Розділ 628 — Починається минула подія

День добіг кінця, і Ворден повернувся до замку. Його ноги здавалися важкими з кожним кроком, і перший день виявився для нього виснажливим. У багатьох аспектах. Приїжджаючи сюди, він не очікував, що йому доведеться на деякий час піти до Храму. Він хотів сам протистояти минулому, але просто не думав, що це станеться так швидко.

Мало того, Сіл безперервно плакав у темній кімнаті, і це було чутно як Ратену, так і Вордену. Найкращою людиною, щоб заспокоїти Сіла, був би він сам, але поки він був тут, це було неможливо, і зараз Сілу потрібен був хтось поруч увесь час. Кілька слів було б недостатньо.

Звісно, він міг би помінятися з Ратеном, але Ратен часом бував дуже диким і непередбачуваним, а їм цього тут не потрібно було. Він не міг уявити, що Ратен сказав би одному зі студентів, якби їм знадобилося з ним поговорити.

З того фатального для них трьох дня Сіл рідко виходив назовні або займав своє місце. І він був майже таким же Сілом, яким був тоді, таким він був і зараз. Нездатний справлятися з речами або давати собі раду. Або, як описав би його Ратен, плаксій.

Усього було забагато, і Ворден лише розмірковував, чого Гілстон намагався досягти, відправивши їх туди назад.

Заходячи до замку, він гадав, що його покличуть і знову запитають про Сіла. Його дідусь, здавалося, був одержимий Сілом порівняно з усіма іншими, навіть більше, ніж його брати й сестри, які жили в замку.

Проте, проходячи повз, Ворден почув якісь чутки: виявилося, що Саншилди поводилися більш агресивно, ніж очікувалося, і їм незабаром доведеться виїхати. Це був поганий час, оскільки це, здавалося, збігалося зі звичайною подією.

Через це його змогли залишити наодинці, що було приємно. Коли він повернувся до своєї кімнати, Борден мав розповісти йому про те, що він бачив на іншій половині острова. Здавалося, він відстежував, якими Звірами володіє родина Блейдів, і Ворден мусив визнати, що деякі з них були справді вражаючими. У них були Звірі вищого рівня, ніж він очікував.

Це не було місце, з яким Ворден сам був знайомий, оскільки він нечасто бував у тій частині острова, окрім кількох тренувань, які він там час від часу проводив.

"Просто не попадися, гаразд?" - сказав Ворден, коли лягав спати того дня.

Можливо, якби Борден таки попався, це відволікло б від того, з чим він зараз зіткнувся.

Коли він прокинувся, це була звична рутина - вирушити до Храму, тільки цього разу це було лише заради роботи. Протягом дня до нього відправляли учнів, щоб їх оглянути та поговорити з ними. Здебільшого, це були лише дрібні проблеми, і діти просто хотіли, щоб їх вислухали.

Зрештою, у них не було батьків, яким можна було б довіритися, або коли виникали запитання, вони не знали, до кого звернутися. Найближчими людьми для настанови, на яких вони відчували, що можуть покластися, були вчителі.

Проте він не був таким зайнятим, як інші вчителі, оскільки його завдання було розділене між двома вчителями, тож у нього було чимало вільного часу, щоб спостерігати за іншими учнями. Наразі він спостерігав, як вони проходять бойову підготовку.

Вони вивели закуту в ланцюги людину, яка була із зав'язаними очима і стояла перед класом. Кожному з них сказали торкнутися Закутого, щоб скопіювати здатність, яка сьогодні була б водною.

Інструктор попереду зробив те ж саме, і слідуючи за його словами та рухами, всі учні, які були розкидані, мусили слідувати. Поглянувши на них, він помітив того учня, який раніше плакав у класі; він ледве міг сформувати воду в своїх руках.

Поговоривши з ним трохи більше, він дізнався, що його звуть Діл. Він подумав, що, можливо, Діл буде схожий на Сіла, але це було зовсім не так. Переглядаючи звіти, найвміліша людина в цій групі могла утримувати три здібності одночасно.

Це справді дійшло до усвідомлення. Що ще не було людини, яка б мала стільки здібностей, скільки Сіл. Він, безумовно, був особливою дитиною. Це також пояснювало б, чому Гілстон був ним так одержимий.

