Розділ 889 — Крики всіх

Щойно Пол розкрив себе, з якоїсь причини здавалося, що Джилл тримається осторонь і не вступає з ним у конфронтацію. Спочатку вона здавалася готовою, але, зрозумівши ситуацію, в якій опинилася вона та її сім'я, відступила.

Це була ще одна причина, чому Пол хотів помінятися місцями з Пітером. У такій ситуації це фактично було для них вигідніше. Чим довше Джилл зволікала з діями, тим менше людей їм доводилося враховувати. Горгулії та Вежі могли продовжувати свою роботу, поступово зменшуючи їхні ряди.

Тоді як Пітер міг би кинутися вперед з головою, але Пол не просто стояв осторонь, нічого не роблячи. Поки Джилл чекала, Пол одягнув довгі рукавички з трьома шипами, але вони відрізнялися від останніх, які він мав. Вони були червоного кольору.

Пересуваючись полем бою, Пол уважно вибирав і вирішував, кого він вдарить, блокуючи зверху кігті вампіра та дряпаючи його рукавичкою. Вампіру знадобилося небагато часу, щоб почати опускатися на коліна.

Пол , завдяки книзі від Мантіса , тепер мав здібність отрути восьмого рівня. Удар по слабших вампірах майже миттєво виводив їх з ладу, а з додаванням крові феї достатньо було лише одної подряпини.

Для шляхетних або сильніших вампірів знадобилося б більше, але Пол прагнув спочатку скоротити кількість на протилежному боці, позбавившись усіх слабких. Він продовжував пересуватися полем бою, атакувати їх, і їхня кількість почала надзвичайно швидко зменшуватися.

’Цей проклятий король, він навмисно зволікає, чи не так!’ – подумала Джилл - ’Де моя підтримка? Я не можу дозволити цьому тривати, якщо я нічого не зроблю, то єдиний інший варіант – відступити.’ - Скрипнувши зубами, вона вважала це приниженням, вона не могла відступити.

Вони мали більші сили і протистояли купі колишніх людей, це було б надто ганебно, і її сім’я була б принижена роками.

Маючи достатньо сил, вона вирішила протистояти Полу , вдаривши ногою об одну з його рукавичок з кігтями, перш ніж він встиг завдати ще один удар. Удар був сильним, і Пол відступив на кілька кроків. Це нагадало йому, що, можливо, вона не найкраще почувалася ментально, але все ж залишалася лідером, який мав силу, що перевершувала його власну.

’Вона оточила ногу кров’ю, щоб не відчувати впливу отрути,’ - помітив Пол .

Однак він був готовий, як тільки побачив Джилл , він переконався, що тримає свою Зброю душі активною, щоб могти використовувати її в будь-який момент, і зараз настав цей час.

З пор шкіри, крізь одяг, можна було побачити, як з нього просочується темно-зелена рідина. Незабаром вона почала формуватися в темно-зелені кулі, такого ж розміру, як більярдні.

"Я радий, що моя здатність душі схожа на ту, що була в мене в минулому," - сказав Пол , оточений вісьмома темно-зеленими кулями, що плавали колом за ним.

Побачивши це, Джилл знову рушила вперед, і Пол направив кулі за нею. Кулі могли рухатися швидше за нього самого і не відставали від швидкості Джилл . Перша з них влучила їй у стегно, і майже через кілька секунд її зір почав розмиватися, і вона відчула слабкість.

На щастя, їй вдалося використати застигання крові, щоб витягти отруту та кинути її на підлогу. Не торкаючись її безпосередньо, це було схоже на те, як зішкребти її з тіла. Але незабаром на неї полетіло ще більше отруйних куль. Вона використала застигання крові, щоб заблокувати деякі з них, і ухилилася від третьої, але не очікувала, що та, яка щойно промахнулася та пролетіла повз неї, зупинилася в повітрі та повернулася назад, вдаривши її ззаду.

Знову відбувалися ті ж ефекти, що й раніше, і їй не залишалося нічого іншого, як знову зішкребти отруту за допомогою застигання крові. Тепер, усвідомлюючи своє становище, вона побачила, що всі отруйні кулі оточили її, готові атакувати під різними кутами.

’Ці люди, вони не просто звичайні люди, яких перетворили на вампірів! Як вони можуть бути такими сильними!?’ – подумала Джилл .

Ухилятися від куль та використовувати свої навички застигання крові виснажувало її до межі, і кожного разу, коли влучала отруйна куля, вона ставала слабшою. Вона завмерла, не в змозі нічого зробити.

Або принаймні так думав Пол .

