Розділ 633 — Історія не може повторитися

Коли Сіл того дня знепритомнів на підлозі у тронному залі, його родина подумала, що з ним щось серйозно не так. Він був ще живий і дихав, але це було так, ніби він у комі. Не реагував ні на що ззовні.

Це призвело до того, що Гілстон впав у лють, він хотів, щоб усі працювали над тим, щоб розбудити його якомога швидше. Усі їхні ресурси були використані.

Проте, усе, що вони намагалися, просто не спрацьовувало. Жодна здатність, схоже, не будила його. Тим часом, у чорній кімнаті, Ворден і Ратен дуже добре знали причину: це було тому, що він якимось чином був з ними, а не там.

Ці дві речі не могли бути збігом.

Спершу вони вдвох не зовсім знали, як підійти до Сіла. Навіть коли між ними не було цієї дещо ніякової атмосфери та ворожнечі, було важко. Вони застрягли тут, у цій темній кімнаті, через нього, і не були впевнені, чи зможуть коли-небудь вибратися звідси.

Подумавши про це деякий час, вони обоє відчули, що й не можуть по-справжньому звинувачувати його в ситуації, у якій опинилися.

У тій події у них не було шансів втекти, тепер вони це бачили. Гілстон збрехав Сілу, і він би все одно природно був переможцем тієї події.

Якби їх поставили в таке ж становище, можливо, вони б зробили те саме.

"Сіле, ти справді не збираєшся повертатися?" – запитав Ворден.

"Цей брехун, я ніколи більше не побачу того чоловіка, брехун, брехун, брехун!", – продовжував кричати Сіл, знову зриваючись.

Він був таким вже деякий час, вони думали, можливо, він заспокоїться за кілька днів, але він був непохитний щодо неповернення до свого тіла. Якимось чином Сіл почувався добре, будучи застряглим у темній кімнаті весь день, але для Вордена та Ратена це було мукою.

Вони нічого не відчували: ні смаку чи запаху їжі, ні розмов, окрім тих, що вели між собою, і не мали чим себе розважити. Зрештою, Сіл побачив це і відчув себе трохи погано, він почав замислюватися, чи може він щось зробити.

"Якщо хочете, один із вас може піти туди замість мене" – сказав Сіл, і раптом у кімнаті з'явилося дивне крісло.

Вони подивилися одне на одного, і наступної секунди Ратен відштовхнув Вордена вбік, мчачи вперед.

"Ти можеш побути тут ще трохи!" – крикнув Ратен.

"Стривай!" – вигукнув Ворден - "Якщо ти вийдеш туди зараз, тобі доведеться говорити з усіма ними. Тобі доведеться прикидатися Сілом і спробувати дізнатися, чи є спосіб нам одночасно вибратися звідси. Ти впевнений, що зможеш зробити все це?"

Слова Вордена змусили Ратена на мить зупинитися і замислитися, коли його рука ось-ось торкалася сидіння. Ворден мав рацію. Зрештою, Ворден зайняв його місце, і коли він прокинувся на сидінні, то опинився в кімнаті.

У всьому замку піднялася метушня, і про це негайно доповіли Гілстону. Деякий час Ворден добре імітував поведінку Сіла.

Так тривало, поки не почалося навчання. Як і казав Гілстон, це був лише початок. Тепер Вордену довелося пройти через безліч ситуацій життя і смерті, і першою з них була битва зі звіром просунутого рівня. Йому дозволили заздалегідь доторкнутися до кількох Закутих, і Ворден погодився на це.

Але швидко він усвідомив, що хоч і був у тілі Сіла, з якоїсь причини, як і раніше, міг контролювати лише одну здатність. Боротьба зі звіром виявилася складною, і всі, хто спостерігав, відчували, що його сили та МС клітини були надзвичайно слабкими.

Коли здавалося, що він ось-ось помре, Гілстон увірвався, щоб здолати звіра в останню секунду.

"Що, в біса, тут діється?" - подумав Гілстон.

Не маючи виходу зі своєї ситуації та побоюючись, що вони могли її погіршити, вони вирішили зізнатися у всьому. Гілстон не був так розлючений цим, як вони думали, але був трохи спантеличений тим, що сталося і як це відбулося. Однак це швидко змінилося, коли він дізнався, що Сіл відмовився виходити.

З роками вони виявили кілька речей, про які не повідомили Гілстона чи інших. Коли Ворден контролював ситуацію, він міг використовувати одну здатність, Ратен - дві, а Сіл - три.

Сіл був набагато слабшим, ніж колись, і двоє інших не могли не думати, що вони частково винні. Про це ніколи не згадували Гілстону.

