Розділ 661 — Друг Блейд

Після всього, що Пам бачила до цього моменту, вона була здивована, побачивши, що Пітер зумів за кілька секунд вилікувати зламану кістку. Тепер, при ближчому огляді, вона, здавалося, помітила, що всі порізи по всьому його тілу, які були нанесені вітровими атаками, також загоїлися.

"Ти насправді Блейж?" - запитала Пам. Маючи стільки сил і, здавалося б, різних здібностей, це був єдиний висновок, до якого вона могла прийти. Спершу вона подумала, що він був чужинцем. Зрештою, три маркери з уламків вказували на це.

Лоґан був одним із них, і він не мав здібностей. Навіть якщо він був Блейдом, як він отримав стільки здібностей? Згідно з інформацією, яку вона отримала, жоден з інших підвалів не був зруйнований.

"Я не Блейд; не смій мене асоціювати з цим ім'ям," – сказав Пітер, він спробував кинутися вперед, але, наче за інстинктом і від страху, Пам вклала всі свої МС-клітини у свою Здібність Вітру і націлилася йому в ноги, використовуючи вітровий поріз.

Він влучив і прорізав наполовину, зупинившись на кістці. Інші, побачивши це, прийшли їй на підтримку, утримуючи його на місці високими земляними стінами. Поки інші продовжували атакувати в те ж місце, і зрештою, Пітер впав на землю, коли його ноги були повністю відсічені від тіла.

Коли він впав на землю, то подивився вгору.

"Ти догралася, сучко. Я роздеру тебе, коли встану!"

Його ноги почали регенерувати просто на її очах, і вона зрозуміла, що мусить спробувати вбити його швидко.

Чи може ця людина регенерувати будь-що! – Подумала вона. Єдиним способом бути впевненою в його смерті було розтрощити все. Тоді він точно не зможе регенерувати.

Справи для Пітера виглядали не дуже добре, він бачив божевілля в очах Пам, але з якоїсь причини, хоча він і знав, що смерть наближається, він не хвилювався. Він вже відчував страх смерті колись раніше і був повернутий з нього.

Певним чином, він завжди відчував, що його життя закінчилося тоді. Можливо, саме тому він ніколи не відчував бажання відвідати своїх батьків, адже в його голові Пітер був уже мертвий.

"Аррргх!" - Почувся стогін, і було видно, як хтось спотикається й падає на підлогу. Невдовзі шматки землі почали влучати в інших вчителів, а вітрова атака навіть була спрямована на Пам, але вона легко змогла скасувати цю атаку.

Що відбувається? Вони б'ються між собою? – подумав Пітер.

"Усі, рятуйте Вордена! Ви бачили, який він сильний. Якщо ми його врятуємо, то зможемо вибратися звідси!" – сказав тоненький голос.

Піднявши погляд, Пітер побачив, що Діл був там, борючись проти вчителів, і їх переважали решта дітей.

Діти покинули храм і увійшли до кола джунглів навколо цього місця. Поки всі були зайняті спробами вбити Пітера, вони розцінили це як ідеальний шанс схопити здібність від Закутих, і нарешті, вони могли приєднатися до бою.

Навіть якщо це був не справжній Ворден, побачивши силу Пітера і те, якою наляканою виглядала Пам, він зрозумів, що це був один з їхніх єдиних шансів вижити. Поки всі інші думали, що це справжній Ворден, вони також допомагатимуть у бою.

Діти хоробро билися, ризикуючи своїми життями. Більшість вчителів вагалися забруднити руки кров'ю, вбиваючи дітей, про яких вони піклувалися та яких навчали.

Однак останніми днями вони самі навчили дітей не перейматися вбивством. Вони вклали їм у голови думку, що більшість із них помре. Ця думка з часом поглинула їх до того, що дітям майже не становило труднощів вбивати своїх вчителів.

Сама Пам панікувала, не знаючи, що робити.

"Вони – чудовиська", – сказала вона, відступаючи крок назад.

Тоді вона відчула руку на своєму плечі.

