Розділ 538 — Виживші

"Ні, ми не можемо туди йти!" - вигукнув Пітер на знак протесту. - "Якщо тільки ми не збираємося туди, щоб надерти йому дупу і вирвати яйця."

Усі в кімнаті замовкли від слів Пітера. Він виступив трохи різко, почувши ім'я Джека. Але Квін мусив визнати, що й сам відчував те саме, коли думав про це.

Така жорстока людина, як Джек, була частиною Великої четвірки, його фракція була настільки великою, що йому належало ціле людське місто. Вона мала найбільшу кількість членів порівняно з будь-якою іншою фракцією. Крім того, вона підтримувала тісні стосунки з військовими. Певним чином, він був більш недоторканним, ніж інші члени Великої четвірки.

"Я знаю, що ви до нього відчуваєте, але ми прямуємо туди не для того, щоб об'єднатися з ним," - сказав Пол. - "Нам просто потрібно дізнатися, що сталося. Якщо якимось чином почалася війна, це буде одне з найбезпечніших місць для нас. Пам'ятайте, ви всі технічно досі є частиною військових. Ми з Джеком маємо тісні стосунки. Якщо він побачить, як ми прибуваємо, я зможу пояснити йому, чому я прийшов до нього. Ви можете просто залишитися на кораблі."

Квін деякий час розмірковував, чи справді це буде добре, адже їм потрібна була лише інформація. І вони могли б залишатися там, поки не з'ясують, що відбувається. З Полом він міг би навіть домогтися, щоб вони скористалися телепортами.

"Ні," - запротестував несподіваний голос, і це була Казз. - "Мені сказали, що цього чоловіка не можна випускати з поля зору. Він не може йти сам. Я піду з ним."

Тепер усе, здавалося, лише погіршувалося. Квін не міг допустити, щоб вони вдвох ішли зустрічатися з Джеком. Квін досі не уявляв, наскільки дикою вона може бути. Можливо, одне необережне слово – і спалахнула б бійка. Але він розумів, що Пол міг усе розповісти Джеку, а той, у свою чергу, повідомив би верховному командувачу.

Потім він почав думати, чи варто йому йти разом з ними трьома, поки інші чекатимуть на кораблі. Однак, темні думки почали заповнювати розум Квіна. Якби він зміг підкрастися і опинитися поруч із Джеком, можливо, з’явився б шанс позбутися його.

Головною слабкістю Джека було те, що він був не дуже сильним. Квін так виріс порівняно з їхньою останньою зустріччю. Якби була можливість, він міг би відплатити їм за скоєне.

Трохи поміркувавши, Квін знайшов відповідь.

"Я не думаю, що це гарна ідея. Чи є якісь інші заклади, що належать іншій фракції? Або, можливо, нейтральна територія?" - запитав Квін.

Лоґан заплющив очі й знову почав шукати, і з'явився наступний найближчий.

"Так, там є місто далі, але нам все одно доведеться пройти повз Дрімленд по дорозі," - відповів Лоґан.

"Я думаю, так буде найкраще," - відповів Квін.

Усі сиділи за терміналом і вдавали, що зайняті. Їм не потрібно було нічого робити, оскільки Лоґан усім керував. Проте це змушувало їх відчувати себе важливими, і вони уявляли себе важливою частиною команди для управління кораблем.

Навіть Казз долучилася до рольової гри, коли друкувала в повітрі та зверталася до Лоґана як до капітана.

"Капітане, ми готові до старту?" - запитала Казз.

"Так, усі приготування зроблено," - відповів Лоґан.

"Капітане, усі рушії повністю розігріті та готові до роботи!" - прокоментував Фекс. Хоча він і гадки не мав, чи це правда, чи ні.

Пол почав хитати головою. Ці діти були такими сильними, такими сміливими, але врешті-решт вони були лише дітьми.

Космічний корабель почав гуркотіти, і повільно вони відчували, як піднімаються над землею. Коли він нарешті опинився на розумній відстані від землі. Задні рушії ввімкнулися на повну потужність, і вони були готові вирушати.

Прискорення почалося повільно, коли вони рухалися в повітрі, але поступово набирало швидкість, щоб не викликати шоку у всіх на кораблі. Проте врешті-решті вони летіли так швидко, як літак.

"Він може летіти швидше?" - запитав Квін.

"Може, але я б не радив цього робити," - відповів Лоґан. - "Нам усім довелося б пристебнутися, а ми ще не були справді навчені для таких речей. Це могло б серйозно зашкодити нашому здоров’ю."

Пункт призначення все одно був не надто далеко. Принаймні для космічного корабля. Їм ще довелося подолати милі над морем, усе, що вони могли, це чекати. Кораблем було набагато легше маневрувати, ніж літаком, і він міг робити раптові рухи. Швидко рухатися вгору і вниз, ліворуч і праворуч, як для своїх розмірів.