У цей момент Пол почув щось. Не один чи два голоси, а численні гучні голоси пролунали в його голові.

"У мене болить рука, вона болить надто сильно!’

’Ці вампіри такі сильні, я не знаю, скільки ще зможу витримати.’

’Я не хочу померти, я хочу знову побачити своїх дітей.’

’Я знала, що погодилася йти за Полом , але не думала, що це стане причиною моєї смерті.’

Зараз Пол міг чути думки та крики всіх на полі бою, які надсилалися йому в голову.

Він намагався зосередитися та ігнорувати їх, але це було важко, оскільки деякі слова змушували його втрачати концентрацію, а отруйні кулі сповільнювалися.

"Як це відчувається, як це відчувається знати, що саме ти спричинив все це!" – сказала Джилл - "Через тебе всі ці люди були змушені воювати." - Вона почала істерично сміятися.

Пол так сильно реагував на слова, що впав на одне коліно. Крики ставали все гучнішими, і здавалося, що він дійсно відчуває їхній біль.

Джилл стояла там, сміючись на місці, коли отруйні кулі нарешті впали на землю. Вона знову змогла рухатися.

Аж поки, посеред її сміху, вона відчула, як щось з силою врізається їй у бік обличчя, настільки сильно, що відчула, як розпадаються її щока та зуби. Удар був сильним, настільки ж сильним, як удар одного з лідерів, і перш ніж вона встигла щось зрозуміти, її відкинуло в повітря.

"Я ж казав, що повернуся за тобою, суко!" – сказав Пітер .

———

У глибині лав десятого загону, Лейла та Сіа були в самому епіцентрі битви. Оскільки Лейла належала до тих, хто підтримує, вона продовжувала стріляти стрілами, а також було чимало негативних емоцій, якими вона могла живитися посеред бою, тож будь-якої миті вона могла перетворитися на одну зі своїх трьох форм, але поки що стримувалася, доки це не стане необхідним.

Проте, її приголомшило, коли Сіа раптом схопила її за руку і на її обличчі застиг вираз смерті. Вона сильно пітніла, а її дихання було швидким і уривчастим, ніби щось трапилося.

"Ми повинні піти до інших воріт, зараз!" – сказала Сіа - "Це Ерін, їй знадобиться наша допомога."

Біля інших воріт виявилося, що Сіа побачила щось правдиве, адже вперед марширувала ще одна армія, чисельністю близько ста осіб. А Ерін мала лише себе та десятьох учнів, яких навчав Лео .

"Не бійтеся, хлопці, ми знали, що це можливо, але саме тому ми тренувалися, чи не так?" – сказала Ерін , намагаючись їх підбадьорити - "Інші вже ведуть важкий бій, тож можливо, вони не зможуть нам допомогти, але пам’ятайте, що сталося минулого разу, пам’ятайте, що сталося з вашими рідними. Саме ці люди забрали ваші сім'ї минулого разу, і саме ці люди хочуть зробити те саме знову!" – вигукнула вона.

Ті слова були достатніми, щоб надихнути студентів рішучістю, коли вони згадували прощання зі своїми близькими після останньої атаки, та про хоробрих представників десятого роду, які ризикували життям, щоб врятувати їх.

На чолі колони йшов чоловік у капюшоні з двома дивними на вигляд кинджалами, кожен з яких мав три загострені кінці і був відомий як "Саї"; інша назва – "Шпилька".

Використовуючи свою Ци, вона відчувала силу того, хто йшов попереду, і це безсумнівно була сила іншого Вампіра-лицаря.

"Ніхто не вступає з ним у бій! – Це моя справа" – сказала вона.

Чоловік у капюшоні зі шпилькою кинувся вперед і побачив постріли з Вежі, що летіли на нього. Він ухилився від першого, але другий постріл досяг цілі.

Студенти раділи, спостерігаючи за силою Вежі, і коли чоловік у капюшоні вийшов на світло, його одяг був знищений, а частина плоті лежала на землі. Однак він продовжував бігти вперед, і здавалося, що він зцілюється на ходу.

"Це здатність другого роду, він може повертати пошкодження, будьте обережні!" – вигукнув студент, коли чоловік у капюшоні пробіг повз Вежу і опинився прямо перед Ерін . Витягнувши свій великий клинок, вона заблокувала одну із Шпильок своїм великим мечем, але інший безпосередньо влучив їй у живіт.

Вона кровоточила, але не відчувала болю, натомість у ній піднімалася нова енергія, а очі почали ставати жовтими.

"Ти – Дампір!" – сказав чоловік у капюшоні.

___________________

Ну Пітер тепер став прямо таки крутим...