Розділ 763 — Невідомий вбивця

Подорожуючи з Мандрівниками, Артур тримався позаду групи, особливо нічого не роблячи, коли натрапляли на звірів на своєму шляху. Місцевість, якою вони подорожували, була переважно вкрита невеликими чагарниками та довгими звивистими річками. Вдалині виднілися великі пагорби та гори найрізноманітніших форм.

Артур бачив, що Мандрівники були вправними, як і казали. Вони, безумовно, підтвердили свої слова своїми вміннями. Навіть маючи справу з групою Звірів просунутого рівня, вони зберігали спокій і без проблем відбивалися від них. Проте Артур не робив багато, оскільки шукав навколо будь-які підказки чи знаки першого короля. Його розум завжди розмірковував про різні речі.

Однак, завдання було грандіозним і обіцяло бути складним. Шукати одну людину на одній планеті було майже неможливим завданням, а тепер йому доводилося шукати людину серед безлічі планет.

Все ж, у мене є безліч часу, щоб це зробити, я, мабуть, єдина людина, яка може це зробити – подумав Артур.

Після зустрічі зі Звіром просунутого рівня група вирішила відпочити біля річки на камнях, де вони могли скласти свої припаси та на кілька секунд зняти важке спорядження. Не всі зробили це одночасно, вони чергувалися, поки інші стежили. Річка була досить красивою, оскільки над нею виднівся сяючий, злегка червонуватий туман. Невідомо, звідки він насправді брався.

Чорнява дівчина, яка носила пов’язку на голові, була цілителькою групи. Хоча вона була сором’язливою, у бою вона не соромилася вступати в дію і знала, де бути в потрібний час.

Завдяки своїй здібності вона могла випускати його, наче промінь, у своїх союзників, зцілюючи їх, поки тривав бій. Хоча таке зцілення було менш ефективним. Тепер, коли бій закінчився, вона зцілювала їх безпосередньо, використовуючи свої руки.

"Я знав, що цей чоловік буде марним" - роздратовано сказав Пайк, оскільки він отримав велику подряпину на плечі від одного зі звірів. Він намагався, щоб Артур постраждав, або ж хотів побачити його майстерність, б'ючись поруч із ним. Можливо, якби Артур потрапив у біду, він міг би навіть врятувати йому життя і заслужити його повагу. Але Артур жодного разу не постраждав, і звір зовсім не виявляв до нього інтересу.

Правда полягала в тому, що звір подивився на Артура і в якийсь момент планував напасти на нього, але одного погляду в очі Артура вистачило, щоб звір захотів негайно підкоритися. Робити все, чого забажає ця огидна істота. Але Артур відвів погляд, і звір відчув, ніби легко відбувся.

"Можливо, рангу ААА не потрібно зв'язуватися з такими низькими звірами, як ці" - сказала жвава дівчина на ім'я Прія.

"Він наш гість" - відповів Енді - "Ми просто запросили його, щоб нарешті піти на полювання, ми повинні бути вдячні."

"Тому ми й не заходили в невідомі райони? - запитала Прія - Ми тут раніше не полювали, але в цьому районі полювали. Він не найкращий для заробітку."

Енді не був певен, блефує Артур чи ні щодо своєї сили. Наразі він не бачив, щоб той щось робив, тому вирушати в невідомі, недосліджені райони однією людиною менше було б досить проблематично.

"Ти можеш завдавати дальніх атак, Артуре?" - запитав Енді.

Артур тоді повернувся, щоб поглянути на одну з великих скель, що була неподалік. Так, щоб інші не бачили, він також схопив кілька камінців із землі.

*Бах* *Бах* *Бах*

Коли вони подивилися на скелю, крізь неї було видно маленькі отвори. Здавалося, ніби хтось узяв пістолет і вистрілив прямо в неї.

"Чудово! - сказав Енді, показуючи великий палець угору. - "Хто б міг подумати, що ти маєш здатність до дальнього бою? З цим це значно покращить склад нашої команди."

