Розділ 660 — Незнищенний чоловік

Після дивної зустрічі Пам з Пітером, вона не могла точно зрозуміти, що саме, але відчувала, що щось не так. Джаз, здавалося, дуже дбав про цю людину, настільки, що всюди ходив за нею. Вона думала, що йому майже неможливо не знати, що він робить.

Однак найбільше її турбувала відсутність занепокоєння з приводу його зникнення; безперечно, Пітер мав би хвилюватися, якби він справді зник. Це, звісно, якщо він не знав, де той, або якщо Пітер був тим, хто змусив його замовкнути.

Пам не була тією людиною, яка б щось робила, доки не отримала спочатку доказів чи свідчень. Вона не хотіла просто так звинувачувати інших, тому доручила людям із Храму стежити за ним. Здебільшого, для цього вони використовували свою Здібність Невидимості.

Під час сеансу консультування Пам вирішила сама поглянути і побачила та почула все відтоді, як Пітер перетворився на Вордена.

"А тепер скажи мені, чому хтось так сильно хоче звільнити Вордена? Ти частина великої четвірки, можливо, Саншилдів?" – запитала Пам - "Ти ж знаєш, що він частина родини Блейдів. Вони переслідуватимуть його, куди б він не подався. Уся ця справа марна."

Пітер все ще був переодягнений у Вордена, і на коротку мить Діл , який думав, що його герой прийшов і врятував його, усвідомив, що це була лише брехня. Засмучений цим, він підійшов і спробував підбігти до Пам.

"Стривай!" – вигукнув Пітер - "Я знаю, що я не Ворден, але я його добрий друг. Його вже звільнили, і він попросив мене врятувати вас також." - Він спробував переконати Діла . Інакше йому довелося б боротися з цим наодинці.

Однак Діл тримав голову опущеною і продовжував вибігати з кімнати, щоб приєднатися до інших.

"Ти справді збирався покладатися на дітей, щоб вони витягли тебе з цього?" - сказала Пам - "Їхні надії вже були розтоптані одного разу. Сумніваюся, що вони колись повірять, що хтось зможе їх знову врятувати. Зрештою, єдині люди, на яких вони зможуть покладатися, щоб вижити, це ті, хто в замку, як і решта з нас."

Тоді Пітер посміхнувся їй.

"Ти помиляєшся в одному, рудоволоса суко!" - Йому більше не потрібно було прикидатися, і він міг сказати, що думав - "Я ніколи на них не покладався. Я просто думав, що це буде морока, якби мені довелося самому розбиратися з усім цим."

Він стиснув кулаки, і побачивши вираз його очей, Пам вже бачила це раніше. Вона знала, що він готовий до бійки.

"Можливо, через те, що у нас зараз немає Закованих, ти думаєш, що зможеш впоратися з нами. Але дозволь мені сказати тобі, навіть без жодних здібностей я достатньо сильна, щоб побити те…"

Зірвавшись з місця майже миттєво, Пітер перемістився з одного кінця кімнати на інший, і він уже викидав кулак. Це стало несподіванкою, але Пам все одно була достатньо швидкою, щоб відреагувати. Зрештою, була причина, чому її зробили лідером Храму.

Вона мала силу, рівну з Дунканом та Броком у замку. Одна з найсильніших людей поза замком. Піднімаючи руку, вона бачила, як її рука тягнеться до кулака. Те, що хтось був швидким, не означало, що він був сильним.

Це була її перша помилка.

Її руку відкинуло від чистої сили Пітера, і незабаром на неї летів ще й удар ногою, прямо в живіт, відкинувши її назад і кинувши об стіну.

Удар був сильний, але вона не була надто сильно поранена. Врешті-решт, на ній була її звіряча броня, яка прийняла на себе більшу частину пошкоджень, але все одно не поглинула силу удару, тому її й відкинуло.

"Я ж казав тобі, що впораюся без дітей," - сказав Пітер.

Її сила, швидкість, рефлекси та загалом тіло були кращими, ніж у звичайної людини. Її вважали надлюдиною. Можливо, не на рівні тих, хто в замку, але точно порівняно зі звичайними людьми.

Перед нею стояв чоловік зі Здібністю Трансформації і без Звірячого спорядження, проте якимось чином він зміг її здолати. Це просто не мало жодного сенсу.

"Мені потрібна допомога, приведіть Закутих негайно!" - Персонал чув гучні звуки і спустився коридором, виглядаючи з-за дверних рам, щоб побачити, що відбувається. Вони бачили, що Пам лежала на землі, виглядаючи наляканою, а через кілька секунд побачили навпроти неї Вордена.

"Приведіть Закутих!" - крикнув чоловік.

