Розділ 622 — Все ще живий

Замок був величезний, і всередині нього завжди працювало до п'ятдесяти слуг, які задовольняли будь-які потреби. Кожен, хто жив на острові, вмів використовувати ту саму здатність, що й Ворден, але не носив прізвища Блейд. Однак були й винятки з цього правила.

Тільки тим, кого вважали сім'єю, дозволялося їсти за обіднім столом, а також залишати острів за умови дозволу від Дідуся Блейда. На верхньому поверсі замку знаходилися всі їхні кімнати. Там були спальні зони, а також їдальня та тронний зал.

Простуючи коридором, Ворден помічав усе: виставлені прикраси, голови звірів, змонтовані на стінах, і витончені картини людей з минулого, людей, про яких він не мав жодного уявлення.

Зрештою, він дістався до своєї кімнати, і всередині все залишалося недоторканим, але було прибрано слугами. Вона не мала нічого особливого чи унікального, як могли б мати інші кімнати замку – вона була просто прикрашена.

Визираючи зі скриньки з інструментами, маленький Борден намагався вдихнути свіжого повітря, і він нарешті міг побачити кімнату, в якій жив його старший брат.

"Вона трохи проста, чи не так, брате?" – сказав Борден.

Витягнувши його зі скриньки з інструментами, Ворден вірив, що його кімната була для Бордена безпечним місцем. Безпечнішим, ніж якби він був при ньому.

"Чому б тобі не залишитися тут, Бордене? Я ще не розповів їм про тебе, і просто мушу дочекатися слушного часу", – пояснив Ворден - "Якщо тобі стане нудно, можеш вилізти у те вікно і спуститися по стіні замку. Не соромся досліджувати, але просто не потрапляй на очі. Ти можеш це зробити, так?"

"Звісно", – сказав Борден, посміхаючись.

Ворден не знав, коли він розповість про Бордена, чи це взагалі гарна ідея, але він не міг ховати його вічно. Було б найкраще спершу розібратися з будь-яким сюрпризом, який мала для нього родина, перш ніж він почне ділитися з ними своїми власними сюрпризами.

Наразі Борден був щасливий, просто відпочиваючи в кімнаті. З його швидкістю, вправністю та невеликим розміром його було б важко помітити. Особливо надворі, у місцевості, схожій на джунглі.

У кімнаті було дві помітні речі, одна з них - книжкова шафа. Коли Ворден наблизився до неї, він витягнув одну з книг. Корінець був сильно зношений, а сторінки трохи розтріпані. На обкладинці книги було написано: "Книга здібностей води шостого рівня".

Він поклав її назад і провів пальцем по всіх. Кожна з них була книгою здібностей іншого типу. Кожна з них була сильно зношена.

"Скільки разів я їх перечитував знову і знову?"

Він уявив себе за своїм столом, зануреним у навчання. Дивлячись у вікно у своїй кімнаті на блакитне небо.

"Перестань бути таким сентиментальним" - сказав Ратен. – "Ти ж мав нас, чи не так?"

Він почав згадувати кожен день, проведений за столом, і постійно думав про одне.

"Коли вже той старий помре!?" - раптом випалив Ворден, і двоє в його свідомості раптом перестали рухатися.

"Гей, Ворден, ти можеш казати це нам, але не кажи цього вголос тут", - прошепотів Ратен. Вперше навіть Ратен хотів, щоб Ворден заспокоївся. Навіть він не сказав би нічого подібного на людях. Принаймні слова були сказані тихо, і нікого не було поруч.

Скільки вони троє себе пам'ятали, Гілстон був лідером Блейдів. Коли запитував своїх брата й сестру, які були на роки старші, вони теж завжди знали його як лідера. На запитання батькам вони казали те саме.

Судячи лише з цих фактів, старому мало бути щонайменше сімдесят-вісімдесят років, але ходили чутки, що він був ще старший.

Одне було певним: він не виглядав на свій вік і не рухався відповідно. Цьому було кілька пояснень. Перше – це здібність. У світі існувало багато здібностей, і, можливо, він знайшов таку, що сповільнювала процес старіння або навіть давала користувачеві можливість обернути старіння.

Потім був особливий спосіб тренувань Блейдів порівняно з усіма іншими. У що вони вірили. Якщо Ворден залишиться тут достатньо довго, йому невдовзі доведеться знову брати в них участь.

Обернувши голову, він побачив ще одну річ у кімнаті, яку часто використовували, і це була VR-капсула. Він вивчав, як опановувати здібності та навички. Потім він намагався використовувати їх у грі, оскільки вона дозволяла обирати будь-яку здібність за бажанням.

Книги в його кімнаті були лише невеликою частиною того, що мали Блейди. Закінчивши читати набір книг, він невимушено міняв їх на нові з бібліотеки.

Думаючи про це, він вирішив відвідати бібліотеку. Ще залишалося трохи часу до вечері, і доки він не намагався покинути острів, хтось якось би його знайшов і покликав, коли настане час.

