Розділ 597 — Найкращий проєкт

Лоґан щойно пережив багато чого, не лише фізично, а й емоційно. Він трохи відпочив і поспав, перш ніж працювати над роботом-кулею, але його розум все ще був не на місці. Стільки всього роїлося в його голові, що йому було важко зосередитися.

Чому робот вийшов з-під контролю? Хто це зробив? Хто вбив його батьків? І, нарешті, він постійно згадував усі щасливі часи, проведені з ними.

Була одна річ, яку Лоґан, на його думку, міг би зробити з роботом. Коли Квін побачив телепортер у його кімнаті, він сказав йому, що Система повідомила, що його створив Річард Ено. Якби він міг попросити Квіна поглянути на робота. Можливо, тоді він зрозумів би, чи хтось втручався в роботу робота.

Це був ризикований крок, але це все, що він мав.

Тепер, на додачу до всього, що сталося досі, біля дверей стояв один із Великої Трійки. Навіть для такого, як Лоґан, це було важливою подією. Він знав, що його сім'я час від часу мала з ними справу, але ніколи він. Він був ще дитиною.

Однак це був не просто член Великої Трійки, а сама лідерка тепер стояла біля його дверей, і він не мав жодного уявлення чому.

"Це були вони?" - була першою думкою Лоґана. Якщо подумати, це було малоймовірно. У світі було небагато людей, які б змогли модифікувати щось подібне. Не те щоб Ґріни нічого не могли з цим зробити. Однак це не означало, що вони не мали зв'язку.

Поклавши руку на голову, він відчув, як вона почала пульсувати від болю. Якщо він так продовжить, Лоґан звинувачуватиме кожного у вбивстві своїх батьків.

"Добрий день, це майстер Ґрін" - сказав Лоґан, намагаючись бути якомога офіційнішим.

Звук пролунав за стінами маєтку.

"Майстер Ґрін" - подумала Мона? Вона вперше чула про майстра Ґріна, що вказувало на те, що він був їхнім сином.

Мона, як завжди, була одягнена у свій чорний костюм, який зверху надто сильно оголював декольте. На голові - її гостроверхий капелюх, без якого вона ніколи не виходила, і це надавало їй вигляду відьми. За нею стояли двоє чоловіків і двоє жінок, але Лоґан не міг розгледіти жодного звіра на камері.

Він знав, у чому полягала їхня здібність, і без звірів вони перебували у значній невигідній позиції. Однак, вони безсумнівно були б одягнені у першокласне Звіряче спорядження. Навіть якщо її одяг здавався занадто відвертим.

"Молодий пане, ваших батьків немає вдома? - запитала Мона. – "Сьогодні призначений час зустрічі, і це вперше, коли вони не відповідають."

Звісно, Лоґан був обережним, але йому було цікаво дізнатися, чому його батьки зустрічалися з Брі. Вони були достатньо могутніми, щоб просто атакувати маєток, якби справді хотіли щось отримати.

Отже, це могло означати лише одне. Брі попросили Сім'ю Ґрін щось для них створити. Таке було звичним, коли відбувалися подібні зустрічі. Не було б сенсу вбивці повертатися зараз ось так, знаючи, що власники померли.

Присутність Лоґана тут була несподіваною для вбивці.

"Мої батьки..." - Лоґан збирався сказати це, але вирішив залишити цю карту прихованою, доки не дізнається, чого вони хотіли.

"Заходьте, будь ласка. Ми можемо обговорити все особисто", - сказав Лоґан.

Двері широко відчинилися, і Лоґан швидко наказав декільком дронам і роверам переміститися до головної вітальні. Водночас сам Лоґан одягнув один зі своїх тонких, майже обтислих костюмів, призначених для швидкості, що також прикривав його обличчя.

Він був для них невідомим, і він не мав поняття, чому вони тут. Коли Мона та інші увійшли до кімнати, їх супроводжував дрон.

"Будь ласка, ідіть за дроном" - сказав Еш.

Вони зробили, як було сказано, і подумали, що все трохи дивно.

"Що сталося з тією маленькою літаючою кулею, яка зазвичай нас зустрічала?" - сказала одна з дівчат, і Мона думала про те саме.

Коли вони зайшли до кімнати, вони побачили дивного невисокого хлопчика, одягненого в химерний костюм. Він навіть закривав йому голову, а єдиний овальний шматок скла не дозволяв ні їй, ні іншим розгледіти жодних деталей на обличчі хлопчика.

"Що це означає, чому всі ці речі тут!?" - сердито сказав один із чоловіків. Це було дивно, і жодна зустріч ще ніколи не проходила так.

