Розділ 626 — Чоловік Кейзер

Кейзер був так званим радником Храму. Коли у студентів траплялися зриви, психічні проблеми й навіть більше, вони приходили до нього. Він мав низку технік, які використовував, щоб заспокоїти їх і спонукати відкритися йому. Усе це також потрібно було подавати у звіті.

Він дуже піклувався про всіх дітей і намагався якнайкраще допомогти їм без використання будь-яких здібностей.

Зрештою, навіть якщо б він це робив, це було б лише тимчасовим виправленням проблеми, а не постійним рішенням. Проте бували часи, коли такі речі потрібно було робити. Звісно, оскільки Сіл був таким, яким він був до того, як зблизився з Ратеном і Ворденом, він регулярно зустрічався з Кейзером.

Він ділився з Кейзером усім, висловлював усе, що було на думці, і вперше відчув, що хтось справді слухає його та розмовляє з ним у відповідь. Так, це була робота Кейзера, але відчувалося щось більше, і природно, їхні стосунки зросли.

Навіть тепер, маючи своїх двох друзів, він час від часу мав з ними проблеми. Було цілком природно, що йому потрібно було поговорити з кимось іншим, і цим кимось був Кейзер. Кейзер був у всьому схожий на батьківську фігуру, якої він не мав у своєму житті. Проте з часом Кейзер бачив, що Сілу стає краще: чим більше він проводив часу і розмовляв з Ворденом і Ратеном, тим менше він приходив до нього в гості.

Тепер вони могли вирішити деякі випадки його плачу, і, бачачи це, Кейзер відчував себе щасливим і гордим. Йому здавалося, що його слова й настанови працювали.

" Ну, сьогодні нам нічого робити, тож чи є щось, про що ти хотів би поговорити, поки ти тут?" - запитав Кейзер.

"Може, почитаємо ту книжку?" - запитав Сіл. – "Ти знаєш, ту, з класними малюнками."

Кейзер підвівся і підійшов до книжкової полиці за ним, перш ніж вибрати одну з книжок, на якій був певний номер тому. Кейзер був великим шанувальником коміксів про супергероїв. Коли Сіл уперше приходив до нього, він безупинно ридав, і жодні слова не доходили до нього.

Тому він вирішив читати книжку вголос, показуючи малюнки. Усі хлопчики в якийсь момент хотіли бути супергероями, правда ж? І не тільки це, а й могли знайти в них щось спільне. Вони могли контролювати майже будь-яку здібність.

Через це він вважав, що для дітей у юному віці було корисно отримати уявлення про те, як використовувати свої сили. Про це Блейди насправді не знали, вони й гадки не мали, що Кейзер читав їм такі книжки.

"А потім, вдаривши його своєю суперсилою" – сказав він. – "Я захищатиму слабких і своїх друзів", – промовив Кейзер, дочитавши останній рядок розділу.

Це було трохи банально, але тут Кейзер міг бути собою, своїм звичайним кумедним "Я" перед дітьми, через що він і любив свою роботу.

"Це так круто! Дідусь Блейд та решта в замку теж супергерої? Я чув, вони дуже сильні. Мабуть, вони постійно борються зі злими лиходіями", – збуджено сказав Сіл.

Але потім обличчя Кейзера поникло, коли він почув ці слова невинної дитини. Їхня уява та фантастичний світ того, ким могли б бути Блейди, значно відрізнялися від того, ким вони були насправді.

"Блейди вирішили використовувати свої сили по-різному, але якщо ти колись дістанешся замку, можливо, зможеш це змінити. Перетвори Блейдів на супергероїв, якими вони могли б бути!"

Очі Сіла почали іскритися, коли він уявив, як іде в битву зі своїми двома друзями Ворденом і Ратеном. Після перемоги над двома ворогами він повернеться додому, щоб розповісти про все Кейзеру.

