Розділ 642 — Набридлива особа

Йдучи за звуком молодих голосів, Пітер зрештою опинився в дивному на вигляд місці. Воно не мало такого ж дизайну чи архітектури, як замок, який він бачив, і чомусь тут, на острові, були діти.

Хоча це було не надто дивно, адже якщо на острові жили люди, то, звичайно, там були б і діти. Дивне відчуття викликали дві речі. По-перше, те, як усі діти виглядали досить схожими, але водночас різними, наче вони були родичами.

Але якщо це було так, Пітер не міг уявити, що одна мати народила всіх цих немовлят.

"Вони трохи схожі на Вордена, чи означає це, що Ворден може бути тут?" - подумав Пітер. Його логіка була не найкращою, але він бачив там робітників, одягнених у такий же помаранчевий одяг для бойових мистецтв, як і він сам, тож людина, за яку він видавав себе, мала походити звідти.

Друга річ, що викликала у нього моторошне відчуття, це вираз обличчя дітей. Ніхто з них не посміхався і не грався одне з одним. Натомість, здавалося, вони утворили групи.

Вони перешіптувалися й сміялися, коли повз проходили інші діти, не розуміючи, що відбувається, і навіть була одна дитина, яка була сама, не входячи до жодної групи взагалі. Це було дуже дивно для дітей їхнього віку.

Повільно Пітер намагався скласти план дій. Він не мав жодного уявлення, яка причина привела його сюди, якою була мета працівника, і йому також потрібно було подумати, що сказати, якщо його спіймають.

"Гей, Джоне." – Раптом промовив чоловік, коли відчув руку на своєму плечі. Пітер інстинктивно схопив її і мало не вивернув, але в останню мить зупинився, лише міцно тримаючи.

"Легше, пам'ятай, що на цьому боці острова немає жодних звірів. Можеш розслабитися, гадаю, ти ледь не обмочився, але не зміг, бо вже сходив?" – Дивний чоловік почав сміятися і безперервно бив Пітера по плечу.

Якби Пітер зараз не був замаскований, він би також бив його у відповідь по плечу, не стримуючись.

Єдине, що було добре, це те, що завдяки цьому незнайомцеві Пітер дізнався ім'я людини, під яку він маскувався – Джона.

Тоді була ще одна проблема: тепер Пітер шкодував, що не подумав наперед. Його Здібність Трансформації також дозволяла йому змінювати голос, але він не міг цього зробити, якщо не знав, як звучав голос цієї людини. Єдине, на чому він міг ґрунтуватися, було тихе гарчання перед смертю чоловіка.

Роблячи подумки нотатки, Пітер зрозумів, що це те, про що йому потрібно було подумати в майбутньому.

"Що не так, друже, ти нервуєш? Ти якось мало говориш." – Запитав чоловік.

"Я спіткнувся об корінь і впав. Я вдарився горлом об щось тверде, і тепер воно болить," - відповів Пітер, надавши своєму голосу хрипкого звучання.

"Ого, ти справді звучиш жахливо, чоловіче, ой, ти звучиш як інша людина."

Прямо зараз Пітер хотів зробити будь-що, аби втекти від цього чоловіка. Якщо він залишиться з ним, то зрештою застрягне з ним як якийсь друг. Якщо це станеться, як він мав іти і розслідувати самотужки?

У той момент з так званого Храму вийшла жінка з коротким рудим волоссям. Вона була одягнена інакше, ніж інші. Поки всі вони носили помаранчеві кімоно для бойових мистецтв, вона була в білому з помаранчевою облямівкою.

Судячи з того, що вона була єдиною, хто носив такий колір, Пітер припустив, що вона займала вищу посаду. Так часто бувало з працівниками фаст-фудів, тому на цьому він і ґрунтував свої знання.

Жінка кілька разів ляснула в долоні, і діти враз замовкли.

"Гаразд, настав час вам усім зайти всередину і підготуватися до ранкових занять," - сказала вона.

Діти незабаром пішли слідом, ніби вони вже були у військовій школі. Пітер знав, що мав дивне відчуття щодо цього місця, і побачене лише підтвердило його думки.

Чи так виховували Вордена?

"Ви двоє!" - сказала жінка, дивлячись на них біля краю лісу. - "Припиніть байдикувати і йдіть сюди негайно! Всередині відбудеться нарада," - сказала вона, відходячи до Храму.

"Ого, здається, чутки про те, що Пам запальна, були правдою, гадаю, нам не варто дратувати її. Вона зовсім не схожа на Дункана з села, еге ж?" - сказав чоловік, штовхнувши Пітера, щоб той щось сказав.

"Ох, точно, твій голос."

