Розділ 753 — Невиліковний

Після того, як вони здали матч, Фракція Проклятих швидко відвела Пітера та перемістила його на платформу, де стояли інші. Дехто з них не міг не шепотітися між собою та висловлювати занепокоєння, дивлячись на спотворене болем обличчя Пітера. Незвичне видовище для тих, хто його знав, а також для всіх, хто пересувався кораблем.

Поки його переносили, кровотеча все ще не припинялася. Фекс, використовуючи свою струну, зав'язав її трохи вище рани, сильно тиснучи на неї. Його рука, або те, що від неї залишилося, була піднята вище серця, намагаючись максимально зупинити крововтрату.

Коли вийшов цілитель, вони сподівалися, що все буде добре, але Квін мав погане передчуття і сподівався, що він помиляється.

"Це не працює, кровотеча не зупиняється. Я не знаю, що не так?" - заговорила дівчина, виглядаючи так, ніби сама ось-ось розридається. Її руки тремтіли, але вона боялася не тому, що не могла допомогти Пітеру. Це було тому, що вона відчувала дивний намір за собою, це було відчуття задухи навколо її горла, повітря здавалося напруженим. Вона думала, що якщо не зможе нічого зробити, аби допомогти Пітеру, це стане кінцем її життя.

"Квіне, зупинися!" - сказала Лінда, помітивши, що саме він лякає всіх інших. Дивна сила просочувалася з нього, яку він не міг контролювати.

Зібравшись із силами, Квін підійшов до Пітера і спробував з'ясувати, чи може він щось зробити. Використана атака була атакою Ци. Квін знав, що атаки Ци спричиняли проблеми із загоєнням у вампірів. Найімовірніше, Пітер переживав те саме, тільки в набагато серйознішій формі.

Можливо, це було ефективніше проти істот вампірського типу, ніж проти людей.

Заплющивши очі, Квін спробував відчути Ци навколо тіла Пітера, і саме тоді він це побачив. Дивна енергія відчувалася по краях рани. Питання було в тому, як він міг би її позбутися?

Квін спробував перемістити власну енергію до рани, але нічого не сталося; він спробував витягнути будь-яку енергію, яку мав Пітер, але це все одно нічого не дало. Кожен раз, коли він пробував щось інше, це зазнавало невдачі, і він стискав іншу руку біля боку все сильніше й сильніше.

Настільки сильно, що він не помітив, як його нігті впиваються в долоню, а кров капає на підлогу.

"Пітер, ти ще тут? Я зроблю все, що зможу, тож не вмирай!" - крикнув Квін.

Схопивши Пітера, він незабаром кинувся з ним до корабля. Важкі травми можна було б лікувати м'ясом. Можливо, загоєння не зупинилося повністю, а просто сповільнилося. Це було останнє, про що він міг подумати.

Заходячи на корабель, Пітер ще мав сили з'їсти надану їжу. Її розім'яли до стану фаршу, щоб, якщо хтось знайде дивне м'ясо або побачить, як Пітер їсть його, вони нічого не запідозрили б.

Зрештою, здавалося, з'явилися якісь результати, оскільки рана повільно загоювалася, але загоєння відбувалося надто повільно, і незабаром Пітер більше не мав сил їсти, що повністю зупинило загоєння.

"Ні, Пітере, ми не будемо проходити через це знову!" - гукнув Квін.

Ззовні корабля багато Проклятих були зайняті розмовами між собою, обговорюючи те, що щойно сталося.

"Навіщо вони зайшли так далеко, і чому вони нічого не роблять, щоб нам допомогти?" - говорили Прокляті між собою.

Вона чітко знала, що рана не загоїться, як не загоїлася у Гелен. Те, що зробила Люсі, було, по суті, смертним вироком. Вони дивувалися, чи не було це повідомленням.

З іншого боку, Лейла мала схожі думки: вона не вважала свою матір вбивцею і не розуміла, чому та вчинила так, як вчинила. Вона хотіла запитати, але боялася. Дивлячись на матір, завжди було важко її розгадати, що було дивно.

Відтоді як Лейла змінилася, вона могла бачити смог емоцій, залежно від того, наскільки негативним був настрій людини. Кожен зазвичай мав трохи туману або смогу над головою. З її матір'ю було інакше, вона нічого не бачила над її головою.

"Невже вона справді нічого не відчуває після того, що зробила?"

"Ти ж хочеш знати, чому я це зробила, чи не так?" – сказала Люсі - "Це був єдиний вибір, який я мала після того удару. Побачивши, як він регенерує, я подумала, що він має регенеративну здатність. Саме тому його сира сила атаки мене здивувала. Звичайна людина з таким низьким рівнем Звірячого спорядження не повинна мати стільки сили. Я спершу подумала, що це може бути Ци, але я не відчувала нічого такого від нього."

"Ці хлопці, я не знаю, хто вони, але вони не звичайні. Єдине, що спадає мені на думку – це те, що вони, можливо, змінюють Людей. Якщо це так, я не можу дозволити цій фракції залишитися безкарною."

Здавалося, що все це було великим непорозумінням. Зазвичай, коли дві сторони воювали між собою, обидві вірили, що борються за правильні причини, і в цьому випадку було так само.

А що, якби я розповіла тобі, ким я є насправді, мамо, чи була б я тим, з чим тобі довелося б мати справу? – подумала Лейла, засмучена.

Було видно, як хтось біжить до платформи Фракції Проклятих, перетинаючи міст, що сполучав їх. Це була красуня з каштановим волоссям, яка носила великі круглі окуляри і мала волосся, зібране у хвіст.

"Зачекайте, ви ж не з Фракції Проклятих, що ви тут робите?" - запитав один із членів.

"Мене сюди відправив верховний головнокомандувач. Він сказав, що вашого персоналу може бути недостатньо", - відповіла жінка - "Я маю цілющі сили, але якщо це не спрацює, я також дипломований лікар. Тож я впевнена, що зможу чимось допомогти".

Лікаря з військових вже відправляли до інших команд під час попередніх матчів, і він усіх лікував. Але цього лікаря вони бачили вперше, що викликало в них невелику підозру.

"Впустіть її", - сказав Пол.

Один із лідерів віддав наказ, тож члени загону розступилися, дозволивши їй пройти.

"Я проведу до корабля, щоб ви могли оглянути його", - сказав Пол.

Вони рушили й бігли так швидко, як тільки могли; при цьому подорож була абсолютно безмовною, аж доки Пол не став першим, хто її врешті-решт порушив.

"Пробач, пробач, що я нічого тобі не сказав", - сказав Пол.

Лікарка продовжувала бігти вперед, опустивши голову.

"Ти міг би принаймні сказати мені, що живий. Це все, що я хотіла знати".

"Я знаю", - відповів Пол - "Вибач, Гейлі, я жахливий батько".