Розділ 648 — Сільський старійшина

Відпочиваючи від бою, Лоґану дозволили розміститися в одній із численних кімнат для прислуги в замку. Це місце обрав Брок для його перебування; вони все ще не довіряли йому на сто відсотків, і зрештою, існувала ймовірність, що їм доведеться змусити його замовкнути. Хоча він сподівався, що такої розв'язки не знадобиться.

Якби Лоґан спробував утекти під час відпочинку з будь-якої причини, він був упевнений, що слуги та Діл зможуть з ним впоратися. Брок був упевнений, що бачив межі сили Лоґана під час бою з Вікі, але щось інше не давало йому спокою.

"Насолоджуйся часом тут і відпочивай," - сказав Брок, йдучи зачиняти двері - "Якщо тобі щось знадобиться, просто попроси одну зі служниць, і я особисто прийду за тобою, коли нам знову потрібно буде поговорити."

Двері були зачинені, і Брок подивився на двох служниць, які стояли по обидва боки дверей.

"Повідомте мені, якщо помітите щось дивне." - Дві кивнули, і він пішов.

Йдучи коридором, Брок подивився на предмет у своїй руці - це була дивна на вигляд маска. Зазвичай він не надавав би цьому значення: що вона робить або чи є вона просто аксесуаром, але після дотику до Лоґана він отримав його здібність.

Хоча її було важко використовувати, він все ж міг трохи нею користуватися. Він дізнався, що ця маска безперечно була пристроєм зв'язку.

Чи він бреше про те, що прибув сюди сам? Можливо, зрештою, з ним у тому підводному човні були й інші? - подумав Брок.

Повернувшись до свого кабінету, Брок знову подивився на маску.

Ти славний хлопець, Лоґане, але якщо ти брешеш нам, то це означає, що ти щось плануєш. Сподіваюся, це не так.

Було зроблено дзвінок, і на іншому кінці слухавки відповів молодий чоловік зі світлим волоссям. На ньому була броня, вкрита хутром біля суглобів. Вона була безрукавною, тому його масивні м'язисті руки були відкриті, і вони були вкриті шрамами.

"Дункан, сьогодні система зафіксувала три ідентифіковані об'єкти, що приземлилися на острів. З одного з них вийшла дивна особа. Це, мабуть, нічого, але чи не міг би ти перевірити і подивитися, чи не знайдеш чогось, зокрема ознак іншої особи в інших місцях?" - запитав Брок.

На задньому плані виднілося село. Здавалося, ніби люди тренувалися використовувати свої здібності, билися одне з одним, жартували та гралися.

"Замовкніть ви, хлопці!" - гнівно крикнув Дункан на них. – "Якщо хтось із вас вдарить мене, клянусь, я розплющу вас, як млинець."

Інші на секунду замовкли, дивлячись на Дункана, але потім почали сміятися і просто продовжили.

"Мене тут ніхто не поважає," - пробурмотів Дункан.

"Звісно, що завгодно, аби залишити цих невдячних дрібних шмаркачів. Скажи мені, ти знайшов щось про ту маленьку людину, про яку я тебе питав?"

"Маленька людина?" - Брок на секунду замовк, намагаючись пригадати.

"Так, пам'ятаєш, я казав тобі, що був такий сильний малюк, трохи більший за мою ногу. Він вештався по острову, і я його більше не бачив, але він становить велику загрозу. Можливо, він намагається кинути виклик Блейдам!"

"О, маленька людина. Я розпитував, але крім тебе, ніхто більше не бачив цієї маленької людини..." - Брок зробив паузу і мав дивний вигляд, коли знову промовив "маленька людина". Він просто не міг повірити в те, про що говорив Дункан - "Ти впевнений, що ця людина існує?"

У цей момент розмова завершилася. Дункан поклав слухавку.

Дункан подивився на інформацію про те, де були дві інші локації.

"Чому всі поводяться зі мною, наче я якийсь божевільний? З того часу, як я повернувся і почав говорити про ту маленьку людину, вони дивляться на мене, наче я якийсь прибулець. Я не прибулець, ота штука була прибульцем. Та маленька людина була справжньою!"

Подивившись, де були дві інші локації, він помітив, що одна з них розташована на іншій половині острова, де жили звірі. Злість контролювала його, і він відчув бажання випустити пару, тому вирішив попрямувати туди.

"Гей, куди прямуєш, босе, ти знову шукаєш того маленького чоловічка?" - запитав один із молодших сільських чоловіків, який був із групою хлопців.

"Він був справді сильним. Якщо збираєшся йти, тобі варто взяти з собою якісь здібності."

Було зрозуміло, що група глузує з нього, але він вирішив розвернутися і попрямувати до найбільшої будівлі в селі. Якщо він знову зустріне того маленького чоловічка, то буде краще, якщо матиме якісь здібності; минулого разу він їх мав, і це була єдина причина, чому він пережив ту зустріч, але цього разу він буде готовий з кращими здібностями.

Село слугувало першим пунктом контакту із загарбниками на острові. Невеликий загін людей, яким рідко доводилося діяти, але нещодавно їм це довелося зробити проти Трудріма. Через це, замість того, щоб повертатися аж до замку, аби торкнутися кількох Закутих, декілька Закутих також залишили в селі.

