Розділ 647 — До межі

Сильно побитий і стояв абсолютно нерухомо, Лоґан глибоко замислився. Його тіло все ще боліло, з ґулями по всьому тілу, так само сильно, як і в перші кілька разів, коли він бився з Вікі . Можливо, його кістки були навіть зламані, але йому було байдуже на все це. Вираз його обличчя розповідав іншу історію, ніж та ситуація, в якій він опинився.

"Як я це зробив?" - запитав Лоґан , обертаючись.

Коли він подивився на Вікі , вона мала слід на правому плечі. І вона трималася за нього. Вона аж ніяк не була сильно поранена чи смертельно травмована, але, безумовно, було кілька слідів, що свідчили про її поранення.

"Я ж тобі казала, чи не так? Коли людське тіло перебуває в безвихідній ситуації, воно може робити божевільні речі" - відповіла Вікі – "Вона також виглядала щасливою, наче дивилася на свого успішного ученя. – "Хоча я ніколи не думала, що результат буде таким і так швидко."

Лоґан хотів знову битися, повернути те саме відчуття, спробувати вдосконалитися завдяки цьому та навчитися використовувати його. Але коли він спробував зараз, результату не було зовсім. За короткий проміжок часу, якимось чином, Лоґан зробив те, чого ніколи раніше не робив.

"Ти виглядаєш так, ніби не зовсім розумієш, що ти щойно зробив - ти використав свою Зброю душі," - відповіла Вікі - "Я можу це сказати, бо коли я торкнулася тебе раніше, я знаю, на що здатна твоя здібність. Як ти думаєш, перша людина відкрила свою Зброю душі, намагаючись з'єднатися зі своїми внутрішніми грудьми і відключаючи свій розум? Ні. Скоріше, через екстремальні обставини, в які я тебе поставила, як-от ця."

Підійшовши до Лоґана , вона знову почала його лікувати; вона вже робила це для нього кілька разів. Початкові думки Лоґана про Вікі були зовсім іншими від того, що він думав зараз.

Спочатку він відчував, що вона була кимось, хто просто насолоджувався битвами і хотів використовувати його як ганчір'яну ляльку, але з усього цього він багато чого отримав, і за такий короткий проміжок часу.

"Ми можемо знову битися?" - запитав Лоґан .

"А я думала, ти казав, що ти не боєць?" - відповіла вона - "Нам слід відпочити, поки що. Якщо я довела тебе до крайнощів, коли тобі довелося використати свою Зброю душі, можливо, не варто штовхати тебе далі, можливо, все твоє тіло відключиться, і ти перестанеш рухатися - назавжди."

"Це можливо?" - відповів Лоґан. Для нього те, що вона розповідала, і те, що він дізнавався, було цілком новим світом, про який він нічого не знав. Усе, що відбувалося, здавалося просто нелогічним у своєму функціонуванні, і він не міг цього осягнути.

"Ми можемо знову битися завтра. Я трохи заздрю, знаєш, тобі варто цінувати свою Зброю душі. Це доказ того, що ти не Блейд, на відміну від нас, у нас немає Зброї душі. Можливо, це якось пов’язано з нашою здатністю чи чимось іншим, але ніхто в нашій родині раніше ніколи не отримував її."

Це було цікаве зауваження, і тепер Лоґан замислювався, чи могли вони копіювати Зброї душі, але це здавалося йому просто неможливим. Навіть без Зброї душі, Блейди все одно були досить сильні.

Брок був радий, що бійка нарешті припинилася, адже тепер він міг зробити те, що мав зробити спочатку: повідомити Пем про співпрацю з сім‘єю Ґрін.

У храмі Пітер дізнався всі деталі того, що зробив Ворден, і, схоже, ідеали острова чи родини та Вордена не зовсім збігалися, але Ворден був більш розсудливою людиною, ніж усі ці божевільні тут, які, здавалося, були задоволені тим, що відбувалося.

Але потім він подумав про слова Джаза: "Ніхто не захотів би такої роботи, яку він виконував". Це показувало, що люди, які мешкали на острові, все ж мали емоції, то чому ж усі були готові підкоритися та погодитися, коли Ворден був єдиним, хто виступив проти них?

Відповідь була проста. Діл, дитина, з якою він розмовляв, усе сказав. Старий зупинив його без жодних проблем, лідер, або той, хто стояв на вершині. Він був божевільним і був надто сильним, щоб хтось міг піти проти його слова.

Навіть якби весь острів спробував влаштувати переворот, здавалося, що він зміг би їх перемогти. Зараз Пітер був просто щасливий, що ця людина покинула острів.

Хороша новина полягала в тому, що він знав, Ворден, замкнений десь у замку, і, судячи з розповіді, він охоче пішов би з ними. На відміну від інших, які сумували за своїми родинами, він, ймовірно, був радий втекти від своєї божевільної родини. Тож не було б потреби його переконувати.

