Розділ 649 — Приховане лезо

Борден і Квін йшли крізь джунглі і прямували до підніжжя вулкана. Тільки цього разу вони були обережнішими, ніж раніше. Незабаром їм доведеться битися зі звіром імператорського рівня, тому вони не хотіли витрачати зайву енергію на боротьбу зі звірами королівського рівня на своєму шляху.

Вони домовилися, що Квін спробує сам протистояти звіру імператорського рівня, як спосіб для нього вдосконалитися і побачити, наскільки він вправний. Борден спостерігатиме і втрутиться, якщо виникнуть проблеми, але це був звір, якого Борден навіть не був впевнений, що зможе перемогти.

Квін був досить впевнений, але він збрехав би, якби не сказав, що трохи нервував. Він уже перемагав звіра імператорського рівня раніше, але це було за допомогою його товаришів по команді, які допомагали відволікати звіра.

Квін також хотів перемогти звіра імператорського рівня сам, адже це був хороший спосіб оцінити його силу. І якби він зміг перемогти звіра, якого не зміг Борден, тоді їм двом не було б потреби знову битися, і вони обоє могли б разом вирушити рятувати Вордена.

"Не хвилюйся, нам не доведеться рухатися так повільно ще довго" - сказав Борден. – "З якоїсь причини, чим ближче ми підходимо до тієї великої плити, тим менше там звірів. Одного разу моя трансформація майже вичерпалася, і я втік та побіг до цієї місцевості. Коли я перетнув багнистий ґрунт і ступив на тверду землю, звір раптом зупинився. Ніби він не міг перетнути певну межу. Біля плити є лише звірі імператорського рівня і, можливо, вище, але я сам ніколи не бачив нічого вищого."

"Ти ходив до плити, можливо, там є щось, що їх зупиняє?" - запитав Квін, вважаючи те, що сказав Борден, справді дивним.

"Ні" - відповів Борден. – "Ворден спеціально сказав мені ніколи не підходити до великої плити без нього. Я пообіцяв, і я дотримаюся своїх обіцянок. Хоча мушу запитати, чи відчуваєш ти цю дивну енергію, що йде від неї?"

Квін заплющив очі й спробував зосередитись, але не відчував нічого, що йшло б ані від плити, ані з її околиць. Він спробував використати свою Навичку Огляду, але вона була надто далеко, щоб він міг її застосувати.

"Я нічого не відчуваю," - відповів Квін.

Борден нічого не сказав після цього і просто продовжив рухатися вперед.

Чому, чому чим ближче ми підходимо до тієї Таблиці, я відчуваю щось, а Квін – ні? Можливо, мені потрібно запитати брата Вордена, щойно ми його врятуємо.

Кімната, яку Лоґан отримав, була досить гарною і просторою всередині. Однак вона не була дуже сучасною, здавалося, її не оновлювали з того часу, як усе це місце було збудовано. Всередині не було жодних ознак технологій, і якби не сонячне світло з вікна, то єдиним джерелом світла, яким він міг би скористатися, були свічки, розставлені по кімнаті.

Сидячи на ліжку, яке було таким м'яким і зручним, Лоґан просто хотів лягти й відпочити. Добре виспатися. Він звик не спати ночами, працюючи над своїми ґаджетами, і зазвичай він також почувався виснаженим від цього, але цього разу відчуття були іншими.

У його житті це був перший раз, коли він пройшов через так звані тренування. Фізичні вправи, щоб стати сильнішим і кращим, і покращити своє тіло. Він також майстрував з предметами та винаходив нові речі, щоб стати сильнішим.

Через усе це нове відчуття вперше проникало в його тіло, і це здавалося йому дивним. Він насправді хотів просто відпочити тілом, а не розумом, але він знав, що не може. Зараз був ідеальний час, щоб діяти.

Розпустивши кількох маленьких павуків, настав час обшукати замок і спробувати з'ясувати, де саме перебував Ворден, і тоді вони могли почати планувати.

Наразі він не був певен, як довго триватиме його маленька вистава, незабаром вони дізнаються, що це все було лише грою. Він хвилювався, тому що у нього більше не було маски, яку він використовував для спілкування з іншими. Він сподівався, що її або знищено, або загублено десь у джунглях разом з рештою сміття.

Однак, існувала ймовірність, що хтось знайшов її, коли вона була при ньому. Якщо вони зрозуміли, що це таке, це, безумовно, виглядало б погано для Лоґана. Особливо зважаючи на те, що він уже заявив, що він сам.

