Розділ 872 — Лялька тринадцятих

Перш ніж зайти в печеру, Лео та Сільвер мали придумати план. Принаймні, так думав Нейт, але коли він побачив, як вони впевнено прямують до печери, Нейт раптом усвідомив, що ніякого плану не буде.

"Почекай, ми просто так зайдемо? Навіщо ти тоді так бісилася через мої гучні кроки?" – запитав Нейт.

"Це так, про всяк випадок, якщо хтось виявиться надто складним. Головне, щоб тут не було лідера вампірів, ми з Лео впораємося" – відповіла Сільвер, витягуючи свою маленьку рапіру і поправляючи дерев’яний ящик за спиною.

"Хочеш, щоб ми розібралися з кровопивцями, чи з Вампіром-лицарем? Здається, Вампір-лицар може бути складнішим, – недбало запитав Лео, ніби йому було все одно, кого вона обере.

"Вампіра-лицаря залишай мені. Час повернути трохи честі тринадцятому роду" – відповіла Сільвер.

Зірвавшись на повну швидкість, Сільвер та Лео почали оббігати річку, готові ввійти в печеру. Нейт ледве встигав за ними. Як вампір, він був швидшим, ніж раніше, та й Звіряче спорядження на ньому було, але навіть так Сільвер була значно швидшою.

'Мабуть, інші мали рацію, є вампіри набагато сильніші, ніж ми думали. Всі лицарі такі сильні, як вона, чи вона просто особлива?' – подумав Нейт, а Лео завжди був сильний, але постійно ставав ще кращим.

Побачивши водоспад попереду, Лео привів меч у бойову готовність. Обидва почали стрибати вгору та перестрибувати з каменя на камінь прямо перед водоспадом. Потім, виймаючи меч із піхви, одним ударом Лео розсік воду.

Водоспад на мить припинив падати, а хвилі почали відставати від них. Це було дивовижне й особливе видовище, в яке Нейт не міг повірити, майже як фокус.

Всередині печери можна було побачити Кровопивць, з тимчасовими спорудами, які використовувалися як житло. Архітектура була не такою витонченою, як у вампірів, наче все було зроблено на швидку руку.

Та найбільше впадало в око те, скільки порожніх пластикових пакетів з кров’ю було розкидано по всій підлозі печери.

"Я знала, що так і буде, хтось точно співпрацює з Кровопивцями, це підтверджує все." – сказала Сільвер.

Увага Кровопивць переключилася на непроханих гостей, вони загарчали, демонструючи свої великі ікла. Той, що був найближче, стрибнув зі свого місця внизу, вгору, до входу в печеру.

В самому кінці печери стояла фігура в капюшоні, і помітила, як Кровопивці метушаться з приводу чогось. Але побачивши, як Кровопивці нападають на непроханих гостей, вампір залишився спокійним, поки не побачив, що сталося далі.

Кровопивця, який стрибнув на них, був швидкий і сильний, але лисий чоловік одним плавним рухом клинка розрізав його навпіл, обидві половини повалилися на підлогу.

"Один удар!" – подумала людина в капюшоні, і одразу запанікувала. Та печера мала лише один вхід, і боячись потрапити в халепу, вона вирішила заглибитись всередину.

Зрештою, вона дісталася до кінця печери, де здавалося, був глухий кут. Обшукуючи стіни, людина нарешті щось знайшла. Натиснувши на це, глухий кут почав відсуватися вбік, і людина в капюшоні швидко зайшла в кімнату.

Двері зачинилися одразу ж за нею.

"Гей, ти нарешті вирішив мене випустити звідси?" – пролунав голос, супроводжуваний брязкотом кайданів. Кімната, в якій опинилася людина в капюшоні, була кімнатою, де тримали Фекса.

"Ти, то ти все організував, правда? Як тобі вдалося їх викликати?" – розлючено запитав чоловік у капюшоні, наближаючись до Фекса - "Думаєш, твій порятунок зупинить нас, зупинить усі наші плани? Ти ж знаєш, ми вже отримали від тебе все, що нам було потрібно, тобі треба було просто почекати, і ми б повернули тебе без проблем. А ти, викликавши їх, лише наробив собі клопоту!"

"Що він таке говорить? Невже те маленьке порося змогло дістати допомогу? Чи Квін тут, щоб мене врятувати?!" – подумав Фекс, відчуваючи хвилювання.

"Гей, я тут!" – закричав Фекс щосили.

Звідти, навіть з кімнати, вже чути було бійку назовні. Крики болю та гарчання, і підлога вібрувала, але все тривало недовго – за кілька секунд стихло.

Лео розібрався з усіма кровопивцями, кожного, хто наважиться завадити Сільвер, він просто розрізав на шматки. Нейт, який йшов позаду, почувався нікудишнім. Коли він дістався до печери, від кровопивців вже нічого не лишилось.

