Розділ 636 — Місія провалена

Повільно Гілстон почав іти до групи, він був великим чоловіком, накачаним м'язами поверх м'язів. З кожним кроком, що він робив, його ноги занурювалися у пісок, і на його обличчі не було й натяку на страх.

Діти та Закуті стояли там за Ворденом, який насправді на той момент був Сілом. Він дав їм усім надію, привів їх так далеко і чекав, що він діятиме. Щоб подолати цю останню перешкоду. Єдина проблема полягала в тому, що якщо це й була перешкода, то така, що сягала хмар. Щось неможливе для будь-якої людини, щоб перестрибнути.

Раптом Сіл змінився, і місце залишилося порожнім; на мить тіло мало підкоритися і впасти, але в останню секунду Ратен узяв контроль.

"Що ти робиш?" - запитав Ворден Сіла, коли той зірвався з місця і повернувся у свій куток, сховавши голову між колінами.

"Ти хотів врятувати цих дітей, так? Ми привели їх сюди, і тепер у нас є шанс. Якщо це я чи Ратен, у нас немає жодного шансу, але, можливо, з тобою ми зможемо хоч щось зробити," - благав Ворден.

Але Сіл повністю проігнорував його і продовжував ховати голову між колінами.

"Це марно," - сказав Ратен - "Ми самі по собі в цій справі. Я думаю, він досі не оговтався від того, що сталося раніше, але, Сіле, ось у чому ми з тобою різні. Бачиш, якби я був тобою, я б не сидів і не дувся, натомість я був би сповнений люті до цього виродка, який усе це з нами зробив!" - сказав Ратен, кидаючись вперед.

Діти не пішли слідом, але троє чи близько того закутих, що були раніше, пішли, хоча, коли вони наблизились, їх огорнула хвиля енергії, що викликала тремтіння по всьому тілу. Це змусило їх сповільнити крок, зрештою змусивши деяких з них зупинитися посеред піску.

Ратен також відчув це, і, можливо, він би зробив те саме. Загрозлива аура зупинила б його на місці, але він вже відчував подібну силу раніше. Одну - у короля вампірів, а іншу - у чоловіка на ім'я Артур.

Через ці два досвіди вона не так сильно вплинула на нього, як на інших.

Зрештою, лише Ратен і ще один змогли дістатися туди, де стояв Гілстон.

"О, ти ще рухаєшся, вражаюче, але прикро, що навіть зараз він відмовляється виходити" - сказав Гілстон, і раптом опинився позаду Закутого, який стояв за Ратеном. Коли він обернувся, чоловік, який вийшов і кинувся в бій разом із ним, лежав мертвий на підлозі.

Ратен навіть не бачив, що сталося.

"Здібність, миттєва телепортація. З ним буде важко впоратися", - подумавши так, він активував невидимість.

Зробивши лише один крок, Гілстон уже вдарив його прямо в живіт. Це був сильний, потужний удар, який відправив його в повітря.

"Пісок – найгірше місце для цієї здатності, я бачу кожен твій рух," - сказав Гілстон, дивлячись угору.

Руки Ратена почали світитися зеленим, поки він падав, потім енергія перемістилася до його кінчиків пальців, вистріливши п'ятьма лазерами. Думаючи, що уникне одного сильного удару, Ратен вирішив принаймні зашкодити йому, випустивши більше.

Злегка відвівши голову, щоб лазери не влучили в очі, він дозволив їм влучити в чоло та руки, але залишилася лише маленька чорна мітка.

"Це нічого не дало, здібність посилення?"

Поки він думав про це, ще один удар прилетів у повітрі, відкинувши його по піску.

"Чорт забирай!" - вигукнув Ратен і відкашляв кров на пісок - "Невже я нічого не можу зробити?"

Ледь розплющивши очі, Ратен бачив невелику постать удалині, і вона, здавалося, бігла до нього. З останніх сил він підняв руку і випустив лазери.

Гілстон знав, що вони його не вразять, тому просто продовжував йти вперед, дозволяючи їм пролетіти повз. Але лазери ніколи не призначалися для нього, вони були призначені для невеликого об'єкта удалині.

"Брате, ти не хочеш моєї допомоги!?" - подумав Борден, коли був готовий кинутися в бій і вступити в сутичку з чоловіком, ризикуючи життям, але щоразу, коли він робив крок уперед, у нього летів зелений лазер.

Борден був дещо запальний, але тоді слова брата пролунали в його голові.

Його родина ніколи б його не вбила, було зрозуміло, що цей чоловік міг це зробити, але вирішив не робити.

Прислухавшись до слів брата, Борден прийняв важке рішення залишити Вордена і втекти назад у джунглі. План і місія провалилися.

Тепер Гілстон стояв над Ратеном.

