Розділ 625 — Дивне тріо

Сіл продовжував схлипувати в кутку класу, а більшість учнів вирішили ігнорувати його, готуючись до уроку, який мав початися, та обговорюючи, що вони робили напередодні.

Єдиний, хто наважився підійти до нього, був Ворден. Однак він зрозумів, чому інші відмовилися допомагати, – це сталося тому, що це вже було щоденним явищем. Простіше кажучи, Сіл був плаксою, який будь-яку дрібницю роздував у своїй голові.

Сівши поруч із ним, притулившись спиною до стіни, наслідуючи його позу, Ворден намагався його втішити.

"Ну ж бо, розкажи мені, чому Ратен сказав, що ти смердиш?"

Ратен уже сидів на своєму місці, що було недалеко від задніх парт, Ворден бачив, як він зиркав і озирався на них.

"Вчора, коли оголосили результати. Він повернувся до мене і сказав, що я смерджу", – відповів Сіл, глибоко вдихаючи після плачу - "Тож сьогодні, коли я прокинувся, я особливо ретельно прийняв душ. Більше, ніж зазвичай, використовуючи мило всюди. Потім він знову назвав мене смердючим сьогодні вранці."

"Я просто вітався з тобою!" – крикнув Ратен - "У мене для всіх є імена. Квадратне обличчя, дзвіночок, дволикий, щурячі очі, пузань і безяйкий, що сидить поруч із тобою прямо зараз."

"Безяйкий?" – Ворден хихикнув; він не знав, чи це правда, адже ніколи раніше не чув, щоб Ратен називав його так, принаймні в обличчя, чи просто пошкодував про те, що сказав, і сподівався, що Сіл підбадьориться.

"Це справді нормально?" – сказав Сіл, витираючи сльози - "Тоді як мені тебе називати?"

Підвівшись, Ратен поставив ногу на стілець, підтягнувши коліно, а потім вказав на себе.

"Я номер один, бо я найкращий у цьому класі."

"Хіба ти не номер два?" - сказав один з його однокласників. – "Хіба не тому ти спочатку назвав його смердючим?"

"Ха, а на письмових іспитах він на останньому місці" - прокоментували інші діти."

Обличчя Ратена налилося яскраво-червоним, і він одразу ж сів назад на своє місце. Він схилив голову, і крапля води впала зі його обличчя на стіл.

"Ти плачеш?" - сказав один з його однокласників, що сидів поруч. – "Як може хтось із такою великою головою бути таким м’яким? Думаю, ти справжній плакса."

"Замовкни!" - сказав Ратен, повернувшись до свого однокласника. Він схопив його за потилицю і з усієї сили вдарив об стіл. Голова того відкинулася назад, і з розбитого носа бризнула кров на всі боки."

Одразу ж Ворден і Сіл підвелися з кутка класу і стримали Ратена, вхопивши його за руки, щоб він не накоїв нічого більше.

"Я вб’ю його, я вб’ю його! Що з ним не так? Чому він не може займатися своїми справами і тримати язика за зубами? Хіба люди повинні коментувати кожну дрібницю, що відбувається навколо них?"

Зрештою, вчитель зайшов до класу і змусив їх заспокоїтися. Трьох - Сіла, Ратена і Вордена - вивели з класу. А вчитель тим часом розпитував клас, що саме сталося.

Це було не вперше, коли щось подібне траплялося, коли всі троє були разом. Сіл не мав друзів через свою плаксиву натуру. Що стосується Ратена, то він мав кілька проблем. Ратен був вправним у бою та використанні здібностей, і через це іншим учням здавалося, що він трохи загордився. Але було одне розчарування, яке він постійно носив із собою. Була одна людина, яка перевершувала його на іспиті зі здібностей, і це був Сіл. Постійні глузування однокласників та це розчарування призвели до того, що в нього з'явилися проблеми з гнівом, а спалахи, які траплялися й раніше, стали частими.

Потім був Ворден. Балакучий за вдачею, він міг поговорити з будь-ким, але водночас відчував, що насправді ні з ким не встановлює справжнього зв'язку. Спочатку він думав, що вважає деяких із них друзями, але незабаром з'ясував, що вони не відчувають того ж. Причина полягала в тому, що його також сторонилися в класі; можливо, саме тому Ратен дав йому прізвисько. Що стосувалося Вордена, він досягав найнижчих результатів порівняно з усіма – він був невдахою.

Вони були дітьми, а Храм робив великий акцент на прагненні стати найкращим, постійно демонструючи рейтинги в різних сферах. Природно, вони почали думати, що якщо вони спілкуватимуться з ним, то він лише тягнутиме їх униз.

Це призвело до поточної ситуації. Хоча їх важко було назвати друзями, троє з них стали звичайними знайомими, які мимоволі проводили час разом частіше, ніж з будь-ким іншим.

Стоячи біля стіни, Ратен відчував, як його ноги втомлюються, а адреналін починає покидати тіло. Він глибоко зітхнув.