Він подивився на їхні тіла і задумався, що це взагалі таке.

"Вони трохи схожі на вампірів, але якісь… інші? Трохи бридкі," – подумав Нейт - "Я взагалі не розумію, ці двоє такі сильні, чи просто вороги слабкі?"

Зрештою, всі дісталися до задньої стіни, де печера закінчувалася глухою стіною.

"Воно тут, точно тут!" – вигукнув Хем, літаючи біля входу.

"Як ми туди потрапимо?" – запитав Нейт.

Сільвер, стиснувши кулак, використала застигання крові, щоб затвердіти зовнішню сторону руки. Її рука вкрилася червоною аурою, і вона з усієї сили вдарила по стіні. Вся печера злегка затряслася, і в стіні утворилася вм’ятина, але вона все ще стояла.

"Обережно, якщо будеш використовувати грубу силу, то можеш обвалити всю печеру," – сказав Лео - "Давай я цим займуся."

Встромивши меч назад у піхви, Лео приготувався і миттєво вихопив його, вдаривши об стіну, а потім знову заховав. Звуку не було, але незабаром на стіні печери з’явився глибокий поріз, розколовши її на дві великі плити.

Сільвер не гаяла часу, штовхнувши її, і вбігла в печеру, де побачила фігуру в капюшоні, яка стискала горло її братові.

"Відпусти його!" – закричала Сільвер, кинувшись вперед і випустивши свої багряні нитки. Вони обмотали руку фігури в капюшоні, і невдовзі її почало тягнути геть.

Проте сила вампіра була величезною, і він теж потягнувся назад. Поки вони боролися за владу, Лео пройшов повз і попрямував до Фекса.

"Я не збираюся втручатися, як ти хотіла, але я звільню твого брата, щоб тобі більше не доводилося хвилюватися за нього," – сказав Лео, замахнувшись і розрізавши ланцюги, що тримали Фекса.

"Дуже дякую… е-е… Квін," – промовив Фекс.

Лео посміхнувся у відповідь.

"Я не Квін, але саме він послав мене, щоб врятувати тебе, тож подякуй йому пізніше. Зараз краще подивися на свою сестру, як вона б’ється і повертає борг вампіру, який привів тебе сюди."

Іноді лють змушувала людину битися нестримно, і тоді легко було передбачити її рухи, але спостерігаючи за Сільвер, вони бачили, що вона використовує цю лють, щоб збільшити свою силу, навіть не роблячи жодного вдиху.

І Сільвер, і вампір були однаково сильні. У них була однакова сила та швидкість, тож можна було подумати, що бій буде рівним, але ні. Очевидно, один був сильніший за іншого.

"Мені навіть не треба використовувати це, щоб виграти, але я тобі зроблю подарунок від тринадцятого роду!" – крикнула Сільвер.

Вампір в капюшоні кинувся вперед, виставивши кігті. Сільвер розвернулася, і її кулак вдарив по скрині, дивно, але не розбила його. Незабаром двері відчинилися, і вампір відступив на кілька кроків.

Через кілька секунд зі скрині з’явилася дивна лялька. У неї було шість рук і дві ноги, і вона більше нагадувала павука через те, що мала більше одного суглоба біля ліктя. Сама лялька мала порожній вираз обличчя, але ще страшнішим було те, що вона була зроблена не з дерева чи чогось подібного, а з плоті, і, якщо Лео не помилявся, то з людської.

У кожній руці лялька тримала звичайний меч, але Сільвер, яка нею керувала, могла контролювати кожну руку і робити це ідеально. Було дивно, тому що нитки були прикріплені до ляльки так швидко, а Сільвер просто стояла на місці. Вона створила систему складних ниток, пов’язаних з лялькою. Вона керувала нею своїм мечем, торкаючись кінчиком і згинаючи певну нитку, і тоді лялька рухалася певним чином.

Спостерігаючи за лялькою в дії, як вона розмахувала своїми клинками, вампір у капюшоні щоразу отримував щонайменше один удар мечем.

"Таке фехтування… чесно кажучи, мені важко знайти хоч якусь слабину", – подумав Лео, продовжуючи спостерігати.

Зрештою, поєдинок добігав кінця. Вампір у капюшоні був надто поранений клинками, і Сільвер зрештою змусила ляльку знерухомити вампіра, з якою той навіть силою не міг зрівнятися. Чотири руки обхопили талію вампіра, затиснувши його руки, а інші дві тримали два клинки, націлені на його шию.

"Ну що, подивимося, хто за цим усім стоїть!" – сказала Сільвер, повільно наближаючись до вампіра, щоб зняти з нього капюшон.