Розділ 767 — Три шипи

Був нестерпно спекотний день на одній із звірячих планет у Сонячній Системі, але так було зазвичай, оскільки ця планета, здавалося, мала лише чотири різні типи погоди: спекотно, дуже спекотно, сильний дощ або спекотно з дощем.

Притулок був розташований у центрі джунглів і оточений великими височенними деревами, але це був не звичайний Притулок. Вони змогли використати великі дерева, створивши платформи, заповнені будинками та магазинами високо над землею. Для з’єднання цих платформ вони використовували мости.

Усім цим керувала жінка середнього віку на ім'я Рубі. Вона наразі перебувала на найвищій платформі, звідки могла оглядати весь Притулок. Спочатку планета була класифікована як Помаранчева планета, але пізніше перетворилася на Червону.

Люди там думали, що їх покинули військові. Проте, з початком громадянської війни, використання порталів стало нерегульованим, і з'явилося більше відвідувачів. Раніше їхній прийом був... ну, непривітним.

Кожного, хто з'являвся, зустрічала армія зі списами, але потім з'явилися ті, хто виглядав наляканим, пораненим та травмованим війною. Бачачи таких людей, вони не могли не дозволити їм залишитися в Притулку.

Отже, відтоді Притулок зростав день у день, і саме на це дивилася Рубі знизу. Покращення, зроблені Притулком. Раніше його вважали Притулком п'ятого рівня, дном бочки, але тепер, з усіма покращеннями, вони швидко розвивалися, і схоже, що незабаром досягнуть третього рівня. Вони, безперечно, були тепер достатньо великими, щоб вважатися Притулком другого рівня, єдине, що їх підводило, - це поточне обладнання та технології, що використовувалися в самому Притулку. У них було лише старе обладнання, залишене кимось, або те, що вони могли зробити з нуля. Не відкриваючись для інших планет, вони не могли торгувати з іншими притулками.

Однак Рубі не збиралася цього робити, доки не проконсультується з певною особою. Обернувшись, вона попрямувала до великої будівлі, яка була збудована на платформі, де вона стояла. Це була єдина будівля на платформі, і, гріючись на сонці, перед нею височіла постать.

"Артур, коли ти повернешся?" - сказала Рубі, дивлячись на постать і почала водити пальцями по її тілу. Постать здавалася точнісінько як справжня людина, і на дотик теж, але вона знала, що це був не він.

Перед тим, як Артур пішов, не бажаючи залишати їх беззахисними, вона бачила, як він створив ще одного себе з тіней. Очевидно, якщо трапляться напади звірів, з якими вони не зможуть впоратись, тоді тіньова копія його самого впорається з цим, а якщо тіньова копія не зможе, він зможе переміститися туди, коли забажає.

"Я хочу, щоб ти був тут," – сказала вона собі, дивлячись на землю.

"Я тут," – пролунав голос, коли тіні, здавалося, покидали тіло, і Артур впав на підлогу, вкритий потом.

Обличчя Рубі стало яскраво-червоним; вона знала, що тепер розмовляє зі справжнім Артуром, оскільки клон не міг говорити. Їй довелося швидко відкинути своє збентеження, оскільки вона бачила, що з ним щось не так.

"Ця планета завжди повинна бути такою сонячною?" – сказав Артур, і перш ніж він зрозумів, що відбувається, звалився на підлогу.

Коли він наступного разу розплющив очі, він побачив над собою рустикальний дах, зроблений з дерева. Більшість будинків були зроблені із суміші землі та дерева. Повільно підводячись, Артур згадував, що сталося.

Ті Далкі були трохи складнішим боєм, ніж я думав, та все ж мені вдалося позбутися їх усіх. Але людська раса весь цей час йшла проти них? Як вони вижили, скільки їх є таких сильних?

Його природні інстинкти короля та лідера спрацьовували, оскільки він уже планував у голові, що йому потрібно знати і який буде найкращий план дій, але він незабаром зупинив себе.

Це більше не моя робота.

Згадуючи бій, причина його нестабільного стану була не в самому бою, а в опорі спокусі. Артур звик опиратися людській крові. Він давно навчився контролювати себе, і через це він обмежував себе у використанні кровних здібностей.

