Розділ 630 — План втечі

Ворден ніколи б не вважав себе емоційною людиною. Під час перебування в Храмі він майже ніколи не плакав, і саме він був тим, до кого Сіл міг прийти поплакати, він навіть розмовляв з іншими, коли ті засмучувалися. Однак у глибині душі він завжди лише постійно пригнічував власні емоції.

Сьогодні він був сам, і йому більше не було потреби приховувати свої емоції. Оскільки це цілком міг бути його останній день, він давав волю почуттям.

Його очі наповнилися сльозами, горло було настільки важким і повним, що йому було важко говорити.

"Ратене... Ра.. Ра.. Ра.. Ратене!" - вигукнув Ворден, але швидко виявив, що його рот закривають.

"Припини галасувати, ідіоте, чи ти хочеш розповісти всім, де ми знаходимося?" - прошепотів Ратен.

Йому знадобився деякий час, щоб знову приборкати свої емоції, але лише кілька секунд тому він думав, що хтось, кого він вважав своїм найкращим другом, збирається його вбити. Він не знав, чи подіяло його благання, чи Ратен спланував усе це заздалегідь. Однак, дивлячись на його заплямовану кров'ю сорочку, було зрозуміло, що він брав у цьому участь.

Вони вдвох попрямували до студента, який лежав під деревом, він був поранений і важко дихав. Після першого удару йому порізали ахіллесове сухожилля ззаду, що тепер робило біг майже неможливим для нього.

Причина, чому його не добили, полягала в тому, що від мертвих не можна було забрати здібності. Ратен поклав руку йому на голову, і тепер мав при собі дві здібності.

"Найкраще тобі зберегти свою Здібність Вітру і не замінювати її цією. Його здібність – це кислота, тож тобі доведеться підходити досить близько до своїх супротивників. Крім того, знаючи тебе, ти, мабуть, все одно нікого не зможеш поранити, тож із вітром принаймні зможеш захиститися", - пояснив Ратен.

Коли він поклав руку йому на голову, Здібність Вітру, яку Ратен неохайно здобув на початку події, була передана Сілу. Дивлячись на хлопця, Ворден думав, що якби з'явився хтось ще, то йому кінець.

"Що нам з ним робити?" - запитав Ворден.

Ратен подивився повз нього, і позаду вони побачили, як наближається земляна стіна. Коли Ворден спочатку побіг, він біг так далеко, як тільки міг, сподіваючись утекти від усього. У голові він думав, що намагається знайти Сіла, але правда полягала в тому, що йому просто було страшно. Тож усі вони були біля краю бойової зони.

"Нехай його забере стіна", - відповів Ратен. - "Немає потреби мати його смерть на наших руках".

"Ха!" - розсміявся хлопець. - "Це ти зробив мене таким, Ратене, не обманюй себе, думаючи, що ти хороший хлопець. Чи вб'єш ти мене, чи стіна вб'є мене - це одне й те саме. Я мертвий через тебе".

Відходячи, Ратен вирішив проігнорувати його слова, тоді як Ворден дивився на нього із сумом, намагаючись зрозуміти, чи зачепила його вся ця ситуація, адже хоча його обличчя цього й не показувало, він мусив бути зачеплений. Інші вважали його безсердечним і жорстоким, але Ворден не був би зараз живий, якби це було правдою.

"Пам'ятайте!" - вигукнув хлопець, коли стіна вже майже насунулася на нього. – "Навіть якщо ви вдвох об'єднаєтеся зараз, зрештою вам доведеться вбити одне одного."

Вони не озирнулися, але почули, як активувалися шипи на стіні, і ще одного учасника було усунено.

Пробігши ближче до центру, вони удвох зрештою знайшли велику гірку, яка могла би їх прикрити, і вирізьбили в ній невеликий, схожий на печеру, вхід. Вони вирішили поки що відпочити там. Останні слова, сказані хлопцем, продовжували лунати в голові Вордена.

"Ратене, я лише сповільню тебе, просто…"

"Замовкни!" - сказав Ратен. – "Невже ти справді думаєш, що я прийшов би тебе рятувати, не маючи якогось плану? Якби я думав, що мені доведеться вбити тебе пізніше, я б просто вбив тебе тоді, щоб уникнути клопоту потім."

"Я планую знайти Сіла і покинути цей острів назавжди, усі втрьох. Для цього нам потрібні дві здібності. По-перше, Здібність Землі. Їх не так багато, але ми з Сілом майстерніші за інших учнів, тому зможемо деактивувати здібність вчителів ще до того, як шипи зможуть нас дістати. Я уявляю, вони думали, що деякі учні можуть так вчинити, і вчителі будуть достатньо вправними, щоб впоратися з ними, але з моєю та Сіла силою, я впевнений, ми зможемо взяти кількох і спробувати вибратися звідси.

Друга здібність - це здібність води. Я навчився створювати окрему бульбашку. Якщо нас двоє володітиме цією здібністю, тоді одна людина зможе переміщати течії навколо нас, поки ми подорожуватимемо всередині бульбашки. Що ми робитимемо після цього, хто знає, але це буде краще, ніж це лайно, чи не так?"

