Розділ 640 — Троє на трьох

Морський звір, що їх вдарив, був розташований не надто далеко від острова, і для самого звіра його метою було лише знищити дивний об'єкт, що нагадував акулу. Він міг сміливо сказати, що виконав свою місію, і швидко повернувся в море, коли три об'єкти, що вилетіли з дивної речі, летіли крізь небо.

Сила атаки була потужною, і Лоґан, летячи в небі, насправді знепритомнів. При свідомості залишалися лише Пітер і Квін. Поглянувши праворуч, Квін побачив, що Пітер був надто далеко, аби він міг зараз щось зробити, та принаймні той був бійцем. Якби Пітер приземлився десь на острові й потрапив у халепу, Квінові не довелося б так сильно хвилюватися за нього, але за Лоґана він хвилювався. Він активував свою тінь і спробував розтягнути її тонко, сподіваючись схопити Лоґана. Але щойно він це зробив, його тіло почало опускатися раніше за інших, воно втрачало швидкість, і Квін зрештою жорстко приземлився на пляжі, головою в пісок. Тоді як два інші тіла продовжували летіти кудись ще. Швидко випроставши голову, струшуючи весь пісок зі свого кучерявого волосся, Квін спробував розгледіти, куди приземляться ті двоє. Пітер опинився з лівого боку замку, тоді як сам Лоґан приземлився поблизу нього.

"Це не до добра", - подумав Квін.

Усередині замку одну зі старих комор перетворили на тренувальну кімнату, вона була досить простою порівняно з іншими. Гілстон був тим, хто полюбляв робити дивні речі, тоді як Пай і Вікі докладали всіх зусиль, аби кімната залишалася простою.

На цю мить обоє були вкриті потом. Пай, з оголеним торсом, вихвалявся своїм накачаним пресом, тоді як на Вікі були лише спортивний бюстгальтер і джогери. Вони проводили свій щоденний спаринг, який часто робили. Звичка з дитинства, що збереглася й дотепер.

Вони зробили коротку перерву, поки Пай підійшов і пив воду з пляшки.

"Сестро, після всього, що сталося з Ворденом, я просто хочу сказати, що радий, що ми з тобою разом пройшли ту подію."

"Я - ні," - майже миттєво відповіла Вікі - "Бувають моменти, коли я хочу просто збожеволіти і робити те, що хочу, а потім ти приходиш і промовляєш мені розумні речі." - Вона хіхікнула.

Двері тренувальної кімнати відчинилися зсередини, і до неї увійшов старий чоловік з однією пов'язкою на оці.

"Говори, Броку," - сказала Вікі.

Брок був головним слугою в замку. Він відповідав за всіх інших слуг, які мали обслуговувати та бути на поклику головної родини Блейдів. Брок був у замку ще до Пая та Вікі, і здавалося, що навіть Гілстон виявляв до нього певну повагу.

Це було через його справжню силу. Було кілька випадків, коли під час великої події деякі, кого вважали мертвими, виживали. Гілстон казав, що удачу також потрібно враховувати, тому, якщо таке коли-небудь станеться, вони пройдуть те ж саме тренування, яке колись проходили в замку.

Брок був одним із таких людей, хоча їх було небагато на острові. Загалом їх було троє, і кожен із них обіймав важливу посаду на острові. Був Брок, голова слуг у замку, Пем, яка відповідала за Храм, хоча вона нещодавно була відсутня, і Баббл був призначений відповідальним. Однак після останнього інциденту Пем попросили повернутися.

Її обов'язки полягали у зборі інформації про зовнішні родини та надсиланні повідомлень, приховуванні фактів і навіть більше. Вона відігравала важливу роль, але її замінили, оскільки Гілстон хотів, щоб вона повернулася до Храму.

Потім був Дункан, який був Сільським старійшиною. Він відповідав за наземні війська та оборону в разі нападу на сам острів. Він також очолив наступ проти родини Трудрім за наказом Гілстона.

Ці троє, хоч і не мали такого ж таланту, як ті з родини Блейд, пройшли ту саму підготовку та мали тіла, що перевищували можливості звичайної людини.

"Дункан повідомив, що дивний об'єкт був знищений неподалік від нас, і схоже, щось приземлилося на острів", - доповів Брок.

