Розділ 537 — Запуск корабля

Для студентів та молодих людей космічний корабель виглядав неймовірно; вони ніколи раніше не бачили нічого подібного. Це було дивно, хоча люди й могли подорожувати крізь космос, це було не так, як могли Далкі.

Коли вони прибули на своїх кораблях, це було знаком того, наскільки просунутою була їхня технологія. Після війни людям вдалося здобути технологію телепортів ще до того, як вони мали керовані кораблі для вільного пересування в космосі.

Кораблі, які вони все ж таки створили, використовувалися для спостереження за деякими звірячими планетами, що вже належали їм. Готуючись до чергової атаки. Ось чому більшу частину свого життя вони ніколи раніше не бачили нічого подібного, і це стосувалося також і вампірів.

Космічний корабель був великим і досить аеродинамічним, оскільки цей був орієнтований на швидкість. Передня його частина, кабіна командира, мала скляний фасад, що дозволяв бачити назовні, а потім розширювалася до хвоста. Трохи схожий на паперовий літачок. Це не було схоже на літак, де були два окремі крила.

Задня частина корабля була трохи більшою та товщою, оскільки мала три величезні двигуни, що служили б його основною рушійною силою, а також містила міні-двигуни в інших місцях для керування.

"Це нова модель, що все ще перебуває на етапі тестування, але це винищувач", - пояснив Пол. - "Поки він залишався недоторканим, на борту має бути кілька речей: зброя, механізовані костюми, кілька розвідувальних апаратів. Він також повинен мати кілька портативних телепортів. Хоча всі їхні пункти призначення ведуть назад до цього місця, вони майже марні".

Інші не могли чекати і вже бігли до нього. Пол відійшов убік до іншого терміналу. Після введення коду і прикладання руки до сканера всі відчули раптову вібрацію внизу.

"Що відбувається?" – сказала Лейла, намагаючись зберегти рівновагу.

Повільно, усі, включно з космічним кораблем, почали підніматися із землі. Вони повільно піднімалися вгору, а зверху дві панелі почали розсуватися, і крізь них засяяло яскраве сонце.

Коли воно нарешті досягло вершини, вони помітили, що перебувають на центральному полі, яке знаходилося між усіма будівлями.

"Ну що ж?" – сказав Пол, вказуючи на корабель.

Квін мусив визнати, що навіть він був схвильований, і всі вони побігли до корабля. Пол передав те, що вважалося ключами від корабля. Це був невеликий пристрій, схожий на пульт. На ньому було багато кнопок, і він здавався дещо складним у використанні.

Однак, несподівано, те, що допомогло йому навчитися користуватися дивним пультом, була його Система. Використовуючи Навичку Огляду, вона повідомила йому, що робить кожна кнопка на дивному пульті. Потім, при натисканні однієї з них, корабель відкрився, і трап почав спускатися до землі, дозволяючи всім піднятися на борт.

Екскурсії як такої не було, усі просто бігали, куди їм заманеться, розглядаючи все всередині приміщення. Ззовні він виглядав великим, а всередині – ще більшим.

Увійшовши на корабель, ви потрапляли до головної зони. Переважно це був великий порожній простір, майже нічого не було всередині. Проте в цьому приміщенні ліворуч і праворуч було декілька автоматичних дверей.

Вони вели до певних зон, таких як велика їдальня, спальна зона для всіх, тренувальна кімната, дослідницька кімната і навіть більше. Усі дедалі більше захоплювалися, переходячи з кімнати до кімнати. Здавалося, ніби всі шкільні приміщення були стиснуті в одному місці.

Бачити такі обличчя у всіх трішки зігріло серце Пола. Йому було кепсько, але весь цей час він думав лише про те, як догодити верховному командувачу і виграти цю довгу війну. У нього ніколи не було часу на відпочинок.

В одній із кімнат вони знайшли багато уніформ, і це був дизайн, з яким вони були не надто знайомі. Усі вони все ще були в одязі, який позичили в замку Десятої родини, і який не дуже пасував до сьогодення. Тому кожен із них вирішив переодягнутися.

Одяг був виготовлений за найновішими технологіями повітропроникності. Він був зроблений із високоякісних матеріалів і регулював температуру людського тіла. Переважно він був синьо-сірого кольору, а по всьому його периметру протікали маленькі блакитні світлові лінії, що регулювали костюм.

"Воно зроблене з особливого типу звіра і насправді живиться його кристалами", - сказав Пол. - "Певним чином, це броня Звірячого спорядження, або точніше, одяг Звірячого спорядження. Це ще один прототип для нових солдатів, він також забезпечить вам деякий захист.

Проблема полягала в тому, що звіра, з якого воно зроблене, досить рідко можна знайти, тому проект був припинений. Все, що ми маємо тут на борту, це те, що було з нього зроблено", - пояснив Пол.

