Розділ 895 — Кінець битви

Зазвичай, зустріч з власним вчителем супроводжується відчуттям полегшення, особливо якщо він зник на набагато довше, ніж було очікувано, але замість цього Ерін відчула біль від того, що щойно сталося.

З багатьох причин, сильний удар з її боку все ще можна було відбити.

"Що ти робиш?!" - вигукнула вона - "Тебе підкупила сторона ворога? Чому ти не даєш мені пройти?!"

На якусь мить Лео зосереджувався на аурі навколо неї. Він відчував її. Це була не сила Ци, а щось інше, що живило її тіло. Жовта сила, що оточувала її, була більшою, ніж будь-коли раніше.

'Що саме сталося за час їхньої відсутності? Що змусило тебе вдатися до сили, що бере над тобою контроль' - думав Лео .

"Вибач," - відповів Лео - "Вибач, що мене не було. Я знехтував своїми обов'язками лицаря цієї родини. Я мав бути тут з вами всіма. Однак, я не дозволю тобі нашкодити цим людям, особливо коли вони вже здалися і втратили волю до боротьби!"

"Що ти маєш на увазі?! Перестань виправдовуватися!" - запитала Ерін , збентежена його словами. Вона кинулася вперед, не бажаючи більше чекати, і підняла свій клинок високо над головою.

’Чи вистачить мені сил?’ – замислився Лео , адже він відчував силу всередині неї - ’Вибору немає, це потрібно зробити.’

Він знову помістив клинок у піхви, присідав, трохи згинаючи коліна, не рухаючись зі свого місця, чекав, і коли клинок почав опускатися вниз. Саме тоді Лео вивільнив свій меч. Раптом Ерін відчула, що щось тягне її меч у певному напрямку, вона розуміла, що якщо він продовжить рух цим шляхом, то буде заблокований, але нічого не могла з цим зробити.

Було так, ніби її рука була направлена, і тепер вона мусила слідувати цим шляхом.

У правильний момент і час клинок Лео вдарив по великому клинку і встромив його в землю, але Ерін мала на озброєнні не лише одну зброю.

Вона також носила новий клинок типу катани, виготовлений з крові Алекса , і коли вона намагалася витягнути його, Лео вдарив її ногою по руці, пошкодивши кісточки, штовхнувши меч назад, а потім його рука поклалася на її голову.

Незабаром енергія з неї почала передаватися самому Лео . Голова Ерін прояснювалася, і весь гнів у її тілі почав розсіюватися. Те, що він робив зараз, було формою Зброї душі Лео , і це було так само, як і раніше. Навчившись використовувати другий етап Ци, він також відкрив більше способів використання своєї Зброї душі. Коли енергія вщухла, її жовті очі почали тьмяніти, і тоді вона помітила погляди оточуючих.

Вампіри з другої родини більше не виглядали зухвалими. Ні, вони виглядали наляканими, ніби дивилися на демона, їхня зброя тремтіла в руках, і навіть ті, хто були на її стороні, виявляли велику стурбованість за неї.

Щойно енергія була передана Лео , він підняв свій меч і вдарив ним об землю. У землі почали з’являтися тріщини, і з неї можна було побачити жовту енергію. Площа ураження не була великою, але в самій землі було створено атаку, глибшу за те, що бачать очі.

"Лео ..." - Ерін промовила тихо, прийшовши до тями - "Вибач, я не хотіла на тебе нападати."

"Не хвилюйся, у тебе замало досвіду з цим типом енергії, і ти не змогла її контролювати. Саме для цього існують вчителі, і саме тому ти все ще учень, а не вчитель," - відповів Лео , поклавши руку їй на плече.

Тепер, усвідомлюючи, що відбувається, вона зрозуміла, що Лео мав рацію, з якоїсь причини друга родина більше не атакувала їх, а просто стояла там, спостерігаючи за сценою перед ними.

Причина, чому Лео знав, що вони більше не планують битися, полягала в тому, що їхня аура сказала йому про це. Вона відступила і більше не була в атаці.

