Розділ 668 — Я не Ворден

Великий Водяний пагін продовжував кружляти, збільшуючись у розмірі та потужності, оскільки його живили два близнюки. Здалеку поруч із ним виднівся корабель, що завис і намагався втриматися в повітрі.

"Прощавай?" - спантеличено відповів Сіл.

Він не розумів, про що вони говорять. Вони знали, чому він не міг зберігати шість здібностей, як раніше. У минулому вони намагалися багатьма способами повернути Сіла до того, ким він був.

Вони спробували триматися за руки, як Віккі та Пай, спробували сісти втрьох на сидіння відразу і спробували керувати тілом одночасно, але це ніколи не спрацьовувало. Що б вони не намагалися, нічого не виходило.

"Коли ми з Ратеном увійшли до твого розуму, ми знали, що контролюємо себе," – почав пояснювати Ворден - "З першого дня ми мали це відчуття, що в будь-який момент часу ми могли б вирішити зникнути. Ми могли б зникнути з твого розуму, якби захотіли. Певним чином, ми б самі втратили свідомість.

Причина, чому ми ніколи цього не робили, досить очевидна: ми боялися. Ми турбувалися, що, можливо, якби ми вирішили перейти в цей так званий стан, ми б ніколи не змогли повернутися. Зрештою, якщо ми вимкнемо наш розум, як ми зможемо його знову увімкнути?"

"Це те, що ти хочеш зробити, це твій великий план? Ти навіть не знаєш, чи це спрацює!" – вигукнув Сіл. Тепер він говорив уголос, щоб інші могли чути, але вони чули лише його голос. Проте ніхто не наважувався підійти до нього.

Корабель був готовий до руху, але коли Лоґан спробував привести в рух двигуни, здавалося, що сила вітру від Водяного пагону була занадто великою. Він тягнув їх і майже затягував всередину. Відбувалася битва, схожа на перетягування канату, і здавалося, що корабель починав програвати, наближаючись все ближче і ближче до Водяного пагону.

"Справді " - відповів Ворден. – "Але варто спробувати. Коли ми з Ратеном увійшли до твого розуму, саме тоді ти більше не міг утримувати шість здібностей, тому якщо ми зникнемо, це має спрацювати."

"Я не хочу, щоб ви йшли!" - крикнув Сіл. – "Ми ж мали піти і знайти користувача здібностей, змусити їх помістити вас в інше тіло! Як ми маємо це зробити, коли вас обох не стане?"

Обоє промовчали.

"Ратене, не можу повірити, що ти з цим погоджуєшся, ти ж хочеш жити, правда? Ти хочеш тіло."

"Я вже помер, коли ти переміг мене на тому пляжі, Сіле" - відповів Ратен. – "Все, що я робив, кожен раз, коли я б'юся, це лише для того, щоб допомогти тобі. Коли ти починаєш пасувати, ось тоді я втручаюся. Сподіваюся, ти навчився у найкращих, щоб тепер робити це лайно сам."

"Ні, ні, ні!" - заплакав Сіл і тепер стояв на колінах.

"Сіле, ми йдемо. Ти хочеш врятувати їх, правда? Я теж хочу їх врятувати, і це єдиний шлях. Використовуй свої сили, щоб врятувати і захистити їх усіх, захистити Квіна."

У той момент зображення їх обох, з розуму Сіла, почало розпадатися. Маленькі частинки їхнього тіла, починаючи з пальців ніг, почали відлітати у чорну порожнечу.

"Вордене! Ратене! Я хочу, щоб ви жили!" - закричав Сіл.

Нарешті було видно лише їхні обличчя, і на обох з'явилася широка посмішка.

"Врятуй їх" - сказав Ворден, і вони зникли.

Сіл не намагався розмовляти з ними чи спілкуватися. Він розумів, що їх більше немає в його свідомості. Адже чорної кімнати, до якої він раніше мав доступ, більше навіть не було. Коли він розплющив очі, то крізь відчинену клямку побачив, що корабель майже торкається Водяного пагона, і відчувалося, що всередину починає проникати дощ.

"Ворден!" - вигукнув Діл.

Швидко Сіл побіг до Лоґана. Він відчував, як MC -клітини проникають у його тіло, саме так, як казав Ворден. Здібність Лоґана була набагато сильнішою, ніж восьмого рівня, і йому було дано величезну кількість MC -клітин, щоб посилити його, а потім він підійшов і до Пітера, скопіювавши його здібність шостого рівня.

