Розділ 620 — Ворден вдома

Коли група мала розділитися і вирушити кожен своїм шляхом, Вордена, можливо, з усіх них, найбільше турбували різні думки, що роїлися в його голові того дня.

Було кілька причин цьому. Усе своє життя він прожив із родиною, перш ніж потрапити до військової академії. Він ніколи не відвідував звичайну школу, як інші, і це був насправді його перший досвід спілкування з людьми, окрім мешканців острова. Людей, яких він ось-ось мав покинути, можна було б певною мірою назвати його єдиними друзями.

Ця думка засмутила його, оскільки існувала велика ймовірність, що він більше ніколи їх не побачить. Спочатку він мав провести два роки, спілкуючись зі світом та іншими людьми у військовій академії, але це було б перервано громадянською війною.

Тепер, якби він повернувся до Блейдів, йому довелося б жити під їхнім правлінням. Блейди були таємничою родиною, що також означало, що він не міг просто так залишати їх, як спочатку хотів, адже все контролював його дідусь.

Думаючи про своїх родичів, по його спині пробіг мороз.

Він був здивований, що жодного разу за час його відсутності на острові вони не намагалися зв'язатися з ним. Особливо, коли він вирішив використати їхнє ім'я, аби захистити Квіна. Якщо родина була такою потайною, то за таке публічне оголошення він, на його думку, мав би принаймні отримати наганяй, але ніхто так і не з'явився.

Що, певним чином, лякало його ще більше. Можливо, вони чекали на результат, його родину завжди було важко розгадати, тож був великий шанс, що всі його покарання прийдуть одразу, щойно він повернеться.

Проходячи крізь земну станцію, він дивився на інших так, ніби це був його останній раз. Потім, за кілька секунд після виходу, він опинився лише на іншій земній станції. На відміну від того, куди прямували інші, місцеперебування Вордена все ще було на землі.

Однак дістатися туди було б нелегко.

Ворден замислився: чи не варто йому просто доплисти туди? Ні, це було б надто виснажливо. Було б зручно, якби він міг знайти когось зі здібністю до телепортації, оскільки знав місце розташування, але тоді йому довелося б торкатися всіх цих незнайомців.

"Ти міг би просто перестати бути боягузом і зв'язатися з ними", - сказав Ратен.

Це, безумовно, був найпростіший варіант - попросити, щоб хтось приїхав і забрав його, але він не хотів, щоб вони влаштували йому якийсь сюрприз після повернення. Сюрпризи дуже рідко бували приємними.

Зрештою, Ворден вирішив, що спробує дістатися туди сам. Це було не надто далеко від землі, на якій він перебував. Використовуючи золоту грошову картку, він міг орендувати майже все, що йому було потрібно, звідси.

Коли він сказав Квіну, що там мало грошей, це була брехня. Ворден просто не хотів покладатися на допомогу своєї родини для таких речей, якщо це не було вкрай необхідно. Якщо він залежав від них, то це також означало, що він ніколи не зможе покинути їх у майбутньому.

Зараз це було або зв'язатися з ними, або марнувати їхні кошти, тож для нього це був очевидний вибір.

Зрештою, було орендовано комерційний корабель, і Ворден вирушив. Це був невеликий космічний корабель, що мав лише овальну капсулу для входу однієї особи. Він міг вмістити максимум двох людей всередині. Все, що йому потрібно було зробити, щоб дістатися до місця призначення, це ввести координати, і він так і зробив.

"За вказаним пунктом призначення нічого не знайдено, бажаєте продовжити?"

"Так"

Згідно з картою, там, куди вони мали увійти, була лише вода, але це зовсім не відповідало дійсності.

Під час подорожі до місця призначення Ворден зміг побачити поточний стан землі, і було лише одне слово. Тиша.

