Розділ 780 — Та сама помилка

У внутрішніх глибинах планети, де небо було зі скла-кристала, що освітлювало місце легким блакитним відтінком, рудоволосий чоловік безпечно забрав Квіна із собою до крихітної печери, розташованої прямо біля водоспаду.

Квін лежав на ложі з великого листя, все ще непритомний, а рудоволосий чоловік розмірковував, що робити. Місце було досить порожнім, але чоловік намагався якнайкраще використати свою ситуацію.

Проблема полягала в тому, що він був повною протилежністю майстра на всі руки.

Там були килими та столи, зроблені зі шкур та кісток звірів. Жодних ознак сучасних технологій не використовувалося, і він сам не мав ані найменшого уявлення, як створити щось подібне.

Занадто довго покладаючись на технології, створені іншими, йому пощастило, що він умів готувати.

"Ну, гадаю, доведеться просто чекати, доки він прокинеться", - сказав чоловік, дивлячись на Квіна.

Він приступив до своєї щоденної рутини. З тих пір, як він застряг тут, не маючи можливості повернутися на поверхню, він робив одне й те саме щодня. Він поклав зброю зі спини на землю і взяв невеликий кинджал, що лежав на столі.

При ближчому розгляді сам кинджал виявився просто зубом звіра, але, провівши лінію, він додав вже сьому.

"Сьомий день, еге ж? Ну, як я виглядаю і поводжуся, дехто міг би подумати, що я тут роками." - Він тихенько засміявся і промовив уголос сам до себе.

Самотність брала своє, і розмови вголос часто допомагали йому почуватися менш самотнім. Величезний товстий камінь, зроблений з того ж кришталевого матеріалу, що й зовнішня частина планети, стояв у печері в кутку, зовсім позаду. Широко обхопивши його, немов обіймаючи, чоловік почав піднімати камінь, докладаючи всі свої сили.

Потім, поклавши його собі на спину, він почав присідати.

"Давай цього разу на тридцять дев'ять відсотків; можливо, одного дня я зможу робити це зовсім без сторонньої допомоги."

Він продовжував присідати, поки піт стікав по його обличчю, крапаючи на підлогу. Він мав чітку ціль у своїй голові, і коли він її досяг, камінь раптом здався невагомим, коли він легко підняв його і поклав на землю.

"Хлопець досі не прокинувся, еге ж? Гадаю, я можу потренуватися ще трохи."

Далі камінь був злегка підкинутий у повітря, і він швидко опустився в позицію для віджимань. Камінь упав йому на спину, але він не здригнувся, коли той приземлився, зовсім не вплинувши на чоловіка.

"Тридцять відсотків знову буде добре."

І незабаром він почав свій марафон віджимань, і, як і раніше, коли він закінчив, важкий камінь здався легким, мов пір'їнка, коли він зняв його з себе. Він витер піт з обличчя й іще раз подивився на Квіна.

"Та годі вже!" - вигукнув він – "Ти справді не збираєшся прокидатися?"

Відчай дедалі більше його охоплював. Коли він спустився сюди, то не знав, що засоби зв'язку будуть перервані. Він думав, якщо на поверхні були звірі, то, безперечно, існував і шлях нагору, але він його так і не знайшов.

Він навіть намагався спіймати одного з крилатих звірів і скерувати його в одну з тріщин нагорі, але це виявилося складніше, ніж він думав, оскільки вони були впертими, і хоч би що він робив, вони відмовлялися слухати. Тож, зрештою, він намагався якнайкраще використати погану ситуацію. Хтось врешті-решт прийде по нього, так?

Чого він не усвідомлював, так це того, як сильно і як швидко людина прагне контакту. Було багато разів, коли він тижнями нікого не бачив, але тоді у нього були телевізійні шоу та інтернет для спілкування з людьми.

Не маючи чим зайнятися, окрім полювання, він божеволів. Він не був ченцем. Однак він був добре дисциплінований і щодня продовжував тренування, сподіваючись покращити своє тіло.

