Розділ 644 — Я – Ґрін!

Брок постійно хитав головою, дивлячись, як самотня жінка-майстер Вікі протистоїть Лоґану. Він уже починав бажати, аби про Лоґана дізнався саме її брат Пай. Він навіть розмірковував над тим, щоб повідомити йому про цю справу, сподіваючись, що той зможе заспокоїти свою сестру. Вони билися вже досить давно, і між ними була очевидна різниця в майстерності.

Лоґан, ледь тримаючись на ногах, мав розбиту губу, а на його руках і ногах були ґулі, що роздулися до розмірів повітряних куль, і він не був певен, чи вони зламані. Біль почав даватися взнаки, коли бій на секунду вщух, і його тіло тепер сповіщало йому, скільки пошкоджень він отримав. Він почав дивуватися, що ж він зробив, аби заслужити таке ставлення до себе.

Він не говорив нічого конфронтаційного і думав, що це буде лише легкий спаринг, проте вона, здавалося, змушувала його переживати якісь тортури. Коли бій тільки розпочався, він використав свій швидкісний костюм. Він сподівався, що це дасть йому перевагу, побачивши перед собою звичайну людину. Він був певен, що ці Блейди та Ворден були такими ж, і не схоже було, що вона скопіювала якісь здібності.

Його бойові навички, можливо, були нижчими за її, але з додатковою швидкістю він мав би бути здатен щось зробити. Коли бій розпочався, його думка швидко змінилася. Вона зрівняла свою швидкість з його, і бій швидко перетворився виключно на протистояння бойових навичок.

Численні серії різноманітних ударів ногами летіли на нього, щоразу змінюючи свої траєкторії та схеми атаки. Лоґан намагався знайти щось логічне, причину, чому вона обирала атакувати певну ділянку, чи якусь закономірність в ударах, але він не зміг.

Йому вдалося заблокувати кілька з них, але кілька ударів все ж дісталися його тут і там, і саме тоді він це помітив. Повільно вона нарощувала швидкість та силу своїх ударів. Вона все ще не билася на сто відсотків.

Як, як це можливо для звичайної людини? – подумав Лоґан. Він подивився на неї, щоб перевірити, чи не була вона вампіром, але Ворден ніколи не згадував про такі речі. На ній не було каблучки, і Квін зміг би відчути, що Ворден був іншим, якби це було так.

Те, що він бачив перед своїми очима, було чимось, чого він не розумів.

Під час бою, навіть якби він захотів змінити свій костюм, це було неможливо. Вона б, очевидно, добила його, але швидкісний костюм пропонував дуже мало захисту.

Хоч його сильно били й калічили, час від часу Лоґан міг зробити те, чого сам ніколи не очікував. Його тіло більше не хотіло терпіти покарання, і, не замислюючись, йому вдавалося блокувати атаки, які він раніше не міг.

"Людське тіло – дивовижна річ, чи не так? Ти вже так сильно покращився", - сказала Вікі з усмішкою, але знову підвищила рівень складності.

Коли удар ногою полетів йому в обличчя, зреагувавши, не бажаючи отримати удар, не бажаючи померти, Лоґан зумів підняти руку, але удар був надто сильним, зламавши кістку передпліччя і змусивши його власну руку вдаритися об його ж обличчя.

"ААААРГХХХ!" - крикнув Лоґан від болю.

"Броку, приведи цілителя і ще двох закутих, з високим рівнем", - наказала Вікі.

Вклонившись, Брок не поставив під сумнів її слова і зробив, як вона просила.

У них обох тепер була перерва, але Лоґан ледве міг поворухнути тілом. Він подивився на свою руку, яка була вивернута і збільшилася вдвічі.

Навіщо я сюди прийшов? - подумав Лоґан. - Я не боєць, як Квін, і не вмію регенерувати, як Пітер. Я міг би просто надати їм підтримку, розповісти про підводний човен. Якби я це зробив, то не проходив би через це пекло зараз.

