Розділ 765 — Ланцюги знято

Що відбувається? Я розчавлював таких жуків на війні раніше! То чому ж я не можу зрушити своєю рукою проти цього хлопця?! – подумав Далкі. Він спробував зібрати всю свою силу, але людина перед ним міцно тримала його за зап'ястя. Воно навіть не зрушило з місця. Такого Далкі ще ніколи не відчувало.

Правою рукою Артур кинув каміння прямо в груди Далкі, туди, де мало б бути серце. Пролунали три удари, наче кулі, і було видно, як від грудей Далкі сиплються уламки.

"Чорт забирай, навіть здібність Артура нічого не може зробити," - сказав Пайк, на мить сподіваючись, що, можливо, Артур справді був Мандрівником рангу ААА, але, звісно, це було неможливо.

"Ого, ти перший, хто вижив після моєї нової техніки кидка камінням," - сказав Артур, починаючи хихикати зі свого власного жарту. Хоча інші позаду не сміялися. Як вони могли, коли смерть на них уже чекала?

Як він може бути таким спокійним, і чому Далкі ще не відкинув його? - подумав Енді. Найбільше його турбувала кількість шипів на спині Далкі. Оскільки вони були групою мандрівників А-рангу, вони мали б упоратися принаймні з одним шипастим Далкі, але не з двома. І якщо вони швидко не розберуться з цим, то незабаром з’являться й інші.

На тілі Далкі носив Звіряче спорядження. Хоча Далкі були відомі тим, що носили Звіряче спорядження, було виявлено, що вони нездатні його активувати. Це означало, що додаткове посилення сили, яке люди відчували, носячи такі предмети, а також активні навички були недоступними для Далкі. Тож вони носили Звіряче спорядження лише як форму захисту.

"Ти заблокував мої камені, а тепер подивимося, як добре ти заблокуєш це." - Перемістивши Далкі, ведучи його за зап'ястя, Артур зробив так, що спина Далкі тепер була обернена до гори, потім, не стримуючись, він викинув свій інший кулак на повну силу, вдаривши його в живіт. Далкі був надто високий, щоб Артур влучив йому в голову, але це не мало значення, бо Далкі врізався в гору і занурився на кілька дюймів углиб, створивши за собою великий кратер.

Незабаром він почав відкашлювати зелену кров і, здавалося, все ще був живий.

"Здається, я мав рацію щодо того, що сильніше: далкі з трьома шипами чи звір імператорського рівня," - сказав Артур, вражений.

"Що ти робиш, Артуре!" - закричав Енді - "Ти повинен убити його зараз, поки він ще слабкий!"

Артур спантеличено подивився на слова Ендіа. Що він мав на увазі, кажучи "поки він ще слабкий"? Його тільки що поранили, тож, безперечно, він не міг раптом стати сильнішим. Незнання інформації про Далкі було помилкою з боку Артураа.

Коли він повернув голову, щоб подивитися на Далкі в гірській стіні, того вже не було, а замість цього кулак врізався йому в обличчя, відкинувши його геть.

"Ні!" - закричала Пірія - "Артур, він втратив пильність, він був нашою єдиною надією." - Побачивши, як чоловік, одягнений майже без Звірячого спорядження, отримав такий удар, ніхто не думав, що він вижив би.

"Шкода, що найцікавіший мусив так швидко зникнути." – сказав Далкі, поки кров продовжувала капати з його пащі. Він зробив крок уперед, і раптом відчув, як його нога занурилася в щось, і він провалився під землю. Усе, що Далкі міг бачити, коли він глянув вниз, були тіні.

"Гм, що трапилося?" – запитала Пірія - "Далкі був перед нами, а тепер його немає."

Незабаром після цього вони побачили, як повз пролетів об'єкт і знову врізався в гору. Коли пил осів, вони побачили, як хтось іде в напрямку, звідки влучили в Артура, і це був не хто інший, як сам Артур.

У своїх двох руках він тримав руки Далкі. Їх відірвало від тіла Далкі.

"Це до біса боляче!" – сказав Артур, хоча виглядав він нормально, крокуючи вперед - "Тіньовий провал."

Знову тінь з'явилася під ногами Далкі, а тінь з'явилася над головою Артура, скидаючи Далкі на підлогу. З відірваною рукою він був ще живий; падаючи, він спробував вдарити Артура ногою, але той був занадто швидкий і уникнув атаки. Стрибнувши вгору, він тепер був вище за Далкі. Вдаривши ногою між шиєю та головою, вони вдвох повалилися на підлогу, і круглий об'єкт покотився до інших.

"Далкі, двошипого Далкі, вбито" - сказав Пайк, проколовши голову списом, щоб переконатися, що він справді мертвий, і швидко відступив, про всяк випадок, якщо голова якось нападе на нього.

Зелена кров розлилася по всій підлозі та в зоні, де вони билися, але не тільки це - невелика кількість потрапила також на його меч, що був за спиною. Він почав злегка тремтіти, ніби був живий.

"Ця кров теж діє?" - сказав Артур - "Я пообіцяв не шкодити людям нею, але, можливо, міг би використати це натомість."

Поки всі святкували, Енді мав стурбований вираз обличчя: він швидко підвівся і пішов оглянути фортецю, і все було так, як він боявся. Вартові на стіні, здавалося, щось обговорювали, і декілька з них, здавалося, вже рухалися в їхній бік.

"Скільки їх у фортеці?" - запитав Артур.

"Не знаю, фортеця не надто велика, тож, можливо, близько п'ятнадцяти" - відповів Енді - "Ми мусимо швидко повернутися до Притулку і попросити допомоги у Сім'ї Брі. Ми не зможемо впоратися з усіма ними самі. Інакше всі можуть загинути."

П'ятнадцять, га? Якщо вони всі такі ж сильні, як цей хлопець, то це може бути проблемою, хоча, схоже, одношипі серед них зустрічаються частіше, крім того, можливо, варто перестрахуватися і використати це .

Знявши меч зі спини, ланцюги почали розплутуватися з меча і впали на підлогу, що пізніше зникли в дивній тіні. Невдовзі тінь з'явилася по всьому тілу Артура, і коли вона зникла, на її місці виднілися червоно-чорні обладунки.

"Пам'ятаєш, що я казав про те, коли з цієї штуки спадуть ланцюги?"

"Ти ж не серйозно!?" - вигукнув Пайк - "Ти помреш, якщо ми тебе залишимо."

"Якщо ви залишитеся, ви помрете," - відповів Артур. Він простромив мечем тіло Далкі, що було під ним. Невдовзі центр меча повільно почав світитися зеленою кров'ю, ніби зброя поглинала її.

"Послухайте його, я впевнений, що Артур має план втечі," - сказав Енді, кинувшись вперед перед іншими, і невдовзі вони рушили за ним.

Енді базував це не на порожньому місці, він бачив, як Артур використовував дивну тіньову здатність на Далкі, щоб перемогти його. І бачачи, на що вона здатна, він замислювався, чи не планує Артур просто затримати їх і втекти пізніше.

Обіцяю, Артуре, ми повідомимо про це і повернемося за тобою якомога швидше! - подумав Енді, біжучи щодуху.

Коли меч Артура нарешті був заряджений енергією, він був готовий.

"Давно мені не доводилося тебе використовувати."