Роздратований тим, що єдина людина, яку він знайшов за останній тиждень, просто лежала там, він вирішив підійти до Квіна і подивитися, що з ним не так. На його тілі не було фізичних ран, що було дивовижно. На ньому не було навіть подряпини. Враховуючи, що він впав з такої великої висоти, то чому ж він тоді не прокидався?

Можливо, проблема криється деінде? - подумав він.

Коли він простягнув руку, щоб торкнутися Квіна, образ дивної істоти, що захищала його, сплив у його голові. Тому він вирішив взяти зі стіни свої подвійни клинки і прикріпив їх разом з ременем до своєї оголеної спини.

Зброя була досить товстою для подвійних клинків і сягала близько восьми дюймів(20 см) завтовшки. Кожна частина була сегментована і мала маленький зубець, що діяв як гостре лезо; ці сегменти продовжувалися до самого верху, де був плоский край.

Торкнувшись Квіна, нічого не сталося, і він відчув себе в безпеці та почав заплющувати очі.

"Це несподівано. Не дивно, що він виснажений. Ци цього хлопця повністю вичерпана. Він, мабуть, перетнув свою межу. Якби він продовжував битися і використовувати себе так, це могло б бути дуже небезпечно. Це почало б поглинати його життєву енергію.

Річ у тім, що Ци може так виснажитися лише в того, хто вміє нею користуватися?" - Тоді чоловік поглянув на обличчя Квіна. Він виглядав молодим, надто молодим.

"Який сюрприз знайти когось такого віку, хто вміє використовувати Ци. Я його не впізнаю, чи не так? Невже я так постарів, що тепер не впізнаю навіть людей, яких зустрічав раніше..."

Попри це, він знав, у якому стані перебував Квін; якщо нічого не зробити, то знадобиться багато часу, доки його природна Ци відновиться.

"Що ж, поділюся трохи своєю." - Направляючи свою Ци в Квіна, він відчував, як вона досить легко проходить крізь його тіло.

Чоловік не використовував своєї життєвої сили, він лише застосовував те, що його тіло виробляло б природним шляхом; хоча йому й хотілося поговорити з кимось, він не прагнув цього настільки відчайдушно, щоб віддавати власне життя.

Він продовжував передавати йому Ци, і тепер по його обличчю злегка стікав піт.

"Скільки Ци потрібно цій людині, я ж не фонтан."

Що дивувало його ще більше, так це той факт, що Ци в його тілі ще не досягло своєї межі. Потім очі Квіна почали повільно розплющуватися.

Він бачив печеру навколо себе і відчував тепле, приємне відчуття всередині, він наповнювався енергією. Дивлячись на руку, покладену йому на груди, він зрозумів, що це Ци передається від чоловіка.

Той, хто робив це, не хотів би йому шкодити.

"Дякую..." - ніжно промовив Квін.

Ці прості слова ледь не викликали сльозу на очах чоловіка.

"Будь ласка, малий, мене звати Кріс. Думаю, ми з тобою тут надовго, тож було б добре познайомитися."

У цей момент Квіна не турбувало, чому цей чоловік знав про Ци, або хто він такий. Якби він захотів, цей чоловік міг би вбити його, поки Квін був без свідомості, але потім в його голові спливла одна особлива згадка. У минулому був інший, хто намагався передати Квіну своє Ци, і це закінчилося жахливим результатом.

У ту мить Кріс почав відчувати іншу силу всередині Квіна, окрім Ци. Дивна червона енергія вирувала навколо, прямуючи просто до нього. Вона дісталася його руки і почала проникати в його тіло. Одразу ж Кріс відсмикнув руку від Квіна. Він відчув, що чужорідна енергія намагається заволодіти ним.

"Ні!" - вигукнув Квін, усвідомивши, що міг вчинити зі своїм рятівником вдруге.

"Невже, невже він зміниться, так само, як це сталося з Лео?"