Розділ 799 — Ти мусиш жити

Тіла представників великих родин були розкидані по поверхні. Усе це справа рук єдиної родини Блейд. Дехто з них, побачивши старого, не знав, що це буде останнє, що вони побачать, перш ніж покинути цей світ.

Вони боролися за мир, боролися проти Далкі, але ніколи не очікували, що боротимуться проти невідомого ворога. Під час нападу на тих, хто був на поверхні, Гілстон був недбалим; дехто міг би подумати, що це не відповідало тому, що Блейди робили в минулому.

Правда полягала в тому, що Гілстон завжди був недбалим, залишаючи сліди родини Блейд скрізь, куди б він не йшов; було багато свідків, які бачили його силу раніше, проте ніхто за межами великих родин не знав, ким насправді були Блейди. Чому? Тому що завжди хтось був поруч, щоб замести їхні сліди, щоб змусити замовкнути тих, хто про них знав.

Проблема полягала в тому, що цього разу це було занадто масштабно, щоб змусити замовкнути, занадто багато людей було залучено, і Блейди давали зрозуміти - тепер вони втручаються в цей безлад. Вони більше не ховалися.

Через недбалість Гілстона залишилося кілька несподіваних тих, хто вижив. Це були ті, хто був сильнішим, ніж він припускав, ті, хто був трохи особливішим за звичайних людей. Одним із перших, хто прийшов до тями і чиє тіло повільно гоїлося, був Сем.

Сем залишився на поверхні, сподіваючись надати допомогу чи інформацію, якщо Квін коли-небудь її потребуватиме. Він не був чудовим бійцем і ще не опанував жодної здібності. Однак його тіло повільно гоїлося, достатньо, щоб тримати його в живих, але недостатньо, щоб повернути його до колишнього стану. Його ноги все ще були місцями зламані, і на тілі виднілися численні опіки. Піднявши погляд, розплющивши очі, він намагався побачити, чи хтось живий.

"Нейт... Денніс... Пол... ви в порядку?"

Це були інші, хто залишився з ним на поверхні. Вони також не були великою загрозою для родини Блейд, але, зрештою, ніхто не міг з ними зрівнятися.

Один з тих, кому пощастило більше, був Пол. Його руки були неушкоджені, хоча нижня половина його тіла була розтрощена.

"Я не можу тут померти," – подумав Пол - "Всі ще живі й чекають на моє повернення, і що робитиме Гейлі, вона ж досі не знає правди." - Думаючи про свою доньку, він хвилювався за неї. Вона залишилася на кораблі з рештою.

Ставши свідком того, що зробив Гілстон, йому було б легко знищити інші кораблі та всіх на борту. Найсильніші учасники були з ним на полюванні. Все, що він міг зробити, це сподіватися, що вони не пішли туди першими.

"А що, як вона жива, що, як вона тримається так само, як і я?" – з цими думками Пол потягнув себе по підлозі, переставляючи руку за рукою і вгризаючись у тверду землю.

Використовуючи свої тверді нігті, він вгризся в крижану поверхню і підтягнув себе до найближчого тіла. Тіло було вже мертвим, але Полу було потрібно щось інше.

Раніше він ніколи не пив крові безпосередньо таким чином, але вибору не мав. Зануривши свої ікла у вени одного з мертвих тіл, він почав висмоктувати кров у горло. По тілу розійшлося поколювання, і незабаром його ноги загоїлися.

Його ноги були лише розтрощені, а кінцівки не були розірвані. Все ж, якби він був звичайною людиною, то вже помер би від втрати крові. Коли його тіло нарешті загоїлося, він озирнувся і побачив когось неподалік, хто боровся, намагаючись підвестися із землі. Цією людиною був ніхто інший, як Сем.

Схопивши інше тіло, Пол притягнув його і кинув перед Семом.

"Пий, ти такий, як я, вірно? Тож це має тебе зцілити" – сказав Пол. – "Я не знаю, куди поділася моя Фляга, і, мабуть, ти свою теж загубив у бою".

Це не зайняло багато часу, і Семові не довелося довго роздумувати, перш ніж він занурив свої ікла в тіло перед ним. Як і у Пола, його тіло швидко загоїлося, і він зміг ходити, як раніше.

"Моя Фляга була повністю знищена", - сказав Сем - "А що з іншими, ти перевірив, чи вони в порядку?"

