Розділ 690 — Результат дуелі

Фракція Проклятих раділа, побачивши, як Лінда завдала нищівного удару іншій команді. Це було єдине добре, що сталося з початку бою, і їм потрібно було щось відсвяткувати.

Їм було байдуже, звідки у неї така велика сила в цей момент, вони могли з'ясувати це пізніше, вони просто хотіли, щоб вона перемогла. Пол, своєю чергою, позирав на Казз, щоб побачити, чи вона щось зробить.

"Що?" – відповіла Казз, дивлячись на нього у відповідь - "Я нічого не збираюся робити. Надзвичайну силу можна пояснити багатьма способами. Ніхто раптом не подумає, що вона вампір. Навіть якщо вона покаже зцілення або кілька здібностей, люди не припускатимуть, що вона вампір через це."

Пол не відповів, але принаймні його хвилювання зменшились. Казз не могла діяти з усіма цими людьми навколо, і вона мала рацію. Кривава аура була іншою, бо це було щось, що могли виконувати лише вампіри, саме тому зараз Фекс боровся зі своїми супротивниками.

Фекс легко ухилявся від атак, що наближалися, але бар'єри, які створювалися, були невидимими. Він навіть спробував вдарити один, щоб зламати його, але за допомогою звичайної сили нічого не вийшло. Щоб зламати його, йому довелося б застосувати повну силу або, можливо, свої криваві навички, а це його викрило б.

Тож він опинився у досить скрутному становищі. Те саме можна було сказати і про Нейта. Нейт не отримував поранень від Вевіла, але водночас, у такій ситуації, він не міг його ні втримати, ні зупинити, ні зашкодити йому. Це був невдалий поєдинок для Нейта.

Якби він був терплячим, то міг би просто дочекатися, поки Вевіл вичерпає свою витривалість, але Нейт хотів діяти зараз.

Моя принцеса Гелен спостерігає за мною. Якщо я не покажу, що можу щось зробити, вона подумає, що я слабкий. А хто захоче зустрічатися зі слабким!? – подумав Нейт.

Бачачи Фекса в біді і розуміючи, що відбувається, Нейт вирішив, що настав час змінити план. Ігноруючи Вевіла, він рушив туди, де був Фекс, і коли наблизився, із затверділими кулаками; він викинув удар, розбиваючи бар'єри.

"Чи не проти ти помінятися зі мною?" - запитав Нейт.

"Із задоволенням," - відповів Фекс.

Одразу ж, коли Вевіл наблизився до нього, Фекс розставив пастку своїми струнами, зв'язавши йому ноги, а потім ударив кулаком у живіт, відправивши його на підлогу.

Вевіл підвівся і зробив кілька кроків назад, зігнувшись від удару.

Його струна справді не підходить для моєї здібності, але я все ще можу щось зробити - подумав Вевіл.

Активувавши свою Зброю душі, він зумів збільшити свою швидкість. На короткий час він тепер міг рухатися вдвічі швидше.

З цим він не зможе спіймати мене, рухаючись так швидко - подумав Вевіл.

Змінюючи напрямок, рухаючись ліворуч і праворуч, Вевіл був напоготові зі своїми кинджалами, але Фекс просто стояв, намагаючись стежити за ним. Потім, коли Вевіл стрибнув, його знову зупинили, утримуючи струною.

"Але як? Як ти все ще міг бачити мене?"

"Я знаю людей, які набагато швидші за тебе. І якби я не міг їх бачити, тоді я був би досить марним!" - сказав Фекс, потягнувши його вперед струною і вдаривши прямо в обличчя.

Тим часом Нейт трощив бар'єри, щойно вони створювалися, а атаки вітром виявлялися марними проти нього.

"Я тут просто марную час!" - Тоні сказав роздратовано. Його здібність більше підходила для відбиття стихійних сил, але проти такої сили, як ця, вона була марною. Озираючись, Тоні намагався побачити, чи є хтось інший, кого він міг би обрати, і саме тоді він помітив Сіла, що стояв позаду, опустивши руки.

"Він виглядає легким противником!" - сказав Тоні, проходячи повз Нейта.

"Ні!" - Нейт вигукнув, намагаючись зупинити його, але Гана, атакуючи своїми ударами вітру, зупинила його рух. Нейт хвилювався. Він знав, що Фекс казав, що Сіл сильний, але він не бачив жодного доказу цього.

Сміючись, як божевільний, Тоні думав, що Сіл був саме там, де він хотів. Бар'єр піднявся позаду та по обидва боки від нього, тож, якби він спробував втекти, був би лише один напрямок, куди він міг би рухатись, але Сіл просто стояв нерухомо.

Вихопивши звіриний спис з-за спини. Тоні встромив його вперед.

"Вмри!"

Торкнувшись шкіри Сіла, пролунав брязкіт, і спис не ввійшов у його шкіру ані на дюйм.

Затвердіння? - подумав Нейт - але я думав, що його здібність – трансформація, як у Денніса?

