Розділ 723 — Життя з Королевою

Після того, як було віддано наказ, учні почали повертатися до десятого замку. Небагато учнів з десятої родини відвідували школу. Їх було десять, а також Ерін та решта, що загалом становило чотирнадцять учнів.

Усі вони йшли за Лео і не могли перестати говорити не тільки про шалені вчинки Лео, а й про велике та несподіване досягнення Ерін.

"Схоже, у них з'явилася нова людина для захоплення" - сказала Емі, хихикаючи собі під ніс.

Вона бачила, що Ерін чула все це, і не знала, як на це реагувати. Слова змушували її втрачати зосередженість, і вона не могла виконати свою звичну рутину із заплющуванням очей, яку робила під час тренувань. Будь-якої секунди здавалося, що вона зірветься на учнів, які витріщалися на неї; насправді, одному з дітей, що намагався з нею заговорити, вона вже пригрозила проткнути його своїм лезом наскрізь, якщо він не забереться геть.

Опинившись у місці збору, ті учні продовжили слідувати за Лео, це було тому, що вони залишалися в головному замку разом з ним. Причина нападу на учнів була незрозумілою, але вони могли лише здогадуватися, що ті полювали за чимось або кимось, тому вони хотіли надати їм більше захисту, дозволивши їм залишитися в замку.

Батьки все одно не мали б цього часу з ними, оскільки вони мали б перебувати у шкільних апартаментах. Дітям щойно стало про це відомо, бо вони думали, що будуть жити у внутрішній частині замку.

"Ти маєш на увазі, ми будемо жити з Королевою? Може, мені варто спробувати з нею поговорити?" - сказав один учень.

"Ти що, з глузду з'їхав? Хіба ти не чув, що вона сказала Джейку? Королева краще буде однією з тих красунь, на яких ти просто дивишся здалеку" - відповів інший.

Знову почувши це, рука Ерін затремтіла. Під час подорожі сюди учні продовжували розмовляти між собою і придумали для неї прізвисько - Королева.

Їй це зовсім не подобалося.

"Не хвилюйся за них" – сказала Емі, лагідно поклавши руку їй на плече. – "Хлопці завжди будуть хлопцями, а деяким дівчатам така увага дуже подобається."

"І ти одна з них", – прокоментував Ксандер, отримавши одразу після цього стусан по нозі.

"Ти все одно дуже гарна" – сказав Тіммі ніжним голосом.

Коли Тіммі вимовив ці слова, Ерін не відчула жодного гніву, а натомість почала гладити його по голові. Вона бачила в ньому маленького милого братика.

"Королево, ми теж вважаємо, що ти гарна!"

"Так, ти найкраща, погладь мене по голові, будь ласка!"

"Королева має ставитися до всіх своїх послідовників однаково і гладити всіх нас по голові" - Хлопці кивнули на знак згоди.

Проходячи через внутрішні ворота, нічого незвичайного не було. Лео сканував своєю здібністю, і охоронці були в порядку, як і всі будинки у внутрішній зоні, що було для нього полегшенням.

При вході до замку двадцять п'ять замкових вампірів пішли й показали студентам їхні кімнати. Зазвичай вампіри, що жили в замку, були якимось чином пов'язані з лідером вампірів, але десята родина не мала багато нащадків, і, за словами решти, Вінсент не мав жодного. Для студентів це був перший раз, коли вони ступили до замку і залишалися тут.

Вони думали, що ніколи не побачать такого, і це лише підтвердило, що вони ще більше хотіли працювати на десяту родину.

"Добре, що ти це зробив" - сказав Едвард, дивлячись на усмішки на обличчях студентів - "Інші лідери дозволяли студентам заходити лише у внутрішній двір замку, щоб захистити їх. Якщо вони не були частиною родини, їх не пускали до замку, а ти дав цим хлопцям надію."

Хоча Лео не переймався жодною вампірською політикою чи звичаями, він просто робив те, що вважав правильним. Він завжди так почувався, і так було і з одним хлопцем, за яким він вирішив піти.