Дивлячись на все, здавалося, що там було близько сотні костюмів. Після того, як усі закінчили досліджувати першу зону, вони знову зустрілися у великій головній кімнаті та переодяглися в новий одяг.

Настав час йти на місток. Місток сполучав головну кімнату з командним центром у передній частині космічного корабля. Усі вони зайшли всередину великої круглої прозорої кімнати-купола.

Здавалося, що всередині одночасно могло поміститися близько п'ятисот людей. Тоді все, що потрібно було зробити, це натиснути на елемент керування всередині кімнати, якщо ви хотіли рухатися вперед і назад. Раптом воно почало рухатися вперед, і вони рухалися вздовж центру корабля.

Дивлячись крізь скло, вони могли бачити внизу під собою склад. Там знаходилися всі інші предмети: транспортні засоби, Мехи та інші речі.

Здавалося надто добре й дивно, що студенти, які ще не закінчили військову підготовку, раптом опинилися на такому передовому й дорогому проєкті. Квін не міг уявити, скільки грошей і припасів пішло б на створення чогось подібного.

Все це в рамках підготовки до майбутньої війни.

Нарешті місток зупинився й відчинився. Вони вийшли до головної командної кімнати. Вона була спроєктована у формі сфери: невелика платформа, що виступала назовні, якщо пройти вперед, дозволяла повністю оглянути все крізь скляне вікно.

Потім, з обох боків, спускалися гвинтові сходи, що вели до численних терміналів з екранами та всілякими кнопками. Все це здавалося надто складним, щоб вони могли щось з цим зробити.

Озирнувшись, вони зрештою всі повернулися на платформу, де посередині стояв цифровий стіл. Це був стіл, який міг відтворювати проекції, що показували б 3D-голограми мап і різних об'єктів.

Однак ніхто з них не мав жодного уявлення, як цим користуватися. Було спокусливо торкатися кнопок, поки вони ходили по приміщенню, але краще було цього не робити.

"Є одна проблема", - сказав Пол, коли всі стояли навколо столу. - "Я не знаю, як цим керувати, і зазвичай для його роботи потрібен досить великий екіпаж".

"І ти вирішив сказати нам це зараз?" - роздратовано сказав Пітер. - "Квіне, цей хлопець нас просто дурить. Навіщо було давати нам такі надії?"

Пітер насправді не любив Пола від самого початку. Він був одним із тих, хто перебував у так званому підземеллі.

Все ж таки, Пол не мав поганих намірів. Частково він хотів спуститися сюди, щоб перевірити, чи є ще живі люди, і хто знає, можливо, вони змогли б щось придумати і змусити це працювати.

"Думаю, ми будемо в порядку," - сказав Лоґан. Обидві його руки були притиснуті до цифрової мапи. Він заплющив очі і відчув це. Він відчував, що весь корабель говорив із ним.

Немов живий. Він давно не відчував нічого подібного. Так багато машин у тому "вампірському" місці відмовляли йому, але вперше за довгий час ця його приймала. Їм не потрібен був екіпаж, щоб керувати такою річчю. Він міг зробити все сам.

Запалилися вогні, почулися звуки численних клацань, і запрацював розігрів двигуна.

Оскільки космічний корабель давно не використовувався, йому знадобиться час, щоб розігрітися, і Лоґан мусив переконатися, що кожна його частина спілкується з ним. Це зайняло б деякий час, і вперше було важко, але зрештою він зміг би освоїти це і залишити їх у спокої.

Йому доведеться повертатися лише час від часу, якщо він захоче змінити інструкції, які він мав би давати кожному компоненту.

"Наступне питання: куди ми йдемо звідси?" - запитав Ворден. - "Ми повинні припустити, що, можливо, інші військові бази постраждали, як і ця. Хіба на борту немає пристроїв зв'язку?"

"Є." - відповів Лоґан. - "Чи варто нам спробувати зв'язатися?"

"Зачекайте!" - вигукнув Квін. - "Поки що ні, я думаю, нам слід спробувати знайти когось, хоч когось, щоб спершу зрозуміти, що відбувається. Було б важко пояснити людям, як ми пережили напад, і якщо військові були захоплені. Можливо, ми просто нагадаємо їм, що ми живі."

"Я б запропонував спробувати знайти найближче людське поселення. Можливо, якесь місто. Якщо у нас виникнуть проблеми, я можу дати їм свої коди допуску," - сказав Пол.

Лоґан одразу взявся за справу, отримавши доступ до бази даних космічного корабля, він мав карту світу і знав, де вони знаходяться.

"Я знайшов." - сказав Лоґан. "Але тобі це не сподобається, Квіне. Найближче до нас місто - це Дрімленд."

Це було місто, що належало Джеку Трудріму.