Схопивши списа, Сіл потягнув Тоні вперед і поклав йому руку на голову. Тоні спробував вдарити Сіла щосили, але його тіло не зрушило з місця, і в процесі він лише пошкодив власну руку.

"У тебе досить цікава здібність, ти так її використовуєш?" - Піднявши руку, Сіл створив бар'єр, який ідеально вмістив у собі Тоні. Той спробував поворухнутися, але не міг навіть набрати достатнього імпульсу, щоб вдарити по бар'єру.

Гана, побачивши це, кинула вітровий удар у Тоні. Коли він влучив, нічого не сталося, бар'єр не був пошкоджений чи зруйнований взагалі.

"Як це можливо, його бар'єр сильніший за мій?!" – сказав Тоні, але ніхто його не чув.

У той момент всі інші зрозуміли, якою була здібність Сіла. Він міг копіювати здібності інших людей.

Сіл вирішив повернутися і далі залишатися осторонь бою. Побачене викликало мурашки по спині у Гелен.

"Цей хлопець, якби він приєднався до бою з самого початку, все вже було б скінчено, але для такої сильної здібності має бути умова. Це коли він торкнувся його голови?"

"Ну, це цікаво, схоже, багато чого сталося, поки мене не було, і приємно знати, що Сіл слухає те, що я говорив раніше", – сказав голос із натовпу.

Коли Бліп обернувся, щоб побачити, чий це був знайомий голос, він був здивований.

"Квін, коли ти сюди прибув?"

Квін трохи засміявся.

"Якийсь час тому, але я не хотів тиснути на вас, хлопці, я думав, що щось могло статися, коли знайшов, що за мною стежать якісь проблемні люди, але, схоже, все скоро закінчиться."

Тим часом там, де був Мантіс, тепер, коли Мун більше не тримав Денніса, той зміг рухатися. Він схопив Мантіса за ногу і потягнув його вниз, змусивши впасти на землю.

"Ти навіть не уявляєш, як довго я чекав, щоб це зробити", – сказав Денніс, відводячи кулак назад.

"Шкода, але ти не зможеш", – сказав Мантіс, посміхаючись у відповідь - "Ми здаємося!" – вигукнув він.

"Що? Ні!" – сказав Денніс, смикнувши його за комір.

"Поклади його, матч закінчено", – наказала Гелен.

"Вона має рацію, якщо ти відмовишся, нам доведеться втрутитися", – сказав Гектор.

Неохоче Денніс кинув Мантіса назад на землю і пішов до інших. Це було неминуче. Бій змінив хід, і вони зрештою програвали.

Гелен, члени Паразитів та інші бачили це, тому ніхто не засуджував Мантіса за те, що він здався. Принаймні так він захистив своїх людей.

Вивели цілителя, який почав працювати над травмами учасників. Коли все було зроблено, дві групи мали зустрітися посередині, і цього разу Квін, будучи лідером фракції, також вийшов.

"О, то ти був тут?" – сказав Гектор.

"Приємно знову зустрітися," - Квін відповів.

"Хто ти?" - Гелен запитала.

"Все гаразд," - Мантіс перебив - "Він лідер Фракції Проклятих."

Гелен подивилася на Квіна, розмірковуючи, що про нього думати. Зараз він не випромінював жодної аури, принаймні не аури бійця. Проте, що було страшно, так це те, що він взагалі нічого не випромінював. Здавалося, ніби його навіть не було перед нею.

Цього мені треба остерігатися – подумала вона.

"Результат цього двобою вирішено. Сім'я Проклятих є переможцями. Паразити тепер мають два вибори. Розпуститися як фракція, або працювати та приєднатися під прапором Сім'ї Проклятих."

Мантіс вклонився перед Квіном і простягнув руку.

"Ми працюватимемо під прапором Сім'ї Проклятих. Я бачу, що ця фракція зможе досягти чогось у майбутньому," – сказав Мантіс.

Квін кілька секунд дивився на руку, перш ніж відповісти.

"Ні," - Квін відповів - "Я не хочу, щоб хтось із Паразитів працював на нас. Я хочу, щоб ви покинули нашу Планету. Робіть, що хочете, але не тут."

"Зачекай, Квіне!" - Сем спробував вигукнути. Вони могли б використати людей Паразитів та їхні ресурси, щоб допомогти собі. І їм також потрібно було більше людей на майбутнє. Здавалося, ніби Квін марнував цю нагоду.

Розкривши долоню, відкрилися три тіні, і з них випали троє побитих чоловіків.

"Ви можете забрати цих хлопців із собою."

"Гаразд, ми програли, тож зробимо, як ти бажаєш, але нам знадобиться щонайменше тиждень, щоб зібрати наші речі й покинути це місце," - сказав Мантіс.

З цим була укладена угода, і дві сторони розійшлися в різні боки. Однак, коли Мантіс повертався до своєї групи людей, він анітрохи не був засмучений цим рішенням. Натомість на його обличчі було видно посмішку.