Розділ 771 — Крижані стіни

Спускаючись одним з тунелів разом, вібрації від дивних криків ставали дедалі голоснішими. Вони починали хвилюватися, що печера обвалиться лише від гучних криків, але матеріал, з якого була зроблена печера, хоча й виглядав крихким, як скло, був набагато міцнішим, ніж здавалося.

Деякі чоловіки спробували відколоти шматочки від стін тунелю, використовуючи звичайні інструменти, які вони взяли з собою, щоб відправити зразки до лабораторії. Однак їм це не вдалося, і лише обладнання для звірів високого рівня могло зламати таку річ. З часу відкриття нових планет майже все нове, що вони знаходили – мінерали та матеріали – мало бути відправлене назад для дослідницьких цілей.

Просуваючись обережно, гучні крики істоти, здавалося, припинилися.

"Як думаєш, чому воно так шуміло?" - запитав один із них. - "Ніколи не чув, щоб звір видавав такі звуки."

"Не впевнений," - відповів Оскар. - "Можливо, воно зазвичай так звучить."

Хоча Оскар сказав це жартома, його люди позаду нього ковтнули, думаючи про величезний розмір звіра, який міг би видавати такий звук.

Продовжуючи йти тунелями, їм здалося трохи дивним, що вони рухалися лише вниз. Не було жодних ознак того, що це було зроблено руками людини, проте водночас його маршрут був послідовним.

Тоді, нарешті, здавалося, що вони бачать те, що можна було описати лише як кінець тунелю. Це було трохи дивно, оскільки він раптово обірвався, і здавалося, що вони дісталися само го дна.

"Як думаєш, нам варто піднятися назад і спробувати пройти через один з інших тунелів?"

"Нам знадобилося багато часу, щоб спуститися цим тунелем, і ми не знаємо, скільки інших також є глухими кутами", - відповів Оскар.

Потім він притиснувся обличчям до крижаної поверхні стіни в самому кінці і постукав по ній кілька разів. Оскар продовжував робити це в різних частинах стіни, ніби шукав щось.

Відтоді, як вони увійшли в тунель, Оскара турбувало щось дивне. Його Зброя душі була типом посилення; її вважали або слабкою, або сильною, залежно від ситуації, але вона дозволяла йому використовувати будь-що, на чому стояли його ноги, як частину землі. Незалежно від того, з чого насправді складався матеріал, він міг формувати його на свій розсуд.

Однак він не розумів, як це працює повністю, і це, здавалося, було пов'язано з планетою, на якій він перебував. Поки матеріал належав планеті, він міг би використовувати його певним чином. Ось чому він був спантеличений відтоді, як вони увійшли в тунель.

Якби крижаний тунель, в якому вони перебували, був природно сформований планетою, тоді, використовуючи свої здібності, він мав би змогу переміщати або відколювати частини стіни, але він не міг цього зробити.

Що це означає? - подумав Оскар.

Зрештою, витягнувши короткий меч, що був прикріплений у нього збоку, він почав вирізати прямокутний отвір, достатньо великий, щоб крізь нього могла пройти людина.

"Стіни тут тонкі, і, гадаю, ми досягли того, що шукали, всі готові?" - запитав Оскар.

Коли всі кивнули, Оскар одразу підняв ногу, штовхнув Крижану стіну, і велика брила льоду ковзнула по підлозі.

"Що ж, схоже, я мав рацію," - сказав він, усміхаючись.

Витягнувши зброю, вони всі обережно вийшли з крижаного тунелю, і виглядало так, ніби вони потрапили до гігантської печери. Вони ледь могли розгледіти стелю, кімната, в якій вони перебували, була розміром з футбольний стадіон.

"Погляньте." - показав один з них.

У великій печері кілька довгих крижаних тунелів, таких самих, з якого вони вийшли, вели прямо до стелі. Це було справді дивне видовище і, безумовно, неприродне.

"Ах!" - закричав чоловік, падаючи на підлогу. Поглянувши на нього, було видно, що він показував пальцем і помітно тремтів, здавалося, він ось-ось розплачеться. Коли інші підійшли подивитися, на що він показував, всі вони відступили на крок назад.

