Розділ 632 — Вперше з чорним

Біль, який відчув Ворден від удару ножем у спину, насправді не сильно йому зашкодив. Він не знав, чи це було через адреналін, що циркулював у його тілі, фактор страху, чи щось інше. Однак у його серці був сильний біль. Біль від того, що його вбила людина, про яку він завжди піклувався.

"Чому ти це зробив, Сіл? Навіть якщо ти не вірив, що план спрацює, ми могли принаймні спробувати. Я не можу повірити, що тобі насправді важливо щось на кшталт походу до замку, щоб стати одним із них. Ти ніколи не висловлював нічого подібного, чи це були ті почуття, які ти мав весь час?"

Той невеликий біль, який Ворден таки відчував у спині, тепер повністю зник, а його зір померк. Це було не схоже на сон, коли людина спить і бачить чорне через закриті повіки, але коли людина помирає, вона справді не бачить нічого.

Потім, за кілька секунд, усе почорніло; це була раптова зміна, яка здалася Вордену дивною. Він спробував підняти руку, і тепер міг бачити її перед собою.

"Стривай, я живий!" - сказав він, швидко підводячись на ноги. Здавалося, ніби його ніколи й не поранили. Він обмацав усе своє тіло, щоб перевірити, чи це реально. Дотик, усе - відчувалося реальним, але водночас трохи інакше.

Намагаючись збагнути, де він знаходиться, він озирався навкруги, але не було нічого, крім темряви. Насправді, єдина причина, чому він взагалі міг бачити, полягала в тому, що його тіло випромінювало слабке сяйво.

"Це рай, я перетворююся на ангела?!" - вигукнув Ворден - "Кого я обманюю, ті нещасні мурахи, я, мабуть, убив цілу родину того дня, звісно, я прямую до пекла."

Не знаючи, що робити, і намагаючись з'ясувати, що сталося, Ворден спробував викликати свою Здібність Вітру, яку він зберіг раніше, але нічого не було. Однак, у процесі він відчув зв'язок із чимось іншим. Потягнувшись до цього, коли він знову розплющив очі, він побачив, що простір у порожнечі змінився.

Перед ним був зовнішній світ. Він бачив острів, а на землі лежало його мертве тіло.

"Чому ти вбив Вордена!?" - вигукнув Ратен; він міг бачити і чути крізь екран.

"Не хвилюйтеся, ми всі будемо разом" - сказав Сіл.

З якоїсь причини він зміг бачити все з точки зору Сіла . Здавалося, ніби його свідомість перенеслася.

"Стривай, хіба не було такої здібності?" – раптом згадав Ворден - "Вона дозволяла переносити свідомість з одного тіла в інше, хоча через вбивство..." - Він замовк на секунду.

Тепер Ворден розумів, що могло статися, але він не розумів, чому. Чи Сіл контактував з кимось із Закутих під час події, і це була одна зі здібностей? Ця здібність була майже марною для бою, тому він не розумів.

Родина Блейдів любила колекціонувати здібності, ніби це були якісь прикраси. Тому вони мали багато рідкісних та оригінальних здібностей, які ніколи або майже ніколи не використовували.

"Чи тому Сіл вирішив мене вбити?"

Не маючи нічого іншого, окрім думок, він подумав, можливо, Сіл мав власний план. Біль у серці Вордена почав вщухати, і все, що він міг робити, - це спостерігати за битвою між ними двома ззовні.

Торкнувшись підлоги, а потім піднявши руку. Ратен створив гігантську земляну руку і, штовхнувши її вперед, вона негайно попрямувала, щоб схопити Сіла .

Повторюючи ті ж дії, Сіл зробив те саме, тільки його рука була ще більшою. Обидві вони рухалися по землі, і рука Сіла зім’яла руку Ратена .

Ринувши вперед, він все ще лютував.

"Жодного разу, Сіле, я не зміг перемогти тебе у спарингу, але сьогодні все інакше, сьогодні важливо. Я мушу перемогти. Бо я несу на собі тягар стількох життів. Чи знаєш ти, скільки людей я сьогодні вбив, і ти поповниш цей список."

Він випустив кілька великих вітряних клинків, поєднавши рівні МС та очки обох здібностей. Вони були великі й сильні, але все, що міг зробити Ратен, Сіл міг зробити краще. Адже він наразі володів чотирма здібностями. Йому не було потреби нічого перезаписувати.

Різниця між двома атаками була як небо і земля.

"Так, ідеально, Сіле!" - вигукнув Гілстон, спостерігаючи через екран. – "З твоєю силою ти не повинен дозволяти нікому наближатися до себе. Це шлях родини Блейдів!"

Ратен був більш вправним у рукопашному бою та використанні зброї, але Сіл навіть не дозволяв йому наблизитися. Він збудував навколо себе кілька стін із Землі, повільно все більше й більше добудовуючи їх.