"Все гаразд, Тоні" - сказала Мона. – "Немає потреби нервувати. Хлопчик просто хвилюється, ось і все, - сказала вона з посмішкою, без вагань підійшла і сіла на диван навпроти того місця, де сидів Лоґан.

Між ними стояли два білі дивани та скляний столик. Над плечима Лоґана зависли два дрони. Він не хотів бути таким обережним, але відчував, що мусить.

"Що ж, якщо твої батьки довірили тобі це, то я вважаю, що й я маю довірити тобі це. Як просувається проєкт, чи є якісь результати?" - запитала Мона.

Між ними запанувала тиша. Лоґан подумав, що, можливо, він зможе викрутитися з цієї ситуації розмовою, але він ніколи не був найкращим співрозмовником. Раптом один із роверів під'їхав з тацею.

"Сендвіч?" - сказав Лоґан, вказуючи на ровер.

"Це жарт!?" - вигукнув чоловік, і в одну мить Мона поклала руку йому на груди.

"Я не повторюватиму, заспокойся."

Чоловік виглядав трохи нервовим, але він піддався і зі злості взяв один із бутербродів і почав їсти.

"Це досить смачно," - сказав чоловік із повним ротом.

"На жаль, я не знаю, про що ви говорите." - відповів Лоґан, не спромігшись придумати нічого іншого.

"Тоді, чи можна нам поговорити з вашими батьками, або повернутися в той час, коли вони будуть тут?" - запитала Мона.

Якщо Лоґан хотів дізнатися, що відбувається зараз, йому потрібно було знати, що він шукає, і не схоже було, що вони підуть, не отримавши того, за чим прийшли. Що б вони не просили його батьків зробити для них. Це було достатньо важливо, щоб Мона прийшла сама.

"Від сьогодні, на жаль, ви більше ніколи не зможете побачити моїх батьків."

"Що ви маєте на увазі?" - З якоїсь причини вона відчула це, звук у голосі Лоґана, це був смуток. Щось сталося.

"Мої батьки мертві. Відтепер усіма справами Ґрінів займатимуся я."

Тепер вона зрозуміла, чому хлопець здавався таким напруженим, чому дивні костюми і чому всі роботи та дрони в кімнаті. Він боявся їх. Якщо він поводився так, то не мав жодного уявлення, хто був убивцею.

"Скільки тобі років?" - запитала Мона.

Сімнадцять. Розмірковуючи про це, наближався Лоґанів день народження. Народившись після вересня, він завжди був одним зі старших серед однокласників, хоча виглядав так, ніби мав би бути на два класи молодшим.

"Що ж, пане Ґрін. Я шкодую про вашу втрату," - сказала Мона з лагідною посмішкою - "Гадаю, тепер ми матимемо справу з вами. По-перше, дозвольте мені сказати: я не знаю, хто вбив ваших батьків. Судячи з того, як ви поводитеся зараз, їх убили, правильно? Ми мали гарні стосунки з обома. Настільки добрі, що я навіть вирішила приїхати сюди особисто.

У всьому, що вам потрібно від нас, і будь-яким можливим способом, ми допоможемо вам. Аби показати доказ наших попередніх стосунків і навіть тих нових, які ми куємо разом зараз. Але бачите, ваші батьки виконували для нас важливе завдання, і поки це завдання не буде завершене, наші руки будуть зайняті. Хіба ви не бажаєте допомогти нам у цьому?"

Мова Мони була м’якою і лагідною. Вона мала такий дар слова, що більшість людей хотіли б допомогти їй просто, щоб зробити її щасливою. Здавалося, вона мала сильний вплив не лише на звірів, а й на людей.

На Лоґана ці чари не діяли. Він був суворо зосереджений на справах і хотів з'ясувати, що вбило його батьків. Можливо, саме цей проєкт, над яким вони працювали для Сім’ї Брі, став причиною їхньої смерті.

"Я не знаю жодних деталей цього проєкту, але якщо вони змогли це зробити, то я гарантую, що і я зможу. Я повинен мати доступ до будь-яких залишених досліджень." - відповів Лоґан .

"Гаразд, я розповім тобі деталі, а ти даси нам знати, чи зможеш продовжити роботу над цим, чи ні," - відповіла Мона - "Твої батьки працювали над пристроєм, який дозволив би досліджувати планету повністю, без необхідності відправляти когось для дослідження. Основною метою цього пристрою було з'ясувати, які звірі мешкають у яких районах. Це значно допомогло б сім'ї у пошуку звірів вищого рівня. Вони сказали, що змогли б, але пошук був би занадто широким. Зрештою, я висловила їм своє справжнє бажання, і тобі розповім його зараз: вони створювали пристрій, який міг би виявити Звіра демонічного рівня."