Що це?

Оскар починав помічати, що кімната щосекунди ставала яскравішою. Коли вони увійшли, на стелі та стінах були тьмяні блакитні кристали, що дозволяли їм бачити, хоча вони й перебували під землею.

Повільно, кристали, здавалося, ставали яскравішими, і це відкрило тіло гігантського звіра. Воно мало велике тіло, вкрите хутром, а на його плечах були три великі вовкоподібні голови, з іклами, розміром з людське тіло, що стирчали з його пащі. Звір був чимось значно більшим і виглядав сильнішим за все, з чим вони стикалися раніше.

Але коли кристали спалахували все яскравіше й яскравіше, вони невдовзі змогли побачити все тіло звіра. Воно кровоточило, і одна з його трьох голів була відсічена від тіла. Крім того, кілька великих шипів, розміром з тунелі, стирчали з його тіла.

"Звір, здається, мертвий" - сказав Оскар - "Немає про що турбуватися."

Те, що його турбувало, були кристали, що світилися в кімнаті сильніше, ніж раніше. Таку реакцію він бачив раніше, але ніколи на такому рівні. Малий синій Звірячий кристал діяв так само, як і звичайні Звірячі кристали.

Коли поблизу нього більша сила використовувала енергію, вони реагували, спалахуючи ще яскравіше. Борючись зі Звіром королівського рівня поблизу цих кристалів, Оскар бачив, як деякі з них спалахували, але не вся кімната.

Якщо звір був мертвий, то кристали не могли світитися через звіра; це мало бути щось інше, живе, що живило кристали. Крім того, все, що змогло вбити такого могутнього звіра, ймовірно, було в тій самій кімнаті, що й вони.

"Забирайтеся геть!" - Голос відлунив у всіх їхніх головах.

Інші почали озиратися, намагаючись визначити, звідки лунає голос, але одразу ж усвідомили, що він промовляється їм у думки.

"Телепатія, і воно вміє говорити!"

"Геть звідси негайно!" – закричало воно, і відчувся гуркіт із землі.

"Рухайтесь усі!" – закричав Оскар.

Тепер, коли його ноги були на твердій землі, він міг підняти підлогу під ними та створив товсту Крижану стіну, щоб захистити їх. Однак у нього було недобре передчуття щодо того, що мало статися, і він вирішив відскочити вбік.

Пролунав гучний удар, оскільки щось пробило створену ним стіну. Прямо посередині з'явився ще один крижаний тунель, і він розділив групу навпіл.

"Босе, допоможіть мені!" – закричав голос.

Знову ставши на ноги, він кинувся туди, звідки лунав голос, і саме тоді він побачив, що кількох його людей захопив дивний тунель, розчавивши половину їхніх тіл. Вони намагалися рухатися, але це здавалося неможливим.

Повільно лід, здавалося, вкривав решту їхніх тіл, ніби він поширювався. Один із них у паніці витягнув маленький кинджал і спробував розрізати лід, що утворювався навколо нього, але коли ніж ударив лід, він закричав від болю. Здавалося, лід, що прилип до його тіла, тепер став його частиною.

Оскар, побачивши це, знову скористався своїм клинком і обрізав лід. Проблема полягала в тому, як від'єднати людину від самого тунелю. Оскар рушив, щоб схопити його за руку, але перш ніж він встиг,

"Ні, якщо ти доторкнешся до мене, це може поширитися на тебе! Я відчуваю, що вже помираю. Коли лід торкнувся нас, я відчув, що він вже замерзає навколо мого серця", - сказав чоловік. - "Просто зроби мені по…"

Але перш ніж він встиг закінчити фразу, його губи перестали рухатися, і лід вкрив усе його тіло.

Це було те, чого Оскар боявся: крижані тунелі були свого роду здібністю. Намагаючись не піддаватися емоціям, він глибоко вдихнув і подивився в напрямку атаки, і саме там він побачив Звіра демонічного рівня.

"Дівчина?"