Ратен спробував використати всю свою силу, але зрештою вони затверділи, скувавши його руки й ноги. Він не міг поворухнути жодною частиною тіла, окрім голови.

"Чому, чому ти, мала нікчемо!? Плаксію, зраднику, свинячий покидьку, хлопчисько!" - Ратен продовжував викрикувати образи на весь голос, все ще не розуміючи, що відбувається, але він зупинився. Він побачив Сіла, який йшов до нього і все ще посміхався.

"Сподіваюся, ти й надалі вигадуватимеш нові образи для мене, Ратене," - сказав Сіл - "Я зроблю це швидко."

Різкий порив вітру пронісся до його голови. Удар був настільки чистим і гострим, що голова Ратена, хоч і розтята навпіл прямим розрізом, все ж залишилася на тілі, не відпавши.

[Подія закінчилася]

"Я вб'ю його десять разів, ні. Сотню разів!" - вигукнув Ратен, лаючись.

"Привіт," - сказав Ворден.

"Що за... ти, ти теж потрапив до пекла?"

"Не зовсім, дозволь мені спробувати пояснити, що, на мою думку, сталося."

Подія закінчилася, і вчителі, які майже весь час залишалися невидимими, раптом з'явилися. Ворден і Ратен, побачивши це, тепер зрозуміли, що їхній план не мав жодного шансу на успіх. Їх спостерігало стільки людей, що це було б неможливо, якби всі вони не вирішили піти проти вчителів.

Сіл думав, що його повернуть до Храму, але Пам пояснила йому, що Храм більше не є місцем, де йому слід бути. Тепер у нього було нове місце, яке можна назвати домом. Він прямував до замку, де житиме зі своєю справжньою родиною.

Незважаючи на смерть інших та все навколо, Сіл зосередився лише на одному: він хотів повернути своїх друзів і Кейзера. Він нарешті досяг того, що могло б бути для нього неможливим, якби він не мав рішучості пройти через усе це.

Тепер Сіл був у тронній залі, він бачив там своїх так званих членів родини. Його брат Пай і сестра Вікі, його мати й батько, і нарешті його дідусь. Усі вони спостерігали за подіями, що розгорталися, за мить до того, як він увійшов до кімнати, тому розуміли, через що він щойно пройшов, і водночас кожен з них теж пережив те саме.

"Вітаю, Сіле, я жодної миті не сумнівався, що ти не зможеш перемогти," - сказав Гілстон, - "з тієї миті, як я тебе побачив і привів сюди, я знав, що ти особливий, я відчував це. Блейди й надалі міцнішатимуть, але це ще не кінець, Сіле.

Це лише початок, твої дні в замку будуть присвячені вдосконаленню тебе, ламанню та відбудові, щоразу роблячи тебе сильнішим. Це буде нелегко, але ти полюбиш гострі відчуття від життя на межі, як і всі ми в цій кімнаті."

Сілу було байдуже до всього цього. Прямо зараз він пройшов би через безліч життєвих і смертельних ситуацій, якби міг повернути своїх друзів.

"Дідусю," - сказав Сіл, згадуючи уроки в Храмі - "Будь ласка, ви сказали, що якщо я переможу, то повернете Кейзера, і якщо зможете, чи не могли б ви, будь ласка, повернути Вордена і Ратена також? Я обіцяю, що зроблю все, що ви захочете, я стану найсильнішим бійцем, якого ви коли-небудь бачили."

Двоє, що спостерігали за всім у темній кімнаті, починали дещо розуміти. Кейзер був мертвий, а Гілстон пообіцяв повернути його до життя, і він попросив повернути також двох своїх друзів.

Ратен почав гнівно бити кулаками по підлозі, а очі Вордена почали наповнюватися сльозами.

"Ти йолоп!" - закричав Ратен.

"О, хіба я таке казав?" - сказав Гілстон - "Ти зараз у замку, ти досяг успіху, ти став справжнім Блейдом, тоді як вони ніколи не зможуть. Про таких людей потрібно забути."

І Ратен, і Ворден знали, що він не дотримає своєї обіцянки, але не через те, що він казав зараз.

"Крім того" - продовжив Гілстон, - "немає такої здатності, яка б могла повернути мертвих. Тож забудь про це швидше."

Очі Сіла спорожніли, його розум тепер був заповнений образами смерті всіх трьох найближчих йому людей.

"Ти... Ти... Збрехав?" - запитав Сіл - "Ти збрехав! Ти збрехав!" - Він почав кричати, і раптом, тут же, впав на підлогу.

Видіння, яке бачили як Ратен, так і Ворден, зникло, і натомість Сіл тепер був тут, з ними у чорній кімнаті.