"Ти хочеш сказати, що він міг допомагати весь час, але вирішив цього не робити?" - сказав Пайк, стискаючи сокиру в гніві.

Те, що зробив Артур, взагалі не було здібністю; він просто підібрав кілька камінців із землі та кинув їх у скелю. Він подумав, що цього буде достатньо, аби вразити їх наразі. Коли група знову рушила, Артур вирішив підібрати ще кілька камінців із землі.

Ідучи, вони вирішили рухатися вздовж річки. Попереду вони бачили, що вона стає вужчою, тож вони могли нарешті перебратися на інший бік, що був частиною недослідженої території. Доки вони трималися біля річки, це не повинно було створити надто багато проблем.

Щось не так - подумав Енді - Якщо його здатність є дальнім боєм, то чому він носить на спині гігантський меч на ланцюзі?

Проте він відчував, що Артур не був поганою людиною, тож вони продовжили подорож уздовж річки.

"Щось наближається" - сказав Артур, почувши й відчувши вібрації від землі.

"Ха! Це якесь шосте чуття, що мають лише Мандрівники ААА-рангу?" - сказав Пайк у цей момент, з річки, повз яку вони йшли. Піднялася велика хвиля, змусивши воду виплеснутися на берег.

З річки можна було побачити велику м'язисту морську істоту. Вона мала масивну верхню частину тулуба та кілька шипів уздовж хребта. Її луска була синього кольору, а верхня частина голови нагадувала тризуб. Коли воно вийшло з річки, було видно його перетинчасті лапи. Невдовзі істота відкрила пащу й випустила потужний струмінь води в бік Пайка. Це був потужний, єдиний потік. Атака була швидкою, але Енді, на відміну від решти, прислухався до попередження Артура і зумів заблокувати атаку своїм щитом, ставши між Пайком.

Сила була великою, і поки атаку блокували, інші почали наближатися.

"Обережно, це щонайменше гуманоїдний елементальний звір королівського рівня!" - сказав Енді, судячи з сили його атаки.

Побачивши, як Пірія спускається згори, рибоподібна істота швидко підняла погляд і була готова випустити ще одну "Гідропомпу" в її бік. Вона все ще була в повітрі і бачила, як у її пащі утворюються бульбашки.

"Стривай, воно може так швидко випустити ще одну!" – сказала вона, розмірковуючи, як вона може рухатися, перебуваючи посеред повітря.

*Бам!*

Пролунав ще один гучний вибух, і бульбашки перестали утворюватися в пащі звіра. Коли Пірія подивилася на звіра, вона побачила, що його очі були мертві, а сам він не рухався. Проте вона витягла свій кинджал і вдарила звіра в маківку голови, після чого впала з ним на підлогу.

"Швидко, ходімо подивимося, чи вона в порядку", – наказав Енді, і решта підійшли.

Коли вони підійшли, звір був мертвий, а в його голові виднівся клинок Прії.

"Прія, чудова робота, ти зуміла вбити цю штуку з одного удару", – сказав Пайк, поплескавши її по спині.

"Так..." – повільно відповіла Пірія.

Однак вона була впевнена: звір помер ще до того, як вона вдарила його ножем у голову. Оглядаючи звіра, Енді намагався допомогти дістати Звірячий кристал з його тіла. Тоді він також помітив невеликий отвір збоку його голови.

Звідки це взялося? - Потім щось спало йому на думку - Але як і коли?

Поглянувши на Артура, він здавався байдужим і навіть не звертав уваги на кристал у звірі.

Чорт - подумав Артур - Я просто намагався зашкодити звіру, щоб зупинити його дурну атаку. Хто б міг подумати, що воно загине від кидка каменя, ці камені що, з діамантів?!

Поволі команда починала розуміти, що, можливо, Артур таки не брехав про свій ранг.