Розділ 726 — Душа сліпого

Поки учні застрягли в тумані, всі вампіри боролися за своє життя проти кровопивць. Вони докладали всіх зусиль, використовуючи все, що могли, і були вдячні, що взагалі змогли протриматися так довго.

Безліч разів вони б загинули, були б надто повільними або пересиленими, якби не звірина броня. Вони відчували, що інші вампіри були дурнями, висміюючи те, що могло б покращити їхні здібності, і в майбутньому вони можуть пошкодувати, що не використовували таких засобів.

Однак, попри все, вони все одно не були рівними супротивниками, і зрозуміли це, коли почали битися. Їхні ноги тремтіли, оскільки вони змирялися з думкою про власну смерть.

"Ми не втечемо" - сказав старший вампір на ім'я Надж - "Ми не можемо втекти, я знаю, що ви всі, мабуть, боїтеся, як і я. Але є причина, чому я досі не відступив і не втік. Моя родина вже мертва, але ті діти ще молоді та живі. Наше майбутнє, майбутнє десятої родини, тепер у їхніх руках. І я продовжуватиму битися до останнього подиху!"

Ті, хто думав про втечу, відчули певну огиду до себе. Якби вони втекли, то яке життя вони б тоді жили? Чи змогли б вони жити самі із собою, якби залишилися живими?

Слова Наджа дали вампірам рішучість, якої вони потребували, щоб продовжувати. Вони таки хотіли втекти, але діти позаду них підштовхували їх, тому вони продовжували битися, битися і битися, поки зрештою не залишився лише один. Кровопивця сильно пошкодив і розірвав багато внутрішніх органів Наджа. Це було вже за межами зцілення, коли він лежав там на підлозі.

Він бачив, як кровопивці, яких він намагався тримати так далеко позаду, випереджають його, і шкодував, що не тренувався старанніше. Простягнувши руку, він прагнув битися ще більше.

"Не хвилюйся, я захищу їх" - сказав Лео, кинувшись у бій і застосувавши свій наповнений мечем Кров'яний Удар, вбивши лідера кровопивць.

"Захисти наше майбутнє" - сказав Надж з посмішкою. Будучи останнім із замкових вампірів, що помер. Тепер єдиними дорослими вампірами, що залишилися в живих, були Лео та Едвард, але Едварда чекало власне величезне завдання.

Прямо зараз він стояв перед велетенським Кровопивцею, Ровою.

"Ах, Едварде, ти так довго жив, чекаючи на повернення Вінсента, він коли-небудь повертався?" - запитав Рова - "Шкода, мені подобався той хлопець, у нього навіть вистачило сміливості покинути це місце. Я поважаю його більше, ніж будь-кого з вампірів за тим столом ради. Було б шкода, якби мені довелося тебе вбити."

"Тоді чому ти вбиваєш і нападаєш на нас?" - запитав Едвард.

Рова почав сміятися, і сама сила його сміху була такою великою, що Едвард, здавалося, трохи відступив.

"Можливо, ти маєш рацію, як щодо такого: ти віддаєш мені дівчину, і я залишу все як є, зрештою, це єдина причина, чому я тут" - сказав Рова.

Едвард був трохи спантеличений. Було кілька студенток, але навіщо йому дівчина? Проте його гучний голос спричинив те, що і Ерін, і Лео почули, і вони чудово могли здогадатися, кого мали на увазі.

Отже, це справді моя провина, якщо я зараз здаюся, чи всі житимуть? подумала Ерін.

Але перш ніж вона встигла щось сказати, Едвард почав обертатися і перетворювати навколишній простір на туман.

"Якою б не була причина, я не можу підкоритися, зрештою, я маю відплатити тобі за вбивство всіх членів нашої родини" - сказав Едвард, коли все його тіло зникло в тумані.

Почувши це, Ерін знову опанувала себе; здача не поверне тих, хто загинув.

"Ти не зміг перемогти мене, коли я був лідером, що змушує тебе думати, що ти можеш перемогти мене зараз?" - запитав Рова, але Едвард ніколи не планував перемагати Рову, він просто вигравав час для когось іншого.

Знаючи, що більше не можна гаяти час, Лео не мав іншого вибору, окрім як активувати свою Зброю душі. Занурившись у себе, він випустив теплу енергію. Його клинок був в одній руці, а інша, здавалося, була чимось покрита.

Для Ерін єдиною зміною, яку вона помітила за допомогою своєї здібності, було те, що його аура, здавалося, більше концентрувалася в лівій руці.

"Що це покриває його руку?" - запитала Емі.

"Ти це бачиш?" - Саме тоді Ерін усвідомила, що аура була насправді видимою без використання її здібності: вся його ліва рука була вкрита червоною вампірською аурою, але шаром під звичайним жовтим кольором, який мали люди.

Один з кровопивць кинувся схопити одного зі студентів, а Лео водночас опустив свій клинок, відрубавши йому руку. Однак двоє інших кровопивць невдовзі накинулися на нього, обидва кинулися в атаку, але лише рухом лівої руки, здавалося, сталося щось дивне.