Він міг би сказати, що були й інші, але, знаючи, як діяли Блейди, вони б подумали, що залишити в живих лише одного для отримання інформації було достатньо. Це також був перший раз, коли його залишили самого з моменту прибуття до замку. Для Лоґана було б неможливо повідомити іншим оновлену інформацію, щоб вони всі могли розповідати одну й ту ж історію.

Щойно хтось із них сказав би, що вони тут з іншої причини, ніж він, їхнє прикриття було б викрито. Те, що його викинуло з моря великим дивним звіром, не входило в план, тому Лоґан ніколи не готувався до чогось подібного.

Заплющивши очі, він краще відчував павуків, а також намагався з'єднатися зі своєю душею. У грудях відчувалося невелике тепло, але більше нічого. Це, безперечно, був прогрес порівняно з тим, коли він нічого не відчував, але він все ще не міг її призвати.

Нарешті, здавалося, павуки виявили, де був Ворден. Одним поверхом нижче першого поверху замку. Тепер йому залишалося лише дочекатися слушного часу, щоб також вирушити.

Минуло небагато часу, доки Брок повернувся і попросив Лоґана знову вийти. Навіть якби він трохи поспав, його б все одно розбудили. Потім Брок повів його назад до приймальні. Це була кімната, що знаходилася трохи далі від входу до замку.

"Це той хлопець, про якого я говорив у повідомленнях," - сказав Брок, входячи, а Лоґан пішов за ним. Сівши на диван, він побачив жінку середнього віку, а позаду неї - двох хлопчиків.

"Лоґан, що він, в біса, тут робить!?" - подумав Пітер - "Він уже в замку, а де Квін? Я думав, вони вдвох уже мали б бути разом?"

Це був несподіваний сюрприз для Пітера, але водночас це, зрештою, не було б аж такою поганою річчю. Єдина проблема полягала в тому, що Пітер був під чужою личиною, і йому потрібно було знайти спосіб сказати Лоґану, хто він, не розкриваючи себе.

"Приємно познайомитися, містере Ґрін," - сказала Пам, схрестивши ноги. Вона не потрудилася встати зі свого місця на знак своєї влади, але водночас не виявляла неповаги. Саме Брок простягнув руку, запрошуючи Лоґана сісти.

"Сім'я Ґрін, одна з найвпливовіших сімей поза межами великої четвірки. Можливо, це збіг обставин, що ви прибули на цей острів, але я ніколи не думала, що є шанс нам працювати разом. Це, безумовно, значно спростило б наше життя."

"Так," - відповів Лоґан - "Хоча той, хто допомагав вам раніше або допомагає зараз, робить досить хорошу роботу, було важко знайти хоч якусь інформацію про сім'ю Блейд," - відповів Лоґан.

"О, то ви знали про нас. Дивно, я не думала, що Ґріни знали?"

"Можливо, це одна з причин, чому я вам потрібен живим," - відповів Лоґан - "Ви були майже невидимими, але не зовсім. Якщо я дізнався про вас, то, можливо, інші теж зможуть."

Це був цілковитий блеф з боку Лоґана. Насправді він нічого не знайшов про Блейдів, єдина причина, чому він знав те, що знав, полягала в тому, що Оуен і Мона розкрили йому деякі речі.

Але було дві причини, чому він вирішив це сказати: по-перше, сподіваючись, що це розкриє, хто допомагав їм раніше. По-друге, даючи їм привід залишити його живим, щоб вони могли працювати разом.

На обличчі Пам з'явилася дивна посмішка, а потім вона почала сміятися,

"Ти в такому віці нахабне дитинча," - відповіла Пем - "На щастя, мені це не заважає, але дозволь розповісти тобі дещо, що тебе шокує. Блейди ніколи не приховували себе з самого початку. Звісно, вони не кричали про своє ім'я на весь голос, як інші, але ми ніколи й не намагалися тримати це в таємниці."

"Що ти маєш на увазі?" - розгублено сказав Лоґан - "Тоді навіщо приховувати свою причетність до всього? Навіщо наказувати великій четвірці нікому не розкривати ваші імена, і чому військовим про вас невідомо?"

"Це, безумовно, таємниця, чи не так?" - відповіла Пам - "Але те, що я тобі кажу, - це правда. Ми нічого з цього не робили. Вже деякий час, з якихось причин, хтось намагається зробити так, ніби Блейди ніколи й не існували. Ти ж розумієш, що я кажу, так? Це були не ми, а хтось інший хотів, щоб ми здавалися невидимими для зовнішнього світу."