квін.

"Дякую, що повідомили мене", - відповів король. - "Гадаю, ми можемо починати зустріч. Будь ласка, приведіть його."

Двері за королем широко відчинилися, і до кімнати увійшов Пол.

"Є причина, чому я дозволив цій людині увійти до цієї кімнати сьогодні, і це тому, що відбувається щось серйозне. Щось серйозне відбувається на Землі."