"Що ви тут ще робите, вам потрібне додаткове запрошення, щоб піти?" - запитав Лео .

"Ти думаєш, я прийматиму накази від Вампіра-лицаря?" - огризнулася Сінді - "Пам’ятай, я все ще лідер."

Повернувши голову, Лео міцно стиснув рукоять свого клинка. Хоча інші вже припинили використовувати свою енергію, одна людина все ще була готова до бою.

"Ні, я не чекаю, що ви будете виконувати мої накази, але я очікую, що ви слухатимете накази, які вам було віддано. Я зараз не в найкращому настрої. Мій обов'язок – захищати десяту родину, і якщо ви наважитеся зробити хоч крок вперед, я це зроблю."

Сінді здавалася спокійною, холоднокровною та зібраною для всіх, хто був поруч. Вираз її обличчя не змінився анітрохи, але Лео міг відчути, що ці слова її дуже розлютили. Вона не могла приховати це своєю аурою, яка люто вирувала навколо неї, як скажений кіт.

"Усі, ми відступимо наразі." – наказала Сінді, розвернулася, і решта невдовзі пішли за нею.

Ерін не розуміла, що відбувається. Навіщо відступати зараз, лише тому, що з’явився Лео? Все було дуже заплутано, але оскільки в усій місцевості запанувала тиша, можна було почути звуки схлипування.

Поглянувши туди, звідки доносилися звуки, Лейла більше не була у формі змії, і притиснула голову до грудей Сіа.

"Усі!" – вигукнув Лео - "Бій закінчено, повертайтеся до замку. Залікуйте свої рани. Після цього ми віддамо шану тим, хто віддав своє життя за нас."

Підійшовши, Ерін побачила, що Сіа не рухається, і вже певний час не рухалася. Вона виглядала холодною. Кинувши свій великий меч на підлогу, вона впала на коліна.

"Вибач, мої останні слова… мої останні слова до тебе…" - Ерін навіть не могла вимовити ті слова, які хотіла сказати, з її лівого ока впала маленька сльоза.

"Все гаразд, я впевнена, вона знала, що ти не це мала на увазі." - Лейла сказала, вимушеною посмішкою крізь власні сльози - "Поглянь, вона посміхається. Це означає, що вона була щаслива, правда? Скажи мені, що вона хоча б померла щасливою."

"Так, вона точно посміхається." - Ерін відповіла, згадуючи їхні останні моменти.

——

Не задовго до цього Лео прибув на місце битви. У королівському замку також був інший відвідувач, який перебував у тронному залі. Її срібне волосся було скуйовдженим і безладним, ніби вона жила в джунглях місяцями.

Її обличчя було брудним, але їй було байдуже. Адже вона прийшла прямо до королівського замку, перш ніж кудись іти.

Сільвер вклонялася, а перед нею стояв король Брайс .

"Сільвер , ти справді дивовижний вампір, що змогла все це з’ясувати. Хто б міг подумати, що вони будуть причетні." - Брайс відзначив з широкою посмішкою на обличчі - "Прохання було прийнято, тим, хто атакує десятий замок, наказано відступити. Можеш іти."

Однак Сільвер залишилася, вона пройшла через все це, і це все, що Брайс збирався їй сказати.

"Вибачте, Ваша Величносте, але чи можу я запитати, що буде далі? Що станеться з Квіном і як щодо того, що ми з'ясували?" – стурбовано промовила вона.

"Речі завжди складніші, ніж здаються, і, на жаль, розплутати складні речі потребує часу. Ти зробила достатньо, Сільвер . Залиш це мені та раді. Твій батько мав рацію щодо тебе, ти дійсно маєш риси, щоб стати великим лідером. Я з нетерпінням чекаю на співпрацю з тобою найближчим часом."

Стиснувши кулаки, Сільвер все ще вважала, що цього недостатньо, але який у неї був вибір?

Дивлячись, як Сільвер покидає кімнату, Брайс знову сів на свій трон.

"Ти попрацював чудово, Квіне . Схоже, мені ще деякий час доведеться використовувати тебе та твою сім'ю."