Головним чином, це були три стихійні здібності: Земля, Вітер та Вода. Були й інші, з якими вони могли практикуватися, і минулого разу, коли Дункан зустрівся з маленьким чоловічком, він не використовував стихійні здібності. Дункан міг володіти двома здібностями одночасно і врешті-решт вирішив взяти землю та вітер. Вітер був його спеціалізацією, а Земля завжди була корисною для захисту.

Прямуючи до позначеного місця, він невдовзі знайшов частину уламків підводного човна, але це було не те, що він шукав. Зрештою, він виявив великі сліди, залишені в багнюці.

Звісно, це міг залишити хтось із людей на острові, але ніхто не ходив до цієї частини острова, якщо не хотів стати їжею для звірів.

"Ах, я знайшов його!" – вигукнув він. Побачивши щось інше, Дункан, здавалося, був цим схвильований більше, ніж великим слідом. Відсунувши листок, він побачив: те, що виглядало як дві маленькі ніжки, крокувало поруч із більшими слідами.

"Я знав, що не збожеволів, просто всі зачекайте! Коли я приведу маленького чоловічка з собою, тоді ми побачимо, хто сміятиметься," - сказав Дункан.

Йдучи по слідах, з часом ставало все важче їх знайти, адже Дункан був не надто вправним слідопитом. Однак ідучи по тих небагатьох слідах, що зміг знайти, він натрапляв на дещо.

Мертві звірі. Звірі часто билися один з одним на острові, але рідко коли битва закінчувалася смертю. Це траплялося іноді, але те, як були вбиті звірі, і скільки мертвих тіл він знаходив, ясно свідчило про те, що це було зроблено кимсь.

"Чи врятував малий того, хто розбився?" - Це був єдиний висновок, до якого міг дійти Дункан. Зрештою, малий був достатньо сильним, щоб битися з ним на рівних, а у світі небагато хто міг це зробити. Можливість того, що хтось інший випадково потрапив на острів і був настільки сильним, йому навіть не спадала на думку.

Він на мить замислився і вирішив, що краще тримати Брока в курсі подій. Піднявши руку до свого електронного годинника, він почав телефонувати на базу.

"Я поблизу місця, яке ти просив мене перевірити," – сказав Дункан.

"І?"

"Я знайшов малого," – повідомив Дункан.

Майже обвалившись всім тілом на стіл, Брок почав замислюватися, чи не потрібно Дункану пройти психіатричне обстеження. Можливо, з ним щось трапилося останнім часом.

"Ось побачиш, я поверну його і доведу тобі, що він справжній." - На цьому розмова закінчилася, і Брок не мав ані найменшого уявлення, чи знайшли ще когось. Він спробував передзвонити, але всі його дзвінки були проігноровані.

"Чому в мене погане передчуття, ніби щось ось-ось станеться?" – сказав собі Брок.

Продовжуючи пошуки, Дункан врешті-решт вичерпав усі місця для огляду. Сліди обірвалися, і тіла мертвих звірів, здавалося, також зникли, але він не мав жодного уявлення, куди вони поділися, а кроки вели то назад, то вперед.

"Де ти!?" – вигукнув Дункан від люті.

Раптом листя праворуч зашаруділо, і з-поміж нього щось вистрілило та обхопило руку Дункана.

"Я не в настрої з тобою розбиратися," – вигукнув Дункан. З усієї сили потягнувши, він витягнув істоту з листя, і звіра стало видно.

Це була дивна на вигляд істота, яка стояла на чотирьох лапах, схожа на великого пса. Біля пащі вона мала два щупальця зеленого кольору, одне з яких було прикріплене до Дункана. На ній був великий ніс-рило, але, наскільки Дункан міг бачити, очей у істоти не було.

Піднявши іншу руку вгору, земля піднялася і раптово затверділа навколо лап звіра. Потім знову махнувши рукою, легким рухом він випустив потік повітря, що відтяв щупальце звіра. Воно закричало від болю.

Але це тривало недовго, адже наступної ж миті Дункан опинився біля звіра і двома руками затиснув йому пащу.

"Замовкни. Навіть не смій видавати жодного звуку. У мене від тебе голова розколюється!" - крикнув Дункан.

Воно спробувало розтулити пащу, та коли воно це зробило, Дункан доклав більше сили, стискаючи його верхню та нижню щелепи, змушуючи його зуби скреготати. Коли воно припинило опиратися, Дункан теж припинив.

"Гаразд, отже, ми з тобою скористаємося твоїм великим носом. Він має стати в пригоді. Є люди, яких я шукаю, і ти допоможеш мені їх знайти", - сказав Дункан.

Звір був охоплений страхом, і незважаючи на його величезну силу, Дункан виліз на його спину і тепер їхав верхи на ньому крізь джунглі. Він не вмів приборкувати звіра чи спілкуватися з ним, але завдяки його власним методам звір вирішив підкоритися.

"Не терпиться зустрітися з тобою знову, малий!" - сказав Дункан з посмішкою, і звір прямував просто до підніжжя вулкана. Не тому, що хотів слухатися чоловіка, а тому, що там був сильніший звір. Звір хотів, щоб чоловік заплатив за те, що він йому зробив, і знав саме того звіра, який вирішить його проблему.

"Ну ж бо, рухайся швидше!" - сказав Дункан, встромивши ногу йому в бік.

Звір, безперечно, рушив швидше, сподіваючись побачити смерть цього чоловіка.