Стоячи на краю корабля, він витягнув обидві руки і почав зосереджуватися. У нього було лише п'ять здібностей порівняно з шістьма у його сестри та брата, але він мусив сподіватися, що здібність Лоґана буде достатньо сильною, щоб подолати це.

"Аррргххх!!" - Весь гнів, який Сіл відчував через втрату двох друзів, він вклав у спробу заспокоїти гігантський Водяний пагін - "Якби не це, якби не ти, вони б досі були зі мною!"

Водяний пагін, здавалося, зменшувався у розмірі.

"Що відбувається?" - сказала Віккі, розуміючи, що втрачає контроль.

"Це має бути Сіл; схоже, він нарешті прокинувся", - відповів Пай.

З великою силою контролюючи воду, Сіл зміг зупинити воду навколо, спрямовуючи її до більшого смерчу і таким чином зупинивши силу, що тягнула їх усередину.

"Добре, забираймося звідси!" - сказав Лоґан, увімкнувши двигуни на повну потужність. Сіл все ще не мав достатньо сил, щоб повністю позбутися водяного смерчу, але йому вистачило, щоб його послабити, і це було все, що їм було потрібно.

Нарешті вони рушили й прямували геть з атмосфери Землі, щоб повернутися на корабель Проклятих.

"Чорт забирай!!!" - закричала Віккі на повен голос, і, відпустивши руку брата, велетенський водяний смерч почав падати, розбиваючись назад у море.

"Ем, сестро!" - швидко сказав Пай, знову схопивши її руку та контролюючи хвилі води, які незабаром поглинуть острів, якщо вони нічого не зроблять.

Заспокоївши хвилі, вони оглянули ситуацію, в якій опинилися: тіло Пам лежало мертвим, Дункан був мертвий, до того ж загинули всі селяни, і хто знає, скільки ще.

"Брате, сподіваюся, нам не доведеться зустрічатися знову" - сказав Пай.

Корабель тепер був на автопілоті, вони вже вийшли в космос і прямували до свого пункту призначення - корабля. Поїздка вже не була вибоїстою, і діти та всі інші могли відстебнутися. Лоґан почав згадувати все, що сталося.

Брок, ким ти був, чи ти справді працював на Річарда Ено, чи ти був тим, хто зберігав таємницю Блейдів, і якщо так, то чому? Навіщо докладати стільки зусиль, щоб зберегти це в таємниці? - Це було головне питання, яке Лоґан не розумів.

Через те, що Гілстон повертається на острів, вони, можливо, ніколи більше не матимуть змоги повернутися туди, особливо після всього хаосу, який вони спричинили. Але, згадавши записку, Лоґан зрозумів, що напав на слід. Брок сказав йому продовжувати шукати, і він так і зробить.

Хто створив Далкі, де був Звір демонічного рівня, якого вони шукали, і чому Річард Ено був пов'язаний з усім цим, включно з вампірами? Його знахідка дала б відповіді на все, сподівався він.

Пітер наразі наглядав за Квіном, який, здавалося, міцно спав. Навіть попри весь шум і хитання корабля, ніщо не могло його розбудити, і Пітер, чесно кажучи, не хотів цього. Ставши свідком сили близнюків, він зрозумів, чому Квіну довелося йти на такі крайнощі, щоб втекти.

"Босе, ти заслуговуєш на відпочинок. Ми врятували твого друга" - сказав Пітер. Однак, дивлячись на Вордена, Пітер помітив, що той не зрушив зі свого місця. Він просто продовжував дивитися на зачинені металеві двері ангара, не рухаючись ні на дюйм.

Ви не могли зникнути, ця здатність помістила вас у мій розум, і якщо я знову знайду цю здатність, вона може змусити вас повернутися - подумав Сіл.

Проте щось одне викликало в ньому величезний сумнів: той факт, що тепер він міг володіти більш ніж трьома здібностями. Здавалося, Ворден мав рацію, і якщо він мав рацію щодо цього, то, можливо, він мав рацію щодо...

Сльози почали стікати по його обличчю, і було чути схлипування.

Почувши це, Діл повільно підійшов до нього і смикнув його за плече.

"Ворден, ти в порядку?" - запитав Діал. – "Ми в безпеці тепер, ми всі вибралися живими, і це завдяки тобі та твоїм друзям. Ворден, Ворден."

Нарешті, він обернувся, витираючи сльози. У цей момент Борден також підійшов подивитися, і, побачивши його обличчя таким, яким воно було, він був вражений.

"Це не Ворден" - сказав Борден.

"Ти маєш рацію, Ворден зник. Я Сіл" - відповів він.