Населення людей вже значно скоротилося через війну з Далкі. Перше, що вони зробили, прибувши, це знищили атомні електростанції. Фактично, об'єкти, що містили зброю масового знищення, були вражені, щойно прибули Далкі. Це змусило людей думати, що хтось уже працював усередині, але цю теорію відкинули після того, як побачили їхню передову технологію. Більш поширена думка полягала в тому, що вони мали технологію, яка дозволяла їм знаходити такі речі заздалегідь. Зрештою, спочатку не так багато людей знали б розташування кожного важливого об'єкта на Землі. Це вбило багатьох людей і зробило значну частину землі непридатною для життя. Шматки землі зі старих континентів занурилися в море, піднявши його рівень, і залишилося лише кілька місць, де люди могли жити. Проте це означало, що місця, де люди могли жити, тепер були густонаселеними, але тепер, коли Ворден пролітав повз такі місця, вони були порожніми. Міста й селища минулого, що були під владою інших фракцій та родин, вирішили покинути їх. Ворден ще не бачив нікого на видноті. Припускається, що єдині люди, що залишилися на Землі це ті, хто має родину у війську, ймовірно, також були перевезені на військові бази.

Нарешті він дістався до моря, і хоч це зайняло деякий час, але він прибув; острів виднівся вдалині. Замок на вершині пагорба і велика кам'яна плита позаду нього. Ніхто не мав жодної причини їхати сюди, в таку глушину, хіба що задля зустрічі з ними.

У самому замку родина насолоджувалася приємним пообіднім прийомом їжі. Вони завжди їли разом, і головною стравою на столі була велика кількість м'яса. Дідусь на чолі столу, батько, мати і, нарешті, брат і сестра-близнюки.

Час трапези був часом, який не можна було порушувати, але в такому випадку один зі слуг мусив це зробити.

"Пане Гілстоне, здається, до острова наближається космічний корабель."

Гілстон доїв курячу ніжку, перш ніж відповісти, витерши рот власною рукою.

"Наскільки великий корабель?"

"Здається, це лише одне комерційне судно, у ньому може поміститися щонайбільше двоє людей, можливо, троє, якщо потіснитися," – відповів слуга.

"Щоб хтось знав про це місце і вирішив прибути сам. Він або дуже сміливий, або, схоже, родина повернулася."

Ворден приземлився, залишивши свій космічний корабель трохи вглиб від пляжу. Він не хотів летіти просто до замку, він занадто боявся, що якась істота може спробувати напасти і спалити його. Крім того, прогулянка від пляжу до замку була саме тим наростанням напруги, якого він потребував.

Проходячи повз, пролягала збудована стежка, а з обох боків були лише джунглі. Час від часу траплялися й інші стежки та вказівники, що показували, куди вони ведуть. Більшість з них вели до маленьких селищ.

Родина Блейдів мала у своєму підпорядкуванні робітників, які працювали в замку. Близько сотні чоловік. Це число ніколи по-справжньому не збільшувалося. Вони також мали здібності Блейдів, але не вважалися родиною, саме тому вони мешкали та спали за межами замку.

Не бажаючи зчиняти галасу в цих місцях, Ворден прямував далі стежкою прямо до замку, поки не натрапив на ще одне перехрестя. Тут було дві стежки: одна вела вгору пагорбом до замку, а інша – праворуч. На вказівнику було написано: "Храм Блейдів".

Не встиг він отямитися, як ноги Вордена вже несли його в цьому напрямку, замість того, щоб іти до замку. Стежка з часом розширилася, і що ближче він підходив, то чув розмови людей і дитячий сміх. Коли храм з'явився в його полі зору, він швидко зійшов зі стежки і сховався серед дерев.

Храм був доволі великим, а одразу ж за ним простягався відкритий майданчик для ігор. Близько шести дорослих стояли прямо перед храмом, а за його межами гралися близько тридцяти дітей. Багато з них мали різний колір волосся, але більшість були блондинами, як і Ворден.

Бачачи усміхнені обличчя дітей, які грали в ігри, розмовляли та сміялися, а деякі навіть плакали, він відчув глибокий біль у грудях. Здавалося, наче хтось пронизав його ножем. А в його свідомості Сіл плакав із заплющеними очима, гойдаючись взад-вперед.

"Чому ти взагалі вирішив сюди повернутися, Вордене!?" - гукнув Ратен. - "Залиш це місце!"

"Кейзере! Кейзере!" - закричав і заплакав Сіл.

Храм, на який вони зараз дивилися, викликав у кожного з них спогади про це місце.

"Скільки років цим дітям, вони виглядають на сім чи вісім? Це означає, що вони все ще це роблять, га? Якщо так, то, мабуть, приблизно в цей час вони знову це почали," - сказав Ворден.