Через деякий час Ворден спробував з'ясувати, що саме з ними сталося. Чому вони троє опинилися в одному тілі? На диво, йому вдалося переконати свого брата Пая порушити мовчання, і саме той розповів йому правду.

До того, як Кейзер помер, він спустився, щоб забрати Закутих з іншими вчителями. Він уже знав, що з ним станеться, оскільки Гілстон розповів йому свій план, і той погодився. Він знав, що його життя скінчилося, і чому він це робив.

Перебуваючи там, він торкнувся Закутого, який мав згадану здатність переносити свідомість. Незабаром після цього він отруїв його, щоб звільнити від повільної смерті. Падаючи назустріч власній смерті, він торкнувся шкіри Сіла, дозволивши здатності тривати повні 24 години.

Подія почалася рано-вранці і не зайняла багато часу, щоб закінчитися. Єдині дві людини, яких Сіл убив того дня, були Ворден і Ратен, і так їхні свідомості були перенесені в тіло Сіла. До того, як замок дізнався про те, що сталося, було вже запізно. Ніколи раніше ніхто не йшов проти головної родини Блейдів.

Якщо вони наказували тобі померти за них, то це й потрібно було робити. Це було вперше.

Оригінальний носій цієї здатності помер. Це була рідкісна здатність, і, очевидно, її більше не могли знайти. Однак здібності мали звичку знову з'являтися у людей. Навіть якщо всі люди померли з цим знанням, хтось із нащадків роду змусив би її з'явитися знову.

Але через це вони не мали можливості переносити свої душі в інші тіла, але якби вони мали цю здатність, то це було б можливо.

У теперішній час Ворден пережив усе заново, і двоє інших також. Повернення до Храму зовсім не було приємною згадкою для жодного з них, але вони навчилися справлятися і жити втрьох.

Прямо зараз Ворден був посеред однієї зі своїх консультаційних сесій. Він почувався розсіяним, бо, чесно кажучи, не слухав їх, оскільки думки заповнювали його розум. Наприкінці кожної сесії йому потрібно було поставити студентам низку запитань, і їх потрібно було заповнити на планшеті.

Звіт надсилали назад, і вже їм вирішувати, що з ним робити. Ця робота вимагала набагато більше, ніж коли він був дитиною, і він відчував, що причиною був Сіл.

Після роботи з цим студентом залишався ще один наприкінці дня. Діл увійшов до кімнати і зайшов з ширшою посмішкою, ніж будь-коли раніше.

"Ворден!" - Так само, як Сіл був радий бачити Кейзера, Діл тепер був радий бачити і Вордена, але Ворден був не тим, кого він хотів бачити. Швидко Ворден помінявся місцями з Сілом. Тому що весь цей час, протягом кожної консультаційної сесії, Сіл піклувався про нього.

Щодня він розігрував новий розділ про те, як супергерой їх рятує, а Діл із захопленням слухав, ловлячи кожне слово. Ворден досі був вражений тим, як добре Сіл міг пам'ятати ті книжки без жодних посилань; він не міг уявити, скільки разів вони з Кейзером мали їх читати разом.

Цього тижня інсценування розділу було трохи коротшим, ніж зазвичай, тому у них було трохи часу поговорити.

"Вордене , коли я виросту і виберуся звідси, я теж хочу стати супергероєм!" - сказав Діл . - "Може, я визволю всіх дітей звідси, і ми зможемо піти досліджувати зовнішній світ. Коли ми рятуватимемо людей, вони винагороджуватимуть нас усіма цукерками та гамбургерами світу."

Почувши це, Сіл та всі інші згадали, яка доля їх незабаром чекає. Насправді, до події залишалося всього два дні. Коли Діл пішов, Ворден був готовий помінятися тілами, як вони зазвичай робили.

Натомість Сіл стояв там, деякий час дивлячись у землю.

"З ним усе гаразд?" - запитав Ратен .

"Тс-с!" - відрізав Ворден .

Через кілька секунд Сіл , під власним контролем, вийшов з кімнати ради і попрямував до головної зали, де перебувала більшість дітей. Вони гралися, дражнили одне одного, а деякі навіть билися.

Що б Сіл віддав, аби повернутися до цих простих днів. Він згадав, як ненавидів дражнилки та обзивання, але тепер це здавалося таким дріб'язковим і безглуздим.

"Хлопці, я вирішив" - сказав Сіл. – "Мені байдуже, що зі мною станеться, але я не хочу, щоб з ними трапилося те, що сталося з нами.