"Щось чи хтось?" - запитала Вікі.

"Цього я не знаю, ніхто ще не пішов розслідувати."

"Хм, це, мабуть, просто щось, що Краккі знову кинув на острів. Дай мені знати, якщо це щось важливе", - відповіла вона.

"Звісно", - сказав Брок, коли виходив.

До Трудріма роками не було жодного порушника; якщо хтось і знав про Блейдів, то небагато хто був би настільки божевільним, щоб навіть спробувати ступити на острів.

Все ще летячи в повітрі, Лоґан врешті-решт прийшов до тями і побачив, що його шлях прямує до замку, але, судячи з його траєкторії, він ледь омине його, проте це все одно було погано. Він неодмінно наробить галасу, і хтось його побачить.

Але замість того, щоб турбуватися про це, тепер йому потрібно було турбуватися про себе, бо незабаром він здійснив би аварійну посадку. Павуки почали формуватися, і він надів свій захисний костюм, який був наймасивнішим з усіх, що він мав.

Це спричинило б найбільше шуму, але це було краще, ніж зламати ногу і не мати змоги рухатися чи втекти. Зрештою, він не був схожий на тих суперфріків, які могли миттєво зцілити ногу.

Згорнувшись у клубок, він почав захищатися і з величезною силою врізався в дерево, видавши гучний звук. Як м'яч, він продовжував перекидатися, ламаючи дерева і наробивши набагато більше шуму, ніж йому хотілося б.

"Гак! Гак!" - закричав Лоґан, коли кілька гаків вистрілили з його костюма і спробували причепитися до всього, за що могли б зачепитися. Зрештою, вони врізалися у великий корінь одного з дерев джунглів, і його різко зупинило.

"Ах, мені зле," - сказав Лоґан, думаючи, що побачить зірки, але все, що він бачив, був великий замок за кількасот метрів.

"Я мушу йти, мушу знайти Квіна чи Пітера," - сказав Лоґан, але коли він підвівся, то звалився на землю і знову знепритомнів.

Що стосувалося Пітера, його приземлення було далеко не таким драматичним. Він потрапив у досить лісисту та зеленішу частину острова і просто дозволив усьому статися, як судилося. Дерева, ліани та інша рослинність пом'якшили більшість його падіння. Він таки зламав руку і розтягнув щиколотку, коли приземлився, але це незабаром заживе і не буде для нього проблемою.

"Гей, ти це чув?" - пролунав голос - "Я піду і перевірю це."

Чекаючи, поки його кінцівки заживуть, перш ніж повністю рухатися, Пітер побачив, як хтось іде до нього. Це був схожий на дорослого чоловіка, одягненого в дивну помаранчеву робу.

"Я не знаю, добрий ти чи злий," - сказав собі Пітер, ховаючись за деревом - "Але мені потрібно врятувати мого друга, і мені знадобиться твоя допомога."

Миттєво, перш ніж чоловік встиг зреагувати, Пітер різко скрутив йому голову, видавши хрускіт. Він подивився на його обличчя та тіло і почав перетворювати їх на свої власні. Невдовзі після цього він змінив одяг, перемістив тіло, прикривши його листям, і роздобув собі інший одяг десь неподалік, перш ніж рушити далі.

"Чорт, я не дізнався ім'я," - сказав Пітер - "Мабуть, я не дуже вправний у цьому."

Він забрав життя миттєво і не відчував з цього приводу особливих емоцій - ще один побічний ефект його перетворення.

Прямуючи в напрямку, звідки прийшов чоловік, Пітер подумав, що, можливо, хтось його окликне, він міг здатися їм дивним, але він міг би сказати, що впав і забив голову чи щось таке. Люди набагато більше вірили своїм очам, ніж можна було подумати.

Навіть якщо хтось поводився не так, як завжди, навряд чи б вони подумали, що хтось здатний так точно скопіювати їхню зовнішність, особливо на острові, про який ніхто не знав.

Коли Пітер підійшов ближче, проходячи крізь дерева, він почув дитячі голоси та побачив широку будівлю, а зовні - групу дітей.

"Що це за місце? Ворден тут?" - подумав Пітер.