Чим більше вампір використовував кровні здібності, тим голоднішим він ставав, і ця сила потребувала відновлення. Однак під час бою Артур виявив, що опирається чомусь іншому – це була зелена кров.

Він вважав дивним, що кров з Далкі змогла живити його кровну зброю. Оскільки кровна зброя створювалася з Кривавих кристалів усередині вампірів, їм потрібна була одна річ, щоб активувати їх. Людська кров.

Чого він не очікував, так це того, що зелена кров насправді мала сильніший ефект, а запах був більш привабливим. Зрештою, опір спробі скуштувати зеленої крові під час бою виснажив Артура найбільше.

Коли Рубі повернулася, вона повідомила Артура про ситуацію з планетами та притулками. Вона уникала запитувати, що він робив увесь цей час. Він бачив її думки, турбуючись про майбутнє Притулку, але він не міг погодитися на те, щоб вони відкривали планету для інших поки що.

"Дай мені тиждень чи близько того, перш ніж ви це зробите," - відповів Артур - "Є дещо, що мені ще потрібно перевірити."

Планета, на якій вони перебували, була тією планетою, куди переїхали Артур та Карателі, обравши жити під землею і подалі від ради та всіх її проблем. Чого він не хотів, так це щоб нові люди досліджували це його священне місце, і не з однієї причини.

Тож перш ніж вони відкриють це місце, він подумав, що спуститься туди, аби подивитися, чи зможе він щось знайти, якісь підказки про те, що сталося з його народом, ще раз. Він також встановить деякі контрзаходи, якщо певні люди спробують спуститися туди, і він завжди міг би поставити кількох людей охоронцями.

Люди в Притулку були дуже віддані йому після того, що він для них зробив.

Увійшовши до Підземного міста, його охопила хвиля емоцій та спогадів, він насправді не обшукував це місце ретельно відтоді, як пішов, це було майже так, ніби він уникав його. Було кілька зруйнованих будинків, зроблених з чорного матеріалу, але чорна вежа виднілася міцною і високою, яскраво сяючи від синіх кристалів.

Артур обшукував і обшукував місцевість, але, як і раніше, справді нічого не було, що дало б хоч якусь підказку про те, що сталося. Окрім слідів битви.

"Записка, книга, монолог про те, що тут сталося. Невже нічого не лишилося?"

Звісно, це не було б так просто. Йдучи до Вежі, він подумав, що, можливо, у самій Вежі щось є. У той момент, коли він увійшов на передню відкриту ділянку, щось дивовижне привернуло його увагу.

З тієї самої вежі, з якої він колись вийшов, виходили двоє людей. "Двоє людей" було невірним словом, бо він точно знав, хто вони такі з їхніми драконоподібними рисами. Адже він щойно відбився від цілої купи таких.

Далкі, що вони тут роблять?

Ці Далкі також виглядали трохи інакше, ніж ті, з якими він стикався. Бо в обох з них зі спини стирчали маленькі крила. Чого інші Далкі не мали, а також у них було по три шипи.

Найвищий Далкі, з яким Артур бився у фортеці, був Далкі з двома шипами. Це мав бути важкий бій.

Коли вони вийшли з Вежі, то просто відійшли вбік і стали рівно. Жодного спілкування не було, і вони не були дикими, як інші, з якими він стикався. Вони продовжували стояти там, ніби на щось чекали.

Саме тоді Артур почув звук кроків. Ще одна людина також виходила з Вежі. Ці кроки були набагато легшими, ніж у Далкі, що вказувало на меншу за розміром, звичайну людину.

Ні, жодна людина не повинна знати про це місце чи Вежу - подумав Артур.

"Який сюрприз!" - сказав голос із Вежі - "Я пройшов увесь цей шлях, сподіваючись розбудити тебе від сну, а потім виявляю, що ти вже не спиш. Я ніколи не очікував вийти з цієї вежі й побачити, що ти сам сюди повернувся. Сподіваюся, це не зіпсує наші стосунки від самого початку. Я так прагнув тебе побачити, Артуре."