"Члени Фракції Проклятих, що були біля мене на той час, ну, вони всі були мертві. Але я ще не встиг перевірити всіх тут", - відповів Пол, дивлячись на всі тіла. Це нагадувало сцени, які він бачив під час війни, щось, чого він не сподівався побачити й тут, тим паче скоєне іншою людиною.

Під час пошуків тих, хто вижив, вони знайшли кількох, але їхній стан завжди був несприятливим. Переважно вони страждали від такого сильного болю, що просили їх убити, або ж незабаром померли б у будь-якому разі.

Тим, хто був у такому стані, Пол, використовуючи свою Здібність Отрути, зміг дати безболісну смерть. Коли Сем шукав, він думав про свого найкращого друга. Коли вони вперше зійшли з корабля, Нейт зумів схопити Гілстона за руку й активував свою Зброю душі, повільно твердіючи її своєю здатністю до затвердіння.

Незабаром вони з'ясували, що Гілстон дозволив цьому статися, навіть із його рукою, важчою, ніж зазвичай, старий все одно міг рухати нею так само швидко і відкинув Нейта, після того єдиного удару Сем більше не бачив, як той підводився.

Він сподівався, що, можливо, встиг активувати свою навичку затвердіння вчасно і залишиться живим, але сказати це було важко. Повсюди були численні вирви від використання різних здібностей, і якби Нейт не відновився, його теж могло зачепити однією з них, так само, як це сталося з Семом. Єдина відмінність полягала в тому, що Сем не був людиною.

Зрештою, їхні спільні пошуки дозволили знайти двох членів Фракції Проклятих, яких вони шукали: Денніса і Нейта. Вони були ще живі, але перебували в жахливому стані.

Перетягуючи їх та відносячи вбік, вони розмірковували, чи можна щось зробити, але, як і інші, вони незабаром мали померти.

"Гадаю, єдине, що я можу зробити, це дозволити їм мирно відійти, як і іншим", - сказав Пол із жалем. Спочатку він не надто переймався Фракцією Проклятих, але вони почали йому подобатися, коли він проводив з ними більше часу.

Зокрема, він був близький з Деннісом, який був ближчий до нього за віком, у них було набагато більше спільного.

Чи це моя доля - завжди підводити людей на останньому рубежі? - подумав він.

Сем почувався не менш погано, він спробував поговорити з Нейтом, але його щелепа була розтрощена від удару, і здавалося, що він майже зовсім не реагує.

"Якщо це єдине, що ми можемо зробити, тоді, гадаю, ми повинні це зробити," – із жалем сказав Сем, коли сльози падали з його щоки на підлогу.

"Є ще дещо, що ви двоє можете зробити," – сказав голос.

Вони обоє повернули голови, щоб спробувати побачити, звідки линув голос, але нікого не бачили. Обоє знали за своїми реакціями, що чують те саме, отже, це не могло бути в їхніх головах.

"Так само, як хтось зробив це з вами, щоб зробити ваші тіла сильнішими, ви можете зробити те саме з ними. Ви двоє достатньо сильні, щоб створити ще одного," – продовжував говорити голос.

"Хто ти!?" – вигукнув Сем - "Покажися, чому ми повинні слухати того, хто ховається?"

"Вам двом вирішувати, слухати мене чи ні, але ви знаєте, що це може врятувати їхні життя, а людина, яка зробила це з вами всіма, пішла під землю. Боюся, що така ж доля спіткала і ваших друзів. Найменше, що ви могли б зробити, це врятувати життя, що перед вами," – пояснив голос, повільно зникаючи, і вони обоє відчули, що присутність зникла.

Вони подумали про це кілька секунд і зрозуміли, що говорив голос.

Зробити з ними те саме, що колись зробив з нами Квін? Він хоче, щоб ми їх обернули, але чи це взагалі можливо? – подумав Сем.

Він згадував розповіді, які Квін вів про світ вампірів. Незалежно від того, чи було це можливим, це, безумовно, було незаконним згідно з вампірським законом, але чи справді це мало значення? Що було важливішим: закон чи життя його друга?

Майже одночасно вони обоє порізали собі руки і почали вливати свою кров у горлянки двох інших проклятих членів.

"Ви повинні жити!" - закричали вони обоє, коли ритуал перетворення вже почався.