Розділ 762 — За межами рейтингу AAA

Ще до того, як Квіна було призначено одним із нових лідерів за столом лідерів.

У сонячній Системі звірячих планет, одна особлива планета, розташована в районі Сім'ї Брі, була оголошена Планетою помаранчевого порталу. На ній було зведено кілька укриттів. У них перебували представники багатьох різних фракцій, і всі вони працювали під керівництвом Сім'ї Брі.

Люди там жили добре і отримували значну фінансову підтримку від Сім'ї Брі. Оскільки її було класифіковано як помаранчеву планету, головною метою було розвідувати решту частин планети та повідомляти про виявлення нових звірів.

Оскільки планета належала Сім'ї Брі, хоча полювання на звірів і відбувалися, якщо знаходили високорангового звіра, їм насправді наказували доповідати або, якщо можливо, захоплювати його, а не вбивати. Обидві ці винагороди були б суттєвими за їхнє виконання.

Це була одна з причин, чому Сім'я Брі мала досить відданих прихильників серед фракцій, навіть за межами тих, хто безпосередньо входив до Сім'ї Брі.

У Залі Фракцій, де брали завдання, часто була барна зона, схожа на таверну, де Мандрівники могли перекусити та випити. Наповнюючи шлунки перед битвою чи довгою подорожжю. І в цьому ж залі фракцій сидів за столом самотній чоловік, роблячи саме це.

Він відкинув своє довге розпущене світле волосся набік, коли взяв свій напій і зробив ковток.

"Принаймні, це єдине, що не змінилося за всі ці роки. Хоча смак у нього розбавлений." - Артур, як і певний тип вампірів, міг змінювати своє волосся на власний розсуд. Він докладав до цього багато зусиль. Раніше, коли він був людиною, його волосся було світлим, але коли він перетворився на вампіра, його волосся стало вугільно-чорним.

Після відвідин старого друга, хоча він не був певен, чи доречно називати його так тепер. Його друг зміг зробити так, що Артур міг змінити колір свого волосся.

Артур відвідував кожен із помаранчевих та червоних порталів у сонячній Системі. Усе в пошуках першого короля, Ено. Він хотів поставити так багато запитань після того, як дізнався правду про те, що той накоїв.

Він також думав, що є шанс, що той може бути обізнаний з тим, що сталося з його народом. Він був певен, що деякі члени ради стоять за цим, але проблема полягала в тому, що вампірам треба було знищити Карателів, навіть за його відсутності. За нападом мало стояти більше одного лідера, і яким би сильним не був Артур, звинувачення певних вампірів у таких речах просто спровокувало б війну між ним і ними.

Може, я міг би позбутися половини з них, якби дійшло до цього. Вони здаються слабшими, ніж вампіри тоді. Мабуть, вони не так часто воюють. Проблема в тому, якщо король втрутиться - подумав Артур.

Намагаючись мислити як Ено, Артур подумав, що замість того, щоб ховатися на повністю зайнятих планетах, той створив би дослідницьку лабораторію десь на небезпечній планеті. Десь, куди люди відмовлялися ступати. Так само, як тренувальна планета, яку використовували вампіри.

Але йому поки що не щастило, зачіпок не було, і він просто безцільно шукав. Він глибоко вдихнув, і п'ятеро інших мандрівників підійшли туди, де він сидів.

"Вибачте, тут зараз трохи людно й зайнято. Чи не будете ви проти, якщо наша команда присяде?" - Це був молодий хлопець з каштановим волоссям та зеленими очима. На спині в нього був щит, а збоку - меч. Хоча він був молодий, але впевнений, і його група позаду нього також.

"Я не власник цього місця, тому можете сідати, де забажаєте," - відповів Артур.

Група сіла за круглий стіл і замовила кілька напоїв. Молодий хлопець, який, здавалося, був лідером, також замовив шостий, і коли їх принесли, передав його Артуру.

"Подяка за те, що дозволили нам тут сісти," - сказав молодий чоловік.

Група складалася з дивного, тендітного старого в шатах, нижчого кремезного чоловіка з великою бородою та сокирою, а також спортивної жінки, яка носила легкий одяг, але не мала при собі зброї. Крім того, була ще одна жінка, одягнена схоже до неї, але вона була трохи похмура та тендітна.

Слухаючи їхні розмови, Артур дізнався, що молодого хлопця звали Енді, і вони, здавалося, були досить досвідченими Мандрівниками з безліччю значних досягнень за плечима.

"Гаразд, наступний, триколючковий Далкі чи звір імператорського рівня?" - запитав рудий невисокий чоловік.

Вони вже деякий час грали в цю гру, порівнюючи звірів, сильних за рангом постатей та Далкі. У цьому питанні група, здавалося, розділилася, і вирішувати мав Енді.