Однак він не розумів чому. Гілстон і так був майже найсильнішою людиною. Навіщо було робити все це і шукати когось сильнішого? Ось чого він не розумів, і це було також те, про що ніхто не наважився б його прямо запитати.

Поки Ворден продовжував дивитися на чоловіка, закутого в ланцюги та прив'язаного до дерев'яного стовпа. Це нагадувало йому про той день. Наступного дня після смерті Кейзера.

Того дня рано вранці зібрали всіх приблизно тридцятьох учнів. Усіх вивели на перший поверх, а перед ними був закутий і прив'язаний до стовпа чоловік. Діти кілька секунд дивилися один на одного. Це було дивно, адже дотепер усі бойові заняття проводилися вдень, а не вранці.

"Я чув, як люди говорили цього ранку, вони пересувалися і щось налагоджували. Гадаю, сьогодні може відбуватися щось особливе", - прошепотів Ворден до Ратена.

Хоча Ратен чув, що говорив Ворден, він озирався, намагаючись знайти Сіла. Учора ввечері, повертаючись до інших, він не промовив їм ані слова. Його очі були порожніми, мертвими, і коли Ратен сказав свої звичні глузування, він не відреагував на них зовсім.

Зрештою, він помітив Сіла позаду групи, тоді як вони вдвох були ближче до переду. Ратен хотів його гукнути, але вчитель уже почав говорити, тож було запізно.

"Сьогодні особливий день для вас усіх, - сказав учитель. - Сьогодні той день, коли ви нарешті випуститеся з Храму, і одного з вас оберуть, щоб вирушити до замку. Як ви знаєте, це завжди було метою Храму.

І ні, я не обмовився: лише одного з вас оберуть." - Коли він вимовив ці слова, вираз обличчя вчителя залишався похмурим. Він не змінився, і вчитель не був своїм звичайним веселим, грайливим "я".

Деякі діти починали хвилюватися, що саме відбувається.

"Кілька ваших учителів зі Здібністю Землі розташовані колом навколо острова. Вони скопіювали Здібність Землі і разом створили міцну стіну, що оточує всіх вас ось так." - Учитель тупнув ногою по землі, і частина стіни піднялася.

Потім він підняв камінь і кинув його об стіну; щойно він доторкнувся, миттєво з'явилося кілька твердих шипів, влучивши і розчавивши камінь. Якби людина доторкнулася до тієї стіни, її б убило.

"З часом ця стіна, що оточує територію, ставатиме все меншою і меншою, оскільки вчителі рухатимуться вперед, і вона продовжуватиме рух, поки не залишиться живим лише один."

Почувши це, один зі студентів розплакався. Ратен одразу ж повернув голову, очікуючи, що це буде Сіл, але це був не він, а хтось інший. У той момент один із учителів, що стояв осторонь, підійшов, підняв руку і дав дитині ляпаса по обличчю.

"Це не гра, у вас не буде часу на сльози. Якщо хочете жити, то бийтеся, якщо ні – киньтеся в стіну!" – вигукнув учитель. Очевидно, він був емоційно приголомшений тим, що відбувалося, і навіть сам не знав, як реагувати.

"Ці люди божевільні. Замок знає про це?" – прошепотів Ворден.

"Ти ідіот" – сказав Ратен. – "Це люди в замку віддали такий наказ."

"Блейди вірять, що їхні тіла мають бути загострені. Щоразу стаючи сильнішими, і для цього вони повинні пройти через досвід життя та смерті. Це буде перший із багатьох для переможця."

"Щоразу, коли ви виживаєте, клітини вашого тіла реагуватимуть. Саме так Блейди завжди вдосконалювалися, і так вони продовжуватимуть це робити."

"Бачите цього, закутого тут." - Учитель вказав на чоловіка, який був зв'язаний, із зав'язаними очима та кляпом у роті, щоб він не міг нічого сказати.

"На острові випадково розкидано багато Закутих. Прив'язаних до стовпа, так само як і цей. Кожен із них із різною здібністю. Використовуйте ці знання, як забажаєте, використовуйте їх, щоб вижити.

Дехто з вас розумніший за інших, вам доведеться думати швидко та доречно. Дехто з вас кращі бійці, і, нарешті, дехто з вас найкраще володіє здібностями. Працюйте разом, зраджуйте одне одного, робіть усе, що можете, аби вижити.

Але ви всі маєте пам'ятати, зрештою. Переможець буде лише один. Подія починається зараз!"