Слідуючи за всіма іншими, здавалося, що всі інші вчителі знайомі між собою, і під час привітань він дізнався, що ім'я чоловіка було Джаз. Що б не намагався зробити Пітер, з якоїсь причини він не міг позбутися Джаза.

Часом Джаз зупинявся, щоб поговорити з іншими, а Пітер продовжував йти до кімнати для нарад, куди прямували всі інші. Якщо Джаз помічав це, він відходив і йшов наперед, щоб знову приєднатися до нього.

Він не розумів цієї одержимості, тим паче, що Пітер майже нічого йому не говорив. Якщо це триватиме й надалі, Пітер, чесно кажучи, не знав, як довго він зможе ще стримуватися.

Дорослі зібралися в порожньому залі, їх було близько п'ятнадцяти загалом, а спереду стояла жінка, яку вони бачили раніше, Пам.

"Гаразд, послухайте. Я знаю, що це не ваша звичайна робота, і ви всі переїхали з села. До цього часу, гадаю, ви всі чули про інцидент, що стався", - почала пояснювати Пам - "Подію лише відкладено, і тепер ці діти знають про це. Тож це буде не ваша постійна роль, а лише тимчасова..."

Пам почала пояснювати ще кілька речей про Храм, щоб усі були в курсі подій, але сказавши першу частину, Джаз не міг не прошепотіти своєму улюбленому другові Джону.

"Можеш повірити, що він накоїв? Я чув, Ворден сам розібрався з десятьма вчителями, намагаючись врятувати всіх тут. Цей хлопець божевільний," - прошепотів Джаз.

Здавалося, Пітер все ж таки опинився в потрібному місці.

"О, я не дуже багато чув про це," - відповів Пітер - "Чому б тобі не розповісти мені більше?"

Квін, приблизно побачивши, де приземлилися двоє, намагався вирішити, до кого йти першим. Там був Лоґан, який, можливо, перебував у величезній небезпеці в цей момент, але знаючи його, він міг бути достатньо розумним, щоб вижити довше. Потім був Пітер, який, ймовірно, потрапив би в усілякі неприємності.

Зрештою, Квін опинився в скрутному становищі, але зробив вибір.

"Якщо я піду до Пітера, то зможу дістати його Зброю душі, і, можливо, ми зможемо прокрастися в замок, щоб врятувати Лоґана."

До того часу, як він навіть дістався б до замку, Лоґана вже спіймали б або не спіймали б; це не мало значення, тому він подумав, що буде найкраще спочатку спробувати знайти Пітера.

Окинувши поглядом ту частину пляжу, на якій він перебував, він намагався побачити, чи є якісь ознаки людського життя, але не помітив жодних будівель. Єдине, що було достатньо великим, щоб розгледіти, - це кам'яна плита та замок, що визирав з-за неї. Проте це було видно лише обійшовши бік пляжу.

Озирнувшись на море, Квін знову здригнувся, згадуючи про чудовисько. Було прикро, що в паніці та страху він не зміг використати свою Навичку Огляду, аби по-справжньому розгледіти рівень чудовиська. Не те щоб він взагалі мав намір битися з ним.

Ступивши до схожої на джунглі місцевості, Квін вирішив рухатися в загальному напрямку, куди, як він бачив, упав Пітер. Проте лише за кілька миттєвостей він усвідомив, що, можливо, не може бути таким безрозсудним, як думав спочатку. Його вуха вловили звук чогось, що наближалося до нього, і робило це з великою швидкістю.

Звук чогось, що захекано дихало, ламаючи гілки дерев і листя, наближався до нього.

"Це так швидко!" - Квін, обернувшись, побачив, як на нього наближається майже чорна розмита пляма, і зміг використати свою Навичку Огляду лише в останній момент.

[Звір королівського рівня - Чорний двощелепний кіт]

На острові його перша зустріч мала бути зі Звіром королівського рівня. Не стримуючись, Квін підготував свою тінь і був готовий до цього. Він мав швидкість, але єдина причина, чому Квін не міг добре відстежувати його, полягала в тому, що Звір рухався поміж деревами та швидко змінював напрямок. Коли він кинеться на нього, Квін буде готовий.

Потім, як і очікувалося, великий чорний кіт стрибнув на нього, роззявив пащу, а в ній був подвійний ряд гострих, як бритва, зубів.

Готуючи ногу, Квін був готовий вдарити його ногою, коли той опиниться в зоні досяжності.

"Не кривдь друзів мого брата!" - вигукнув тоненький голосок, і просто збоку щось маленьке вдарило кота в обличчя, змусивши його відлетіти та врізатися в дерева.

Коли маленький об'єкт приземлився, на його спині можна було побачити два шипи. Це був мініатюрний Далкі, з яким Квін був знайомий.

"Борден!" - здивовано промовив Квін .

"Я чекав на тебе", - відповів Борден з посмішкою.