Розділ 530 — Моя відповідь

Квін хотів виплеснути все, і нарешті мав шанс це зробити без жодних наслідків, що могли б його стримати. Він завжди хотів поговорити з людьми нагорі та запитати, про що вони думають, чому не намагалися допомогти таким, як він, і тепер він міг.

"Ні, я не завжди був вампіром, якщо відповідати на ваше питання," – відповів Квін, стиснувши кулак.

"Квіне, заспокойся," – сказав Лео, побачивши це. - "Я знаю, що ти хочеш багато чого сказати, тож просто розкажи йому. Виплесни це."

Глибоко вдихнувши, Квін трохи заспокоївся і почав знову.

"Мої батьки загинули у війні проти Далкі," – сказав Квін. - "Я залишився сам без грошей. Я навіть не міг дозволити собі книгу здібностей, яка класифікувала мене як першого рівня. Чи знаєте ви, як живеться тим низьким рівням? До нас щодня ставляться як до сміття. Нас ображають і б’ють.

Навіть ті, хто лише трохи вищий за нас, виміщають свій гнів і розчарування на тих, хто нижче за них."

"Ми знаємо, що відбувається," – відповів Пол. - "Саме тому ми пропонуємо Здібність Землі тим, хто її потребує. Саме тому ми приймаємо їх і захищаємо."

"Захистити їх?" - Квін саркастично розсміявся. - "Ти використовуєш Здібність Землі як інструмент, щоб махати ним перед їхніми носами, використовувати їх. Що стається з тими, хто не бажає й надалі виконувати твої накази? Ти відмовляєшся дозволити їм розвиватися. Ти відкидаєш їх і дозволяєш їм залишатися там, де вони були. Чи знав ти, що робив генерал Дюк? Як він контролював усе за лаштунками? Змушував інших виконувати його накази?"

"Я не..." - Але Квін не дав Полу відповісти.

"Чому, якщо ти мав силу, владу, ти не зупинив це? Чому ти мусив розділяти на сильних і слабких? І чи знаєш ти про Трудріма?" - запитав Квін.

Почувши ім'я Трудріма, вираз обличчя Пола раптом змінився. Звісно, він знав про Трудріма. Їхні стосунки були особливими. Створені навмисно, щоб тримати його на своєму боці.

"Твоє обличчя говорить саме за себе," - сказав Квін з огидою. - "У цьому замку є дівчина, якій довелося прийти сюди, довелося втекти з Лео, довелося пройти через пекло тільки тому, що той хворий виродок забрав її здібності. Потім вони хотіли позбутися її, кинути її до шкільного підземелля, за що? Бо в неї не було батьків, бо ти знав, що ніхто не скаржитиметься, якщо у цих людей заберуть здібності."

"Пітер ледь не помер, у мене не було вибору, окрім як обернути його!!" - крикнув Квін, ще більше підвищуючи голос.

Лео тепер стояв між ними двома і попросив Квіна відступити. Він боявся, що якщо той надто розлютиться, то, можливо, навіть уб'є Пола . І якби це сталося, тоді весь їхній план зник би.

"Я думаю, тобі слід відповісти хлопцеві" - сказав Лео . – "Він пережив більше, ніж ти можеш собі уявити. За мій короткий час перебування там я теж помітив деякі дивні речі. Іноді, коли ми на вершині, ми не бачимо, як наші рішення впливають на людей внизу. Ми просто бачимо кінцевий результат або думаємо про нього. Але тут є хтось, хто був на самому низу, і нарешті може поговорити з тобою про ці речі. Я сподіваюся, ти зможеш дати йому якісь відповіді".

Пол на мить замислився, і те, що сказав Лео , було правдою. Усі рішення, прийняті іншими генералами та верховним головнокомандувачем, були спрямовані на досягнення їхньої мети. Вони просто думали про те, що було найкращим для них у той момент.

Чи справді це було так погано? Він справді не знав. Але ця людина врятувала його життя та життя його людей, тому він міг принаймні відповісти йому чесно.

"Тобі може не сподобатися відповідь, яку я збираюся дати, це може бути не та відповідь, яку ти шукаєш, але це відповідь" - відповів Пол . – "Коли почалася війна з Далкі, ми почувалися безпорадними. А коли з'явилися Оригінали й врятували нас, ми дивилися на них як на якихось богів. Можливо, це вдарило в голову деяким людям, і вони робили те, що робили, з цієї причини, але я так не думаю.

На той час людський інстинкт перейшов у режим виживання. Люди робили все можливе, щоб вижити. Тому ми вирішили відсікти те, що ми вважали тягарем. Нам потрібен був найшвидший спосіб боротися проти Далкі.