"Я бачив силу лише одношипого Далкі на війні, тому мені важко щось сказати", - відповів Енді - "Ми не знаємо, наскільки їхня сила зростає від кожного шипа."

"Просто вибери вже щось, і перестань бути кисляком. Ти маєш вирішальний голос" - сказала одна з дівчат.

Дивлячись краєм ока, він вирішив звернутися до незнайомця.

"Знаю, чому б нам не запитати нашого гостя. Як ви думаєте, що сильніше?" - запитав Енді.

Окрім першого напою, який йому дали, це був перший раз, коли вони до нього заговорили. Артур думав, що це може статися, і він не проти був з ними поговорити. Він насправді насолоджувався компанією інших. Проблемою на даний момент було питання, яке вони йому ставили.

Далкі, це та нова інопланетна раса, яка з’явилася, поки я спав. Цікаво, наскільки вони сильні? - подумав Артур.

Через це Артуру довелося дати випадкову відповідь.

"Мій вибір - Далкі."

Двоє членів вибухнули радісними вигуками, тоді як інші почали стогнати, одним з них був низький рудий чоловік на ім'я Пайк.

"Аргх, що він може знати" - сердито сказав Пайк. - "Нам потрібно запитати когось, хто є досвідченим Мандрівником. Б’юся об заклад, цей чоловік ніколи в житті не зустрічав навіть імператорського рівня."

Іншим було зрозуміло, чому вони так вважали, тим паче, що Артур не носив жодного Звірячого спорядження і був одягнений у досить простий одяг, окрім великого меча, який був прикутий ланцюгом до його спини.

"Той меч, мабуть, для показу." - сказала одна з дівчат.

"Але ж у нього такий великий меч." - сказала сором'язлива дівчина, її обличчя залилося яскравим рум'янцем.

"Ну ж бо, заспокойтеся, не варто накидатися на нашого гостя лише через одну думку," - сказав Енді, нервово посміхаючись - "Ми досить конкурентні в цьому плані, особливо враховуючи, що маємо чималий досвід. Вибачте за це."

"Чималий досвід - це м'яко кажучи!" - вигукнув Пайк, кидаючи свій жетон Мандрівника і гордо кладучи його на стіл, демонструючи літеру А.

Озирнувшись, Артур побачив, що кожен з них також мав на собі жетон з літерою А, але він і гадки не мав, що це означає. Спочатку він подумав, що вони просто носять його для прикраси як ініціал свого імені, та тепер усвідомив, яким дурнем був.

"Отже, ви кажете, що ви сильні?" - сказав Артур, відпиваючи ще один ковток пива - "Ну, це добре знати. Було б прикро, якби такі життєрадісні люди, як ви, загинули, намагаючись заробити трохи золота. Ваші життя можуть обірватися будь-якої миті."

Пайка дратував спосіб, яким говорив Артур, наче він був старим, що повчає дітей. Хто взагалі вживає термін "золото"? Пайк сам був досить літньою людиною, і йому також не подобався той факт, що до них не виявляли поваги, незважаючи на їхній високий ранг мандрівників.

"Мудрі слова від нікого. Який же твій ранг, мій любий друже, я б із задоволенням поглянув?" - запитав Пайк.

Артур, звісно, й гадки не мав, що то за ранги. Він був надто зайнятий пошуками першого короля.

"Який найвищий можливий ранг для мандрівника?" - запитав Артур.

Це було дивне запитання, але Енді все одно відповів.

"Ранг ААА..." - відповів Енді.

"Тоді я був би рангом три А, а може, навіть вище."

Запанувала тиша, бо кожен почав замислюватися, чи не божевільний цей чоловік. Ранг вище ААА поставив би його на рівень лідерів або навіть вище. Якби це було правдою, вони б знали людину, на яку всі дивилися.

Що ще дивніше, так це те, наскільки прямолінійно звучав Артур, вимовляючи ці слова.

"Як я й думав, цей чоловік - божевільний дурень" - сказав Пайк, відмовившись від спроб когось вразити.

"Як тебе звати?" - запитав Енді, зацікавлений дивним чоловіком.

"Артур."

"Я Енді, приємно познайомитися. Не звертай на них уваги. Повір, вони чудові хлопці. Я хотів запитати, чи не хочеш піти з нами на полювання? Старий Клінкерс почувається недобре. Тож ми останні кілька днів відпочиваємо, п’ємо в цій таверні, доки він не одужає. Звісно, для походу нам потрібно п’ять осіб. Через це нам останнім часом трохи нудно.

"Тобі не доведеться багато робити, ми й самі впораємося."

Артур деякий час розмірковував над цим. Це відклало б його власну місію, але потім він усвідомив, що поспішати йому нікуди. Не мало значення, скільки часу займе це завдання, і планету йому все одно довелося б досліджувати, тож чому б не зі жвавою компанією?

"Звісно, я з нетерпінням чекаю нашої співпраці" - сказав Артур.