Бібліотека, куди він прямував, була грандіозною, з великими спіралеподібними книжковими шафами та загалом трьома різними поверхами. Потрібно було б ціле життя, щоб прочитати кожну книгу, яка була в бібліотеці. На щастя, був ярлик, що дозволяв Блейдам отримувати всю інформацію з книги без необхідності її читати, але Ворден не хотів відвідувати те місце.

Він ніколи не хотів відвідувати місце, де жили Закуті. Коли він був молодшим, Закуті просто приносили йому. Ворден не міг з цим змиритися, він не міг дивитися на них і завжди просив Ратена зробити це за нього.

Перебуваючи в бібліотеці, Ворден вибрав кілька книг про Здібність Трансформації, деякі навички та деякі телекінетичні навички.

"Їй сподобається це як подарунок", - сказав Ворден з усмішкою.

Зрештою, він попрямував до розділу "S" бібліотеки, але нічого не знайшов про тінь. Однак на третьому поверсі книги були розсортовані трохи інакше. Тут були щоденники Блейдів, які жили в минулому.

Здавалося, він пам'ятав, як читав, що один з їхніх предків раніше стикався з людиною, яка володіла тіньовими здібностями. Це запам'яталося, оскільки це була здатність, яку Блейди не могли скопіювати. Тепер, коли Ворден знав про Артура та інших, він знову хотів знайти той щоденник, щоб дізнатися, чи зможе він знайти більше деталей про минуле. Або чи міг він щось зробити, щоб допомогти Квіну.

Він подивився, а потім раптом зупинився, перш ніж відкрити перший щоденник. У нього в руці вже було п'ять книжок, але жодна з них не була для нього.

"Навіщо я взагалі цим заморочуюся?" – подумав Ворден.

"Пане," – раптом сказав джентльмен, з'явившись з-за спини. Це налякало б Вордена, але він очікував цього в якийсь момент і звик до цього, коли перебував у замку - "Вечеря вже готова."

"Чи бажаєте, щоб я відніс ці книжки до вашої кімнати, пане?"

"Звісно," – сказав Ворден, прямуючи до їдальні.

Це був довгий обідній стіл прямокутної форми. За одним кінцем сидів Гілстон. У той час як його мати й батько сиділи з одного боку, а діти – з іншого. Місце, найближче до Гілстона, було підготовлене для нього.

Стіл був накритий, і страви вже були розставлені. Ворден мав трохи більше часу, щоб розслабитися, і він починав звикати до гнітючого тиску своєї родини. Якби йому на початку сказали сісти поруч із дідусем, то, можливо, він не був би таким спокійним, як зараз.

"Приємно зібратися сім'єю" - сказав Гілстон. – "До речі про сім'ю, я чув, ти використовував сімейне ім'я на якійсь події? Твоя сестра тут вважала, що ти діяв досить безрозсудно, але я хотів почути твою версію подій, перш ніж щось вирішувати."

Використання сімейного імені не було великою справою, адже зовні ніхто не знав, хто такі Блейди, тому навіть коли Ворден був відправлений на військову службу, він зробив це, використовуючи своє справжнє ім'я.

Отже, усі в кімнаті знали, що якщо Ворден використовував ім'я Блейдів, то лише для того, щоб вплинути на тих із Великої четвірки, і це могло спричинити великі зміни у зовнішньому світі.

Якби Ворден використовував його, щоб щось розпочати, його дід хотів би знати про це заздалегідь.

"На той час я намагався захистити друга" - відповів Ворден.

"Друга? Навіщо тобі захищати друга?" - сказала Вікі, думаючи, що Ворден бреше. Одного разу, коли вона залишила це місце, вона відвідала Велику четвірку, позичаючи їхні сили. Роблячи це, вона влаштувала погром фракції, яка її роздратувала. Цієї фракції більше не існує, але через це її негайно відкликали та заборонили виходити на вулицю ще на три роки.

Ось чому вона була трохи засмучена тим, що її дід нічого не зробив, коли Ворден використав сімейне ім'я. Окрім використання їхніх сил чи могутності, яку ще причину він міг мати?

"Один із великої четвірки полював за його силою, а я просто хотів його захистити. Це тебе влаштовує, Вікі?" - сказав Ворден, похмуро дивлячись у її бік.

"І хто саме з Великої четвірки це був?" - запитав його батько.

"Трудрім."

"Де ж я чув це ім'я раніше?" - довго і важко думав Гілстон. Він зазвичай не запам'ятовував імен, якщо це не була якась сильна особистість. Ось чому він так старанно намагався уявити образ людини, почувши ім'я, але нічого не спадало на думку.

"Це був чоловік, який приходив не так давно, щоб напасти на нас," - сказала мати.

Так і думав Ворден. З якоїсь причини Трудрім намагався напасти на Блейдів. У відповідь вони вирішили повністю їх позбутися, знищивши все, що було з ними пов'язано, і весь Дрімленд.

"Ах, так, це він." - Вираз обличчя Гілстона раптом змінився на гнівний. Це було дивно, і Ворден не бачив такого виразу обличчя багато разів раніше.

"Чи були вже якісь повідомлення?"

"Ще ні, ніхто взагалі не знає, де він перебуває," - відповіла мати.

"Стривай, що?!" - крикнув Ворден у своїй голові - "Джек Трудрім усе ще живий?"