Траєкторія атак змінилася, і там, де вони спочатку цілилися, їхні удари влучали в інше місце. Вони не могли зупинити цей імпульс, і двоє кровопивць врешті-решт простромили один одного в живіт. Обернувшись, Лео розмахнувся своїм клинком, відтинаючи їм обом голови.

"Що це було?" - запитала Емі - "Це був телекінез?"

Це, безумовно, виглядало так, але Ерін знала, що за цим стоїть щось більше. Ще двоє кровопивць прямували до інших студентів, і коли Лео показав свою руку, невдовзі один з їхніх рухів сповільнився майже до повної зупинки. Потім, кинувшись уперед, Лео вдарив того, хто був попереду, вбиваючи кожного кровопивцю одним ударом.

Проте цього разу Кровопивця вдарив його в бік, але кігті просто відскочили від його звіриної броні. Наразі Лео не носив найкращої звіриної броні, тож такого не мало статися. Як і інша броня, вона мала б розірватися.

Єдиною людиною, яка розуміла, що відбувається, була Ерін, вона це бачила. Аури кровопивць змінювалися щоразу, коли Лео рухав своєю іншою рукою.

Зброя душі Лео називалася маніпуляцією аурою. Це була здатність типу посилення, яка дозволяла йому змінювати ауру інших людей. Він міг видалити ауру з удару, роблячи його безсилим, змушуючи відчувати, ніби до ніг більше не надходить сила. І міг перенаправляти та змінювати напрямок аури, змінюючи траєкторію атаки.

Проблема полягала в тому, що чим сильнішим був ворог, на якому Лео застосовував цю навичку, тим більше аури ворога йому доводилося маніпулювати, і це лише швидше виснажувало його.

Ось чому, хоча Лео був вампіром з великою витривалістю, піт стікав по його чолу.

"Я дотримаюся своєї обіцянки і позбудуся всіх вас!" - вигукнув Лео, продовжуючи відбиватися від решти кровососів.

Рова, який застряг у тумані, виглядав майже нудьгуючим.

"Якщо ти думав, що інший Вампір-лицар зможе тобі допомогти, то подумай ще раз" - сказав Рова - "Ті кровопивці, що ще живі, були найкращими з найкращих. Кандидати на те, щоб стати Вампірами-лицарями, вампіри, що мешкають у районі замку. Як ти думаєш, чому вони змогли так легко вбити твоїх замкових вампірів? Я не знаю, чи пощастило твоєму другові, який протистоїть усім їм, чи тобі, якому доводиться протистояти лише мені."

Рова багато говорив, але Едвард не сказав ані слова. Він не хотів робити нічого, що могло б видати його місцезнаходження.

"Твої навички хороші, вони завжди такими були" - сказав Рова - "Я й гадки не маю, де ти, але це не має значення."

Він відвів обидві руки назад, наскільки міг, потім, накопичивши в них енергію, вони почали злегка вібрувати. Як пружина, обидві його долоні з’єдналися разом, плеснувши ними. Пролунав смертельно гучний грохіт. Це було в сто разів голосніше, ніж постріл з пістолета.

Проте, це спрацювало. Простим ляскотом Рова позбувся надокучливого туману, і справжнє тіло Едварда стало видно.

Едвард спробував знову активувати свою здатність, але це було надто повільно. Ударивши донизу по маківці, Рова використав усю свою силу. Це призвело до того, що голова Едварда втиснулася в його грудну клітку, а його тіло впало на підлогу.

"Ні!!" - вигукнув Тіммі - "Едвард, Едвард!" - продовжував кричати Тіммі.

Використавши свою здатність, Ерін змогла це побачити... Едвард був мертвий.

Лише одного удару від Рови було достатньо. Його сила перевершувала будь-якого нинішнього лідера вампірів.

Коли Рова підвів погляд, він був здивований тим, що побачив: двадцять п'ять його елітних кровопивць були вбиті, а лисий сліпий чоловік стояв перед студентами, важко дихаючи та відсапуючись.

Хто цей Вампір-лицар, він сильний, як ватажок вампірів, але я ніколи його раніше не бачив - подумав Рова - Шкода, що він уже виснажений.

Встромивши клинок у землю, Лео вчепився за нього, підтримуючи себе. Він занадто довго використовував свою Зброю душі і тепер повністю задихався. Кровопивці були швидшими, ніж він думав, але він дотримав своєї обіцянки, адже жоден студент не постраждав.

«Ерін..» - сказав Лео, важко дихаючи - "Візьми всіх і біжіть, я триматиму його стільки, скільки зможу."

Побачивши, що сталося з Едвардом , і побачивши, в якому стані був Лео, Ерін не думала, що зможе перемогти такого чоловіка. Вона знала, що програє.

Знову, все відбувається знову. Усі помруть, а я нічого не можу вдіяти! - подумала Ерін, повертаючись і починаючи бігти. Потім вона відчула, як її голова вдарилася об щось міцне.

«Вибачте, схоже, я прийшов занадто пізно» - сказав м'який старечий голос.

Коли Ерін підняла погляд на те, або того, з чим вона зіткнулася, це було несподіване обличчя.

Це був король вампірів.

«Ніхто не втручається, я сам розберуся з цією справою» - сказав король.

Позаду нього десять королівських вампірів та два його королівські лицарі схилилися в поклоні.