"Ворден втік; ми повинні його схопити, негайно повідомте замок."

Пам не була з тих, хто занадто гордий, щоб просити про допомогу, і вона знала, що потребує її прямо зараз. Поки двоє вчителів пішли по Закутих, решта шістнадцять чи близько того були вже на шляху туди, де був Пітер.

"Мені потрібно швидко покінчити з ними, і почати треба з тебе!" - Пітер крикнув, замахнувшись кулаком на голову Пам. Він замахнувся щосили, але вона встигла відхилити голову, уникнувши удару. Через силу Пітера, його рука пробила стіну наскрізь.

Скориставшись нагодою, Пам вдарила Пітера ногою в живіт і кулаком по щоці. Її удари також не були слабкими, але, дивно, вони не діяли на Пітера так, як зазвичай. Він зовсім не здригався і не застогнав від болю.

Витягнувши руку зі стіни, він тепер тримав у ній шматок цегли і збирався розбити його об неї. Наскочивши збоку і вивівши його з рівноваги, один з учителів збив його з ніг.

Пітер тоді не знав, хто і звідки це було, і це тому, що вчитель був невидимим. Кілька з тих, кому було доручено стежити за Пітером, мали Здібність Невидимості.

Роздратований невидимою особою, Пітер почав розмахувати руками, але бив лише по повітрю. У розпачі він засунув руки в стіну і потягнув щосили, тепер тримаючи ще більший шматок.

Потім він відчув кілька ударів ногами по боці та тілу, але вони, здавалося, не діяли. Вони не мали жодного ефекту і ледве зсували його тіло.

Цей хлопець не відчуває болю - подумала Пам.

" Забирайтеся звідси. Він занадто сильний!" - крикнула вона.

Великий шматок стіни було кинуто коридором, і він успішно виконав свою роботу, оскільки вдарив кількох вчителів і вивів їх з ладу.

Швидко підвівшись, Пам попрямувала до зали ради і пірнула крізь вікно, розбивши його на друзки. Потім вона безпечно перекотилася на землю, одразу за Храмом, біля відкритої ділянки.

Страх пронизував її розум. Вона відчувала, ніби йде проти звіра. Однак, коли вона підвела погляд, настрій змінився. Прибули двоє вчителів, і разом з ними вивели Закутих.

Більшість вчителів після її попередження також вибігли назовні. Тепер їх було дев'ятеро, а разом із двома, що повернулися, їх стало одинадцять.

Кожен з них швидко торкнувся Закутого, а Пам поклала руку на двох з них. Пролунав гучний вибух, і коли вона обернулася, то побачила, як частина стіни храму перетворилася на руїни, а Пітер спокійно, як завжди, йшов крізь них.

"Ти справді довго вибирався звідти," - сказала Пам. - "Тепер, боюся, ситуація змінилася. Ти сильний і дивний, але ти не можеш впоратися з усіма нами, тепер, коли ми маємо здібності."

Вона думала, що це може змусити Пітера здатися. Вона сумнівалася, але була невелика надія. Однак Пітер не відреагував, і в його очах не було страху.

"Дозвольте нам розібратися з цим!" - сказав один з вчителів, кидаючись уперед.

Дві виявлені здібності були Здібностями Вітру і Землі. Стіни з води, тверді скелі та уламки жбурляли в Пітера, але він, використовуючи свою силу та швидкість, все одно міг або відбивати їх ударами, або ухилятися від зіткнень.

Більше йому доводилося боротися з вітровими атаками, які, здавалося, спричиняли порізи по всьому його тілу. Пітер, щосили намагаючись ігнорувати всі атаки, почав зосереджуватися лише на одній конкретній людині.

Зрештою, йому вдалося схопити одного з них за зап'ястя, підняти в повітря та вдарити об землю. Одним ударом чоловік, безсумнівно, знепритомнів або загинув. Одне було точно: він більше не встане.

Пам помітила, що марно продовжувати так. Пітер зможе знищувати їх одного за одним. Їй теж потрібно було приєднатися до бою. Коли Пітер знову кинув кулак, у потрібний момент вона підняла земляний стовп, спрямований у його лікоть. Він виріс з такою швидкістю та силою, що при ударі не тільки зупинив атаку Пітера, але й зламав йому руку.

З однією рукою, виведеною з бою, його сила атаки значно ослабне - подумала Пам.

Але здавалося, що її найгірші побоювання справджуються. Пітер відступив від вчителів, і прямо на її очах Пам бачила, як кістка загоювалася на руці Пітера, доки вона знову не стала як нова.

"Що ти, чорт забирай, таке?" - запитала Пам.

"Тобі ніколи не варто було намагатися нападати на мене."