"Я чув, ти також добре попрацював, Тіммі, ти став відважним вампіром, який незабаром займе мою посаду" - похвалив Едвард.

Тіммі весь світився, його посмішка була такою широкою, що здавалося, ніби от-от впаде з обличчя. Він також був наляканий, коли побачив кровопивць, але весь час згадував останній раз на страті Фекса. Він не міг нічого зробити через свою слабкість, а цього разу він зміг. Саме це надало йому сміливості.

Раптом змінилася поведінка у декого, хто опустився на коліна і притулив голову до підлоги.

"Майстре-лицарю Едварде, після того, що сталося, я усвідомив помилковість своїх вчинків, і бажаю, щоб ви навчили мене своїй здібності. Якщо ви зможете прийняти мене як свого учня, я працюватиму старанніше, ніж будь-хто, кого ви коли-небудь бачили."

"Підведи голову, хлопче" – сказав Едвард – "Єдині, кому варто так кланятися, – це король або голова родини, а я тут жодного з них не бачу. Звісно, я тебе навчу. Але легко не буде. Тіммі має природний хист до мого вміння, тож подивимося, як впораєшся ти."

Усе заспокоїлося на кілька днів, більше інцидентів не траплялося. Лео та Едвард залишалися в замку, не виходячи назовні, як минулого разу, побоюючись, що за їхніми спинами може статися ще один напад.

Сама Рада ще не робила жодних кроків, оскільки не мала жодного уявлення, де перебувають Рова та його люди. Вони вирішили зробити дві речі: або з'ясувати причину нападу, або знайти, хто був витоком інформації.

Якби вони спостерігали достатньо уважно, то рано чи пізно та людина, яка їм допомагала, схибила б, і вони змогли б отримати всю необхідну інформацію. Але витоків інформації поки не було. Вони цього й очікували, адже напад стався лише кілька днів тому, тож багато чого ще не могло статися.

Що стосується Ніку, то новин про його покарання не було. Або Джакс насправді не подавав звіт, або Брайс зміг зам'яти всю справу. Утім, щойно вони підтвердили правду про те, що зробив Ніку, він усе одно не отримав би серйозного покарання.

Якщо це був справді нещасний випадок, то це було зрозуміло, єдине, за що його покарали б, це за брехню Вампіру-лицарю та спробу скинути провину на когось іншого, але людина, на яку намагалися скинути провину, була не дуже популярною, тож друга частина його злочинів завжди залишалася без належної уваги.

Перебуваючи в замку, Ерін турбувала одна важлива річ, а саме те, чим вона відрізняється від інших, і чому Квін наказав їй тримати це в таємниці, але схоже, що навіть він сам тоді не знав.

Це змусило її заговорити з єдиною іншою людиною, якій вона довіряла на сто відсотків - Лео.

Вона пояснила йому, що відчуває, і наскільки колір її аури відрізняється.

"Ну, звичайно, я знав це весь час, ми маємо однакову здатність, але коли справа доходила до таких питань, я довіряв думці Квіна", – сказав Лео - "Для всіх нас, людей, це важко, і ми не розуміємо, що відбувається. Однак я розумію, як ти почуваєшся, і ти бажаєш знати, хто ти. Коли я матиму час, я зроблю все можливе, щоб запитати про те, хто такі дампіри і що в них такого тривожного".

"Дякую, майстре" – сказала Ерін.

Раптом обличчя Лео стало серйозним, він повернув голову і дивився в бік передньої частини замку.

"Що не так?" – стурбовано запитала Ерін.

"Той чоловік із лісу, він тут".

Звичайного розміру чоловік стояв у внутрішній частині замку, охоронців, які мали там бути, вже не було. Повільно його тіло почало змінюватися, він зростав у розмірах, стаючи велетнем, розриваючи одяг, який на ньому був, його м'язи випирали, а волосся падало на землю.

Нарешті його трансформація завершилася, і тепер він був Кровопивцею, відомим як Рова.

"Якщо є важлива місія, завжди найкраще виконати її самому."