Це спричинило хаос, і Трудрім був нашою відповіддю на цей хаос на той час. Так, я знав про дії Трудріма. Але щоразу я казав собі, що ми жертвуємо небагатьма, щоб врятувати багатьох. Нове суспільство є таким, яким воно є зараз. Якби ми виключили Трудріма з нього, чи знаєте ви, що сталося б?

Далкі більше не були б нашою найбільшою загрозою. Натомість, ми були б загрозою одне для одного. Навіть тут, з усією вашою владою. Я бачу, що за тим столом панував неспокій. Люди з одного боку, люди з іншого. Так було завжди.

Особливо зараз, коли влада – це все. Найсильніші вирішують шлях людей."

"Це те саме", – подумав Квін. – "Рада вампірів, люди – усі вони були однакові. Тож усе було погано, бо лідер на вершині був поганим, чи не так?

Тоді яка була відповідь? Як він міг би розв'язати цю проблему?

"Знаєте, коли я став вампіром, я вважав це прокляттям. Але все частіше я починаю думати про це як про благословення. Гаразд, на твою дурну відповідь я дам тоді дурну відповідь. Я просто стану сильнішим, сильнішим за людей, сильнішим за будь-якого вампіра, щоб ніхто не міг піти проти мене.

Що я кажу, те й правильно, а що я кажу, те й неправильно. Це так? Хіба так влаштований світ? Допоки людина, що приймає рішення, добра серцем, усе буде добре для всіх."

Це не те, що Пол намагався донести, але він відчував, що Квін вже не слухає. Його зламало те життя, яке він пережив. Можливо, коли він досягне вершини або опиниться на цій позиції, він зрозуміє, як це важко, або, можливо, Квін доведе йому протилежне.

Двайт, який сидів осторонь, чув усе. Усе це здавалося йому цікавим. Квін не був насправді таким близьким з людьми, як він думав. Було цікаво почути, що він відчуває, бо досі його було важко зрозуміти.

Захищаючи Фекса, вампіра, потім захищаючи людей. Він не міг вирішити, на чиєму він боці.

"Гаразд, час вийшов" - сказав Двайт, підводячись зі свого місця. – "Ми не можемо більше гаяти часу. Спочатку дозвольте мені пояснити вам дещо. Ми ще не визначилися з точними термінами, коли вас викличемо назад. Це може бути через рік, через десять років. Це може бути навіть через місяць.

Але коли ми це зробимо, ти повинен негайно повернутися. Раз на місяць до тебе прибуватиме вампір, щоб інформувати нас про те, що ти робиш. Якщо ти вважаєш, що є щось термінове для доповіді, або особа, яка буде з тобою, вважає це за необхідне, тоді вони використають портативний телепорт, щоб негайно повернутися до нас. Якщо тебе виявлять люди, ти вільний розібратися з цим на свій розсуд, адже ти лідер, але ти також повинен повідомити про це нам.

Особливо, якщо це може призвести до нас або цього місця. Якщо Пола побачать, як він розмовляє з людьми про щось, пов'язане з вампірами, без дозволу десятого лідера або нас, ми негайно вб'ємо кожного заручника тут. Це не буде швидка смерть. Ми викачуватимемо їхню кров щодня, дозволяючи їм голодувати, доки вони нарешті не знепритомніють.

"Завтра вранці ти вирушаєш, і тоді ж зустрінеш свого нового союзника з першої родини. Пам'ятай, він стежитиме за всім, що ти робиш."

"Тож поспішімо і покінчимо з цим."

Вони перемістили Пола перед Квіном, а Лео стояв поруч, поки Двайт схопив його за плечі ззаду.

Потім Квін, порізавши свою руку, дозволив крові капати йому в рот. Система була активована.

[Ритуал крові активовано]

Процес був болісним, так само як і для людей до цього. Пол був досить міцної статури і вправним бійцем, але він був нічим у порівнянні з таким бійцем, як Лео. Більшість його сили походила від його здібності, тому процес, здавалося, завдавав йому набагато більше болю. На додачу до цього, Пол нічого не знав про Ци.

Квін почав замислюватися, на що ж Пол перетвориться. Він більше не матиме своєї Здібності Землі, що означатиме, що він втратить і свою Зброю душі, або, принаймні, щось трапиться з нею, оскільки його Зброя душі базувалася на його здібності. Якщо подумати, Квін насправді не знав, що станеться.

Проте, Квіну не потрібен був сильний союзник; він просто хотів, щоб хтось використав своє положення у війську, але це ніколи не могло зашкодити. Зрештою, Квін був його перетворювачем. Якщо він накаже йому битися, той муситиме.

[Кривавий ритуал завершено]