Їхній сеанс закінчився, і Сілу настав час повертатися до решти класу відпочивати. Коли він вийшов з кімнати, вони двоє помахали на прощання. Він витягнув телефон і перевірив календар. До того дня залишалося лише два тижні.

Кейзер повернувся до своїх книг і витягнув одну з них. На обкладинці виднілася м'язиста постать, яка стояла ногою на ворогу, вкотре врятувавши світ. Колись він мріяв стати супергероєм, а незабаром йому доведеться змусити дітей пережити щось катастрофічне. Це було далеким від мрії, якої він колись прагнув.

Наступного тижня Кейзер і гадки не мав, наскільки недавня глава його життя вплинула на Сіла. Під час бойового тренування він відмовився битися зі своїми опонентами і стояв, приймаючи удари. Коли вчителі запитали чому, він відповів: "Я відмовляюся завдавати болю будь-кому слабшому за мене і не хочу шкодити своїм друзям." - Це врешті-решт викликало неабиякий резонанс, про який вони навіть не здогадувалися.

У замку лідеру Храму, Пем, тоді доручили зробити доповідь. Вона мала поінформувати їх про всіх дітей та про те, що відбувається наразі. Гілстон здавався незацікавленим у більшості з них і врешті-решт попросив її зупинитися.

"А що щодо Сіла? Він має найбільший потенціал з усіх, чи не так? Як у нього справи?"

У попередньому звіті йому повідомили, що Сіл мав здатність копіювати шість здібностей одночасно. Рідкість серед рідкісних Блейдів. Це було навіть більше, ніж міг утримати сам Гілстон одночасно. Це був Самоцвіт в його очах. Те, чого він чекав роками.

Але Пем ковтнула, коли вимовила наступні кілька слів.

"Його характер слабкий, і останнім часом він відмовляється спарингувати та битися з іншими студентами. Заявляючи, що не хоче їм нашкодити. Боюся, такими темпами, якщо ми розпочнемо процес наступного тижня, він не виживе."

Гілстон виглядав стурбованим через звіт. Він довго і ретельно думав про те, що робити. Він уже витратив стільки часу, перебираючи стільки різних людей, і тепер, здавалося, виникла ще одна проблема, але вона не виглядала такою, що її не можна було б вирішити.

"Скажи мені, чи є хтось, з ким він близький?" – запитав Гілстон.

"Радник Кейзер, я б сказала, з ним він найближчий," – відповіла Пем.

"Чудово, приведи його сюди."

Кейзера викликали до замку, щось, чого не робили вже давно. Його вважали одним із тих, хто мав винятково служити Блейдам. Він часто отримував завдання лише від Пем і більше нічого.

"Я чув, ти близький із Сілом," – сказав Гілстон - "Він хороша дитина, але я також чув, що в нього є певна проблема, і через це в мене є певний план, який я хотів би втілити..."

Гілтон розповів Кейзеру все, що він хотів зробити, і чому він хотів це зробити. Здавалося, що з цієї групи він вже обрав того, кого хотів узяти. У всьому цьому Кейзер був важливою частиною його плану. Він запитав його, чи хоче він це зробити, ніби у нього був вибір, але знав, що його не було.

"Звісно, я зроблю це, сер", - сказав Кейзер, вклонившись.

Йдучи назад до Храму, Кейзер мав час обміркувати все сказане. Потім, прибувши до Храму, він побачив, як усі діти усміхаються, грають в ігри та весело проводять час разом.

Потім, нарешті, Сіл щось жваво розповідав з посмішкою на обличчі, тоді як Ратен і Ворден були поруч з ним. Те, що Сіл сказав про супергероїв і тому подібне, нагадало йому, що він нічого не зробив за час свого перебування тут і просто стояв осторонь, дозволяючи подіям розвиватися.

Якщо це так, то йому потрібно було провести ці моменти, роблячи щось.

"Схоже, ти більше мене не потребуєш, Сіле. Але я не дозволю їм добитися свого".