Пітер не міг просто так зникнути з храму і попрямувати до замку. Якби він зник, вони, ймовірно, зрозуміли б, що щось не так. На острові взагалі жило небагато людей, тож, не маючи вибору, він вирішив, що найкраще запитати когось, і єдиною людиною, до якої він міг звернутися, був Джаз.

"Ти хочеш іти до замку?" - запитав Джаз - "Знаєш, нікому, крім прислуги та родини Блейдів, не дозволено входити до замку. Навіщо ти хочеш туди йти? Невже тобі так набридло у селі?"

Саме цього Пітер і боявся, що Джаз поставить занадто багато запитань.

"Якщо ти справді так сильно хочеш піти, то я піду з тобою," - раптом сказав Джаз. Це було зовсім поза розрахунками Пітера. Що ж було не так із цим хлопцем?

"Найкраще запитати у Пам. Якби ми були ще в селі, ми могли б запитати у Дункана, але Пам повинна мати зв'язок із Броком, який відповідає за прислугу, можливо, вона влаштує нам переведення або щось подібне. Ти правий, життя в селі трохи нудне, можливо, буде добре побачити, як живуть ті в замку, під чиїм керівництвом ми працюємо."

Якщо й була одна річ, за яку Пітер мусив бути вдячним Джазу, то це те, що він не був сором'язливим. Принаймні з ним, він був радий говорити за всіх, і чим менше Пітер брав на себе завдань, тим меншою була ймовірність, що їх спіймають.

Вони вдвох попрямували до головного храмового офісу, де мала бути Пам. Саме туди надходили всі звіти учнів, і туди Пітер мав іти наприкінці дня, але він ніколи не розмовляв з Пам, лише передавав їй звіти.

Після кількох стукотів вони увійшли, і Джаз був самим собою - як завжди веселим.

"Сподіваюся, ви вдвох прийшли до мене не з проблемами чи скаргами", - сказала Пем, не дивлячись прямо на них. Вона, здавалося, перебирала файли на плаваючому цифровому екрані і виконувала близько чотирьох чи п'яти завдань одночасно.

Дивлячись на неї, Пітер подумав одне: ефективна. Вона була тією, хто не марнував часу і завжди щось робив.

"Має пройти зовсім небагато часу, перш ніж Гілстон та інші повернуться. Здається, вони все ближче й ближче до Берні. Невже він справді думав, що зможе втекти? Цікаво, чи він зрештою здасться. Його батько, схоже, проживе небагато років, і якщо він помре, це послабить владу Гілстона. Йому це не сподобається" - Пем почала бурмотіти й розмовляти сама з собою, ніби думаючи вголос - "Я передумала. Вони затримаються довше, ніж я спочатку думала. Гілстон знатиме це, тому зробить усе можливе, щоб повернути Берні живим, і навіть якщо Берні дурень, що втік, він один із великої трійки і сильний. На відміну від того Джека Трудріма".

Якщо вони не перервуть її найближчим часом, обоє могли уявити, як вона базікатиме й далі, аж поки вони не підуть, і це буде так, ніби вони ніколи й не приходили.

Нарешті Джаз побачив потрібний момент.

"Ми думали, чи можливо нам отримати переведення до замку", - запитав Джаз.

"Замок, повірте мені, ви двоє не захочете там працювати. Село, будучи передовим захисником на Острові Блейдів, ймовірно, найбезпечніше місце для збереження ваших життів. Я б сказала храм, але нещодавно через те, що сталося, ці показники значно змінилися. Але більшість смертей трапляється в замку.

"Ми не боїмося!" - суворо сказав Джаз, поклавши руку на стіл - "Ви ж не думаєте, що ми не обмірковували це деякий час, перш ніж запитати."

Хіба ти не вирішив це спонтанно після того, як я запитав? - подумав Пітер.

Вперше Пам припинила те, що робила, і подивилася на них обох. Зокрема, вона подивилася на Пітера і дивилася довше, ніж зазвичай.

Чи помітила вона щось? Моє маскування має бути майже ідеальним.

"Я можу зробити переведення лише після закінчення події. Я можу замовити слівце Броку, і коли з'явиться вільна вакансія, порекомендувати вас двох, але я не знаю, чому ви хочете працювати безпосередньо в замку."

У той момент було отримано повідомлення, і двоє хлопців почали виходити з кімнати. Прочитавши повідомлення, Пам гукнула їх.

"Зачекайте, схоже, вам, хлопці, пощастило" - сказала Пам – "Мене попросили вирушити до замку, щоб зустрітися з гостем. Якщо ви справді хочете побачити, яке життя в замку, я візьму вас двох із собою."

Це буде лише на один день, але Пітер буде в замку. Він не знав, де були Квін чи Лоґан, але це був його шанс врятувати його та діяти.