Розмірковуючи про це, в його голові з'явилися образи мертвих тіл його батьків, що лежали на підлозі. Коли він про це подумав, в ньому піднялася хвиля дивної люті та обіцянка, яку він дав.

Він не тільки хотів допомогти Вордену, але те, що спонукало його приїхати сюди особисто, було можливою зачіпкою для пошуку Річарда Ено, що, своєю чергою, можливо, дозволить дізнатися, хто вбив його батьків.

Але він не хотів, щоб Квін, Пітер чи хтось інший знайшли його. Лоґан хотів зробити це сам, йому потрібно було зробити це самому, ось чому він також вирішив приїхати на острів.

Нарешті Брок повернувся з трьома закутими, і Вікі підійшла, щоб торкнутися кожного з них.

"Дозвольте нагадати, що пан Ґрін – гість" - сказав Брок. – "Він лише гість."

"Я стримувалася, хіба ні?" - відповіла Вікі. – "Крім того, навіть ти повинен розуміти, я намагаюся допомогти йому, а не нашкодити, оскільки він буде нашим союзником."

Цього Брок насправді й боявся. Ще не було підтверджено, чи стане Лоґан частиною їхньої групи як союзник. Те, що вона робила зараз, могло так само зробити їхнього майбутнього ворога сильнішим.

Торкнувшись трьох закутих, Вікі підійшла до Лоґана і поклала руки трохи вище його ран. Від її рук відчувалося м’яке, тепле сяйво, і майже миттєво всі його рани почали заживати.

Це відбувалося з дивовижною швидкістю, чого він ніколи раніше не бачив. Це було тому, що вона використовувала рівні MC інших, щоб вкладати їх у Здібність Зцілення. Що означало, що її зцілювальні здібності на даний момент перевищували здібності восьмого рівня.

Минуло лише кілька хвилин, але Лоґан почувався таким же добрим, як і раніше. Вона посміхнулася йому, і він посміхнувся у відповідь, коли вже збирався подякувати, але не встиг він отямитися, як удар ногою прилетів йому в обличчя, відправивши його ковзати по кімнаті.

"Будь вдячний" - сказала Вікі, прямуючи до Лоґана. – "Ти отримуєш персональний урок у стилі Замку родини Блейдів. Наші тренування змалечку були спрямовані на те, щоб випробувати наші тіла до їхніх меж. Напевно, ти вже чув історії про подібне. Коли люди перебувають у скрутних ситуаціях, вони здатні здійснювати надлюдські подвиги, на які зазвичай нездатні. Блейди завжди намагалися постійно виводити тіло за ці межі, доки воно не звикне до цього. Потім ми штовхаємо його ще далі, щоразу руйнуючи і розбиваючи, щоб створити сильнішого Блейда. Навіть процес, через який ми проходимо у храмі, такий самий. Позбавляємося всіх, хто не може себе пересилити."

Лоґан трохи розумів, що вона мала на увазі, але й гадки не мав, про що вона говорить, коли згадала слово "Храм". Все, що він знав, це те, що це був не кінець його невеликого спарингу, і йому доведеться страждати від цього довше.

Якщо те, що вона говорила, було правдою, вона буде постійно бити його і лікувати по колу, доки його природні людські інстинкти виживання не змусять його покращитися.

На мить Лоґан подумав, що це катування - переживати все це, але він витер кров з рота і підвівся з рішучим поглядом в очах. Це була для нього нагода. Нагода більше не покладатися на інших і стати сильнішим самому.

Лоґан сам цього не бачив, але навіть зараз його очі ледь світилися зеленим, схоже на те, як вони світилися, коли він сягав піку своєї сили.

"Погляд у твоїх очах. Саме такий погляд тобі потрібен, щоб вижити як Блейд у замку," - сказала Вікі.

Змусивши павуків знову сформуватися над ним, створюючи невідповідну та дивну змінену версію його звичайних костюмів, він побіг уперед.

"Я не Блейд, я - Ґрін!"