"Можливо, ти б щось зробив, якби це був Сіл, але ви двоє нікчем ніколи не зможете мені нашкодити." - Він опустився на коліна і торкнувся руки Ратена.

У той момент Ратен знав, що все це було марною справою.

"Ти... Ти навіть не використав жодної здатності..." - Наступної миті його зір потьмарився.

Дітей відправили назад до храму, а працівників замінили. Щодо Закутих, які намагалися втекти разом із Ворденом, вони більше не були Закутими. Було ухвалено рішення, що подію відкладуть на деякий час.

Хоча діти тепер знали, що станеться, Гілстона цікавило, як це на них вплине. Можливо, ця зміна буде для них позитивною. Знаючи, що приблизно за тиждень вони незабаром битимуться на смерть, це може навіть змусити тих, хто раніше був лінивим, працювати ще старанніше, ніж будь-коли.

Вони завжди тримали Це в таємниці, адже різні таланти розквітали в різний час. Вони боялися, що буде нечесна гра. Знаючи, що вони все одно збираються вбити одне одного, вони можуть спробувати напасти раніше. Слабші об'єднуватимуться, щоб убити більш талановитих.

Але оскільки до цього залишилося небагато часу, вони могли залучити більше людей для нагляду за дітьми. Чому її відклали? Тому що виникло щось термінове. Родина Саншилд вбила посланця Блейдів, якого їм відправили.

Було зрозуміло, що Берні тепер відмовляється здатися, і він був готовий до війни. Це більше, ніж будь-що інше, розлютило Гілстона. Більше, ніж спроба Вордена втекти, більше, ніж те, що він зіпсував подію.

Він тепер був готовий дати Саншилдам урок, якого вони ніколи не забудуть. З острова вирушив він сам, батько та мати, а також десятеро чоловіків. Хоча їхнім обов'язком було більше наглядати за Закутими, що мали йти з ними.

Було взято корабель, і вони вирушили. Залишивши в замку єдиних людей, окрім слуг: Вордена та брата Пая і сестру Вікі.

Вони вдвох сиділи самі в їдальні. Можна було б подумати, що з меншою кількістю людей буде тихо, натомість було гамірніше, ніж будь-коли, через те, що Вікі скаржилася.

"Не можу повірити, що вони й нас не взяли," - поскаржилася Вікі. - "Нарешті дідусь шаленіє, і нам дозволено робити те, що ми хочемо, але він не бере нас із собою?"

"Ти знаєш, чому дідусь сказав, що у нас є важливий обов'язок," - відповів Пай - "Ми маємо переконатися, що Ворден не спробує нічого іншого, поки він тут."

"Дурниці!" - гукнула вона у відповідь - "Ти знаєш, що це брехня, як він, чорт забирай, може щось зробити, коли він зв'язаний унизу. Ні здібностей, ні способу отримати здібності, ні зброї."

Під замком була досить велика темниця, і саме тут жили Закуті. Хоча ті, що належали до великої трійки, або були сильнішими, утримувалися деінде, але їх усе одно забрали разом із Гілстоном.

В одній з камер Вордена було схоплено і поміщено на покарання. Його руки були в кайданах і прикуті до ланцюгів, що дозволяли лише мінімальний рух, але він мав більше свободи, ніж інші.

Гілстон ще не вирішив, що з ним робити, тому той мав залишатися тут, доки він не повернеться. Час від часу слуги приносили йому їжу та воду – усе, що було потрібне для виживання, але його очі були мертвими.

Однак одного разу, коли слуга приніс йому їжу й пішов геть. За кілька миттєвостей щось достатньо мале змогло пройти крізь ґрати камери.

"Брате" - сказав Борден - "Я прийшов, щоб визволити тебе; своєю силою я можу легко розірвати ці ланцюги, і ми зможемо вибратися звідси."

"Просто залиш мене в спокої" - відповів Ворден - "Навіть якщо ми зможемо вибратися звідси, ми ніколи не покинемо острів."

"Якщо йдеться про того дивного сильного чоловіка, то він уже покинув острів з іншими. Я не знаю чому, але схоже, що він не повернеться ще деякий час. Єдині, хто залишився в замку, - це молодші дівчинка та хлопчик."

На мить в очах Вордена з'явився ледь помітний проблиск надії, але він швидко згас.

"Доки вони тут, у нас все одно немає шансів втекти."

Це була не та сама людина, яку Борден зустрів у вампірському світі. Єдина поразка змінила його брата, і він ненавидів бачити його таким. Борден відчував, що хоч би що він сказав, він не зможе достукатися до нього, можливо, він не міг допомогти, але він знав того, хто міг би.

З-за спини Борден дістав комунікаційну маску і простягнув її.

"Подзвони їм, тобі потрібно," - сказав Борден із рішучим поглядом в очах.