"Ви прибули до пункту призначення Дрімленд," - сказав голос. Це був м’який жіночий голос і звук корабля. Лоґан подивився на Квіна, дивуючись, що той хотів робити.

"Давай просто подивимося," - сказав Квін - "Я все ще не думаю, що це гарна ідея, але давай пролетимо повз. Можливо, на них теж вплинуло, якщо спалахнула бійка. Ми зможемо побачити, як виглядає місто."

Корабель почав спускатися з неба, але не повністю, все ще залишаючись на розумній висоті. Вони більше не були в хмарах і могли чітко бачити крізь скляний екран та по боках.

"Хм, я нічого не бачу," - сказала Сіа, притуливши голову прямо до скла.

"Так, це ж місто, хіба Трудрім не живе в якійсь вишуканій вежі?" - сказала Лейла. - "Ми вже мали б її бачити."

"Так і є..." - повільно промовив Пол, будучи таким же збентеженим, як й інші.

"Ти впевнений, що ми в правильному місці?" - запитав Ворден.

"Абсолютно," - відповів Лоґан. - "Мапа показує, що це має бути саме тут. Може, мені спуститися нижче, можливо, ми щось помітимо?"

"Продовжуй і зроби це," - наказав Квін.

Корабель почав знижуватися. Нарешті вони змогли щось розгледіти. Вони не були готові до цього, не були готові пережити такий шок двічі за один день. Як і з військовою базою, усе було зруйновано; тільки виглядало це в кілька разів гірше.

Усі споруди виглядали так, наче їх уразила якась ядерна бомба. Міста більше не існувало. Видно було лише руїни та зруйновані будівлі, які були повністю відкинуті від центру.

І, як і раніше, вони не могли побачити ознак життя і там теж.

"Що сталося, невже вся земля така?" – запитала Лейла. Вона навіть не могла закрити рота, бо все ще була шокована.

"Це справді схоже на сцену з фільму про зомбі", – сказав Фекс.

*Піп-піп*

"Квіне, сканер зафіксував ознаки життя. Невелика група, близько десяти чоловік. Чи варто нам приземлитися поруч із ними?" – запитав Лоґан.

Час для прийняття швидкого рішення. Приємно було чути, що вони нарешті зустріли живих людей. Проте Квіну все ще потрібно було бути обережним, це цілком міг бути й ворог.

"Приземлімося в місті, але поки що подалі від них, можливо, кілька з нас підуть перевірити, хто вони", – сказав Квін, і Лоґан почав виконувати його слова.

Пол спостерігав за всім, і він помітив, що всі, здавалося, робили те, що говорив Квін, без зайвих запитань. Вони довіряли його судженню, водночас його прийняття рішень було не таким уже й поганим. Хоча іноді він, можливо, був занадто обережним. Проте він був кмітливим і не таким наївним, як здавався.

Корабель приземлився, і настав час вирішити, хто вийде з корабля, щоб оглянути людей внизу, а хто залишиться доглядати та захищати корабель. Чого Квін не очікував, так це того, що всі захочуть покинути корабель. Це було гарне місце, але вони були такі ж допитливі, як й інші, бажаючи дізнатися, що відбувається в цьому місці.

Трап був опущений, і всі стояли біля входу, чекаючи на вибір.

"Ну ж бо, ти знаєш, що ми братани!" - сказав Фекс.

"Квіне, я зроблю все, що ти попросиш, але я знаю тебе довше, ніж його," - відповів Пітер.

Дві дівчини просто намагалися виглядати мило, дивлячись на нього очима цуценят, а Казз раптом приєдналася до них ззаду.

Ворден уже перейшов на бік Квіна. Це був сміливий хід, але він зробив це, щоб переконатися, що його оберуть.

Квін докладав зусиль, щоб прийняти рішення, але здавалося, що йому не доведеться робити це надто довго. Вони всі чули гучний скрегіт шин. За кілька миттєвостей потому під'їхали два великі джипи з чоловіками всередині.

"Лейтенант Буґен із третього відділення!" - крикнув чоловік. - "Назвіть причину вашої присутності тут."

Обернувшись, вони подивилися на тих, хто прибув, і виявилося, що всі вони були в військовій формі. Коли вони побачили великий корабель, солдати припустили, що з невідомих причин прибув хтось зі штабу.

Коли Пол обернувся, всі миттєво впізнали його і віддали честь на знак поваги.

"Генерале Пол, ви живі?" - шоковано сказав Буґен.

Пол спершу подивився на Квіна, ніби питаючи дозволу, чи може він говорити. Інші солдати цього не помітили, але Буґен помітив і взяв це до відома.

"Так, схоже на те. Розумієте, я був відсутній деякий час і... дійшов до цього. Не бажаєте зайти всередину і поговорити?"

Вони нарешті дізнаються, що сталося за час їхньої відсутності.