"Ти не маєш права називати їх чудовиськами, коли сама їх створила!" - Сильний удар по обличчю, що ледь не відірвав їй голову, знепритомнив її, і вона впала на підлогу.

Коли Пітер підійшов, він розмірковував, чи варто її вбивати. Якби це залежало від нього, він би не вагався, але він думав, чи сильно це розлютить Блейдів, хоча, можливо, він вже так багато зробив, щоб розлютити Блейдів, що шляху назад не було.

Раптом випадковий повітряний поріз, здавалося, летів у їхній бік. Хоча вони й відступили, щоб уникнути його, йому все ж вдалося завдати смертельного удару Пам прямо по шиї. Кров почала литися з рани, і вона притиснула її рукою, але крововтрата незабаром забрала б її життя.

Схоже, рішення вже було прийнято за Пітера. Він озирнувся і гадки не мав, звідки насправді взявся цей вітровий поріз. Чи був це випадковий удар, чи навмисний, він не знав; можливо, він і не хотів знати.

Нарешті, звук бою стих, і саме тоді Пітер дещо помітив. Він стояв у центрі різанини. Це було неприємне видовище, яке важко було витримати. Чомусь жодна дитина не була сильно поранена.

З того невеликого спостереження, яке він зміг зробити, здавалося, що вчителі все ж таки не були готові вбивати дітей, але він не міг надто їх жаліти. Зрештою, їм було нормально відсиджуватися та вести дітей на смерть, але вони не були готові забруднити руки.

"Що ми тепер робитимемо, Ворден?" – запитав Діл.

Пітер ще не був готовий до цієї частини плану; усе сталося так раптово.

Всередині замку, Брок стояв біля дверей і не рухався. Лоґан трансформувався, одягнувши свій збалансований костюм. Костюм, який не надавав переваги ні силі, ні швидкості, а був поєднанням обох, готовий до атаки.

"Рухайся!" – крикнув Лоґан. Кинувшись вперед і використовуючи всю свою силу, він з’єднав обидва кулаки й опустив їх, наче молот, на голову Брока, але все одно жодного руху не було. Брок залишався нерухомим до самого кінця, коли підняв руку, щоб заблокувати атаку передпліччям.

"Він не рухається? Анітрохи?" – подумав Лоґан, навіть коли він бився проти Віккі, був хоч невеликий рух.

Тоді долонею іншої руки він відштовхнув Лоґана, і той покотився, врізавшись у меблі. Це виглядало як легкий поштовх, але він мав таку силу.

"Неможливо, я не зможу перемогти," - сказав Лоґан. Тепер він був у цьому впевнений, у нього майже не було сумнівів, але чоловік перед ним був насправді сильнішим за Віккі.

"Ти правий, ти ніколи не зміг би виграти бій проти мене, але в цьому немає потреби," - сказав Брок, кидаючи маску Лоґану.

На секунду він розгубився, поки не побачив наступні дії Брока. Своєю рукою він вдарив себе в інше плече, змусивши його сильно кровоточити. Потім він відступив убік.

Лоґан був абсолютно приголомшений; навіщо завдавати собі шкоди? Зважаючи на всі його дії зараз, Лоґан міг думати лише про одну причину. Це було тому, що він відпускав його. Травма була потрібна, щоб створити видимість, ніби вони билися.

"Забирайся звідси і зустрінься з іншими," - сказав Брок з болем на обличчі.

Навіть якби це була пастка, це не мало сенсу. Брок міг би легко його підкорити, тож для нього мала сенс лише одна річ.

"Ти надіслав той лист, чи не так?" - запитав Лоґан - "Ти працюєш на Річарда Ено, а не на Блейдів. Скажи мені, де він, де я можу його знайти, що завгодно!" - закричав Лоґан.

"Я не буду ні підтверджувати, ні заперечувати, але якби я міг тобі щось сказати, то зробив би це в тому листі. А тепер іди, це останній шанс, який ти отримаєш."

Лоґан не був дурнем і знав, що якщо Брок сказав, що він не отримає жодних відповідей, то так воно і є. Піднявши свою маску, він не мав іншого вибору, окрім як залишити замок і вирушити на пошуки своїх дорогих друзів.