Те, що пропонував Ратен, - це піти проти острова, те, що їм змалку втовкмачували в голови як те, чого ніколи не можна робити. Але вибору у них було небагато. Вони або стануть Закутими і більше ніколи не побачать денного світла, або помруть від свого поточного становища.

Смерть була в будь-якому разі.

"Зробімо це, знайдімо Сіла і забираймося звідси", - сказав Ворден.

Ворден зрозумів з розмови, що він взагалі не був потрібен у плані, але Сіл, найсильніший і наймайстерніший користувач здібностей, був тим, кого шукав Ратен, проте він включив його до свого плану. Це викликало широку усмішку на його обличчі.

Вони вдвох розпочали пошуки, і здавалося, що тепер вони бачать і чують менше людей. Тепер, коли всі знали, що це дуже реально, люди воліли мовчати і ховатися. До того ж, вони не мали уявлення, скільки учасників залишилося, але зі стіною, яка робила територію все меншою і меншою, вони були обмежені в часі.

"Бідний Сіл, ти ж знаєш, він не зможе нікого вбити, він, мабуть, ховається десь, де йому здається безпечно," - сказав Ворден.

"Інші теж не дурні, вони знають, що якщо у Сіла є здібність, і якщо його змусять, він захищатиметься, десь у безпечному місці..."

Потім вони обоє подивилися один на одного. Улюбленим місцем Сіла була кімната ради у Храмі. Одразу ж вони вдвох попрямували туди.

Коли вони прибули, то не зайшли одразу. Просто надворі на підлозі нерухомо лежали два тіла. Це було місце, звідки вони починали, тож очікувалося, що тут відбудуться деякі бої. Закутого, від якого Ратен отримав свою здібність, було вбито.

Ворден ковтнув, перш ніж поставити страшне запитання.

"Ти це зробив?"

"Ні," - відповів Ратен - "Це були Керол, Роу та Сплінтер."

"Цей Щур!" - відповів Ворден.

Вони втрьох завжди були разом у школі й ніколи не розлучалися; вони не були ані лідерами, ані аутсайдерами класу, коли йшлося про використання їхніх здібностей і сил. Однак Сплінтер завжди отримував найвищу оцінку за письмову частину тестів. Здавалося, це була його ідея - вбити Закутих одразу після того, як забрали їхню здатність.

"Щось у них не так із головою", - подумав Ворден; зрештою, вони ж були дітьми. Вони не могли думати про таке одразу, хіба що їхнє життя було під загрозою. Невже Храм настільки зіпсував усіх, що, коли вони вийдуть назовні, то чи зможуть взагалі жити нормальним життям?

Заходячи по одному, здавалося, ніби ніхто не заходив у будівлю. Усвідомивши, наскільки це було реально, ніхто не хотів повертатися на вихідну позицію. У їхніх головах це було місце, де, на їхню думку, мала бути більшість людей. Ймовірно, саме тому, що всі діти думали так, тут нікого не було. Однак невдовзі двоє з них почули знайомий схлип, що долинав із зали ради. Розсунувши двері, вони побачили Сіла, який хитався вперед-назад, плачучи, уткнувшись головою в коліна. Те, що він робив лише тоді, коли був дуже засмучений.

"Я... я... я... не хочу... нікого... вбивати", - сказав Сіл, роблячи швидкі, уривчасті вдихи, через що йому було важко правильно сформулювати речення.

Ворден негайно підійшов до нього. Той не виглядав пораненим, і на ньому також не було слідів крові, тож не схоже було, що він комусь завдав шкоди. Це було диво, що ніхто не прийшов сюди шукати його.

"Не хвилюйся, Сіле, ми виберемося звідси, всі троє," - сказав Ворден, поклавши обидві руки на плечі Сіла. - "У Ратена є план."

Він почав розповідати Сілу про цей план, і, вимовляючи його вголос, усвідомив, як мало насправді вірить у нього сам, але це було єдине, що вони мали. Однак Сіл, здавалося, відреагував кивком, і це також зупинило його плач.

Коли він підвів голову, Ратен також стояв поруч з ними двома.

"Я скажу це прямо тут, прямо зараз," - мовив Ратен. - "Принаймні один з нас вибереться звідси живим, і коли ми це зробимо, ми вб'ємо Гілстона."

Це було дивне спільне почуття для всіх трьох, але зараз вони всі відчували те саме. У багатьох сенсах вони всі відчували глибоку ненависть до цього чоловіка.

Їхні руки переплелися, і вони витягнули мізинці, так що всі були пов'язані посередині.

"Це обіцянка," - сказав Ворден.

Кожен з них потягнув на себе, не розриваючи зв'язку мізинцями, тричі, щоб скріпити обіцянку, дану між трьома добрими друзями.

З цим Сіл приєднався до групи, і вони втрьох були готові вирушити. Але перш ніж вийти з кімнати, Сіл зупинився біля дверей, озирнувся, і перед ним постало зображення того, що сталося з Кейзером.

Проблема з планом полягала в тому, що якщо Сіл втече, то він не зможе врятувати Кейзера.