"Не можу повірити, що мене затримали Безяйкий та Смердючий."

"Ну, ми ж не хочемо, щоб наш номер один потрапив у халепу", - сказав Сіл.

Ратен повернувся, щоб подивитися на Сіла. Він почав стискати зуби, а потім гнів раптово покинув його. Сіл був єдиною людиною, на яку він чомусь ніколи не міг розсердитися. Хоча вони були дітьми, він здавався ще більш дитячим. Наївним до такої міри, що не розумів.

"Давайте позбудемося цих прізвиськ", - сказав Ворден - "Мені моє не дуже подобається".

Троє з них розсміялися, і вчитель нарешті вийшов у коридор поговорити з ними. Чесно кажучи, за те, що зробив Ратен, він не мав великих неприємностей, з ним просто поговорили, але покарання не було.

Вони мало що могли зробити, і вони не хотіли жодним чином перешкоджати його навичкам чи тренуванням. Інші діти знали, що йому все сходило з рук, бо він був талановитий, і це було причиною того, що вони стали недолюблювати його ще більше.

Сьогоднішній урок був про створення власних навичок. Опанувавши якусь здібність, для них було важливо намагатися створювати власні навички, а не лише покладатися на ті, що були у книзі навичок. Для цього їм потрібно було мати творчий розум.

У них були всілякі різні уроки, зазвичай теоретичні проводились вранці. Як тільки цей урок закінчувався, настав час їм поїсти в одній із зал.

Ці троє сиділи окремо, розмовляли та їли, з кожним днем стаючи все ближчими. Проте післяобідні уроки були тим, чого Ратен чекав найбільше.

Настав час для бойових занять. Загалом, викладалося два типи бойових занять. Базові навички рукопашного бою без використання здібностей. Час від часу вони також використовували зброю.

Потім було заняття зі здібностей. Де вони практикувалися використовувати свої здібності. Коли проходило це заняття, вони часто виводили людей, які були зв'язані та із зав'язаними очима, із кляпами в роті, щоб вони нічого не могли сказати.

Небагато пояснювалося про те, ким були ці люди, лише те, що якщо вони не досягнуть успіху, то в майбутньому могли стати такими, як вони. Це був їхній спосіб залякувати дітей.

Сьогоднішнім уроком для них був звичайний рукопашний бій, і була п'ятниця. Щоп'ятниці відбувався вечір спарингів, де учні виступали один проти одного в двобої.

Це відбувалося надворі під наглядом багатьох учителів. Троє спостерігали, як кілька людей б’ються, а потім настала черга Сіла. Сіл здавався звичайним собою, але він був не такий вже й поганий у рукопашному бою.

Завжди починалося зазвичай однаково: спочатку Сіла били, а потім, невдовзі, не бажаючи більше терпіти біль, Сіл бив суперника у відповідь, перемагаючи його, щоб більше не отримувати ударів.

Потім настала черга Вордена. Учень кинувся на нього з кулаком. Було очевидно, що він збирається вдарити його, подумав Ворден, тому він спробував відступити, але іншою рукою його схопили за сорочку, смикнувши вперед.

Використавши всю свою силу, він спробував відштовхнути іншого ногою в живіт, але це було марно й слабко. Потім, перш ніж він зрозумів, що відбувається, йому вже били по обличчю, доки бій не було оголошено завершеним.

І нарешті, настала черга Ратена. Він посміхався і був готовий кинути виклик будь-кому з них. Потім він показав на учня, який щойно бився.

"Ти, ти свіжий, так? Ти не постраждав у попередньому бою, тож давай поборемося!" - гукнув Ратен.

Однак його прохання було відхилено, оскільки вчителі знали, що відбувається. Якби Ратен бився, він, мабуть, не припинив би завдавати шкоди дитині, доки хтось його не відтягнув. Бо навіть якщо він не знав, вони знали. Ратен дбав про своїх двох друзів.

Його поставили в пару з іншим учнем, і він з легкістю виграв свій бій.

Після закінчення тренувальної сесії учні нарешті змогли розслабитися. Вони жили в Храмі, і це вважалося вільним часом, коли вони могли робити, що забажають. У цей час кожного з них по черзі викликали на індивідуальну сесію.

Тут вони розмовляли з одним із вчителів, щоб дізнатися, чи є у них якісь проблеми. Те, що вони переживали, було б важким випробуванням для дитини віком близько восьми років. Саме тому вчитель часто перевіряв їхній психічний стан.

"Сіле, твоя черга. Ти знаєш, куди йти."

Сіл підвівся і посміхнувся, прямуючи до кімнати. Коли він відчинив двері, чорнявий кучерявий юнак сидів на підлозі за маленьким столиком.

"Приємно тебе бачити, Сіле."

"Кейзере!" - вигукнув Сіл, біжучи і міцно обійнявши чоловіка. Звісно, у Сіла були друзі, і він дбав про них, але цей чоловік перед ним був найважливішою людиною у світі.