Розділ 897 — Наслідки для десятих

Було неможливо приховати те, що сталося з десятим родом, від інших родин вампірів. Адже двоє з них були залучені до нападу. Однак результат був зовсім не таким, як очікували всі, і це швидко стало темою для обговорення в усьому поселенні.

"Хіба десятий рід не ослаб від нападу з боку кровопивців? Я чув, що вони змусили восьмий і другий роди відступити."

"Припиніть приписувати десятому роду всі ці заслуги. Вони відступили за наказом Короля!"

"Але це правда! Ви не бачили, що сталося з тими, хто повернувся з восьмого роду? Багато хто з групи Пулу приєднався до них для атаки, але повернулося лише близько половини. Ніхто більше не хоче мати справу з тими, хто належить до десятого роду!"

"Я чув, що все через особливу споруду їхнього лідера. Ті вежі, які ми бачили минулого разу, їх більше у внутрішніх колах, і я чув, що там є смертоносні статуї, які насправді є звірами."

"Що буде далі? Як гадаєте, інші родини сформують більшу армію і нападуть на них разом?"

Це було питання, яке турбувало всіх, особливо саму десяту родину. Пол був в одній з великих їдалень, де вони часто проводили зустрічі, поки інші все ще були зайняті виконанням поставлених завдань та доглядом за пораненими.

Пол щойно повідомив Лео про все, що сталося під час його відсутності, розповідаючи, чому саме вони полювали на Алекса . Найбільшим шоком для першого Вампіра-лицаря стало те, що Квіна було захоплено.

"Я розумію, тож зараз нам важко зробити хід. Цікаво, чи того, що ми дізналися, буде достатньо, щоб визволити його. Чи є у вас якісь новини від Короля?" - запитав Лео .

"Ні." - Пол похитав головою - "Я нічого не чув, і здається, ви знаєте більше за мене. Зазвичай ми отримували б оновлення через Джилл , але у мене є відчуття, що вона не буде з нами говорити найближчим часом після того, що сталося. Тож що з вами? Звідки ви знали, що станеться? Ви дізналися якусь інформацію під час порятунку Фекса ?"

"Так, ми точно щось знайшли, але це ніяк не пов'язано з Фексом . Все було так, як сказав його Фамільяр, хтось видалив усі його спогади. Мені краще нічого не говорити поки що, принаймні доки ми не отримаємо відповідь від Сільвер щодо подальших дій.

Наразі нам варто слідкувати за тими, хто в замку. Квін зібрав цих людей разом, і без нього вони розпадаються. Їм доведеться знайти щось інше, на що спиратися, і рухатися вперед. Вони молоді і ніколи не стикалися з подібним. Навіть за моїх часів я робив речі, про які шкодував."

Лео мав рацію, багато хто постраждав від втрати своїх товаришів.

Ідучи коридором, Пітер дивився на рукавички, які він зняв з Пола.

Пол просив їх повернути, але поки що Пітер ігнорував його прохання і з задоволенням тестував їх. Він ніколи не користувався зброєю, але ці рукавички йому цілком підходили. Колись, граючи у VR -гру Power Fighters , він пробував різну зброю, але так і не зміг знайти ту, яка б йому підійшла.

Пітер здебільшого бився кулаками, подібно до Квіна, але Квін також мав багато можливостей для бою на відстані завдяки своїм тіням та здібностям крові. Хоча рукавички не дадуть йому великої дальності, вони ідеально підходять для його поточного стилю бою і дають йому додаткову силу, особливо проти вампірів.

Раптом він почув схлипування з однієї з кімнат. Це був голос, який він впізнав. Він притулився головою до дверей на кілька секунд. Вагаючись, чи варто зайти чи ні.

’Ух, з цим Квін впорався б краще… але його зараз тут немає.’ - Не те щоб Пітер був зовсім неемоційною людиною, але з часу його еволюцій його емоції стали значно тьмянішими. Навіть зараз він особисто не відчував великого співчуття, але більше усвідомлював, що мав би відчувати сум і спробувати підбадьорити людину всередині, оскільки це було б правильно.

"Сюрприз!" - Пітер спробував здаватися веселим, але його голос прозвучав досить тьмяно.

Потираючи очі, вона подивилася, хто це був.

"О, Пітер, я, мабуть, виглядаю жахливо." - Лейла сказала, продовжуючи терти очі простирадлом.

Неважко було здогадатися, чому вона плакала. Нещодавно вони щойно запалили вогонь за тих, хто пішов з життя, зокрема Сії. Той факт, що Лейла зараз була під простирадлами Сіа, був усіма необхідними доказами.

"Ти виглядаєш так само, як завжди." - Пітер сказав, не усвідомлюючи, що це насправді ранить почуття Лейли. Якщо дівчина думає, що виглядає жахливо, то чоловіча справа – заперечувати це, а не підтверджувати.

Але Лейла була надто засмучена, щоб навіть перейматися, особливо враховуючи, що це був Пітер. Те, що Лейла продовжувала схлипувати, трохи дратувало Пітера, тому він вирішив сказати те, що в нього на думці, незалежно від того, чи це допоможе їй, чи ні.

"Лейла , плакати за померлими – це нормально. Добре виплеснути свої емоції, але це нічого не дасть. Тобі слід зосередитися на тих, хто живий, наприклад, на Квіна , і спробувати зробити все можливе, щоб з ним не сталося того ж самого" – Пітер констатував прямолінійно.

Це лише посилило сльози Лейли . Вона була емоційно пригнічена не лише через себе, а й через расу вампірів, до якої належала. Це підсилювало її почуття. Хапаючи подушку з ліжка, вона щосили кинула її в Пітера .

Він не поворухнувся, і коли вона влучила йому в обличчя, подушка впала на підлогу.

"Тобі стане легше, якщо я прикинуся, що мені боляче від цього?" – запитав Пітер .

"Просто йди геть!" – закричала вона, і Пітер рушив до дверей.

"Перш ніж я піду, ще одне. Сіа могла бачити видіння майбутнього, чи не так? Тож, якщо що, вона мала б змогти уникнути своєї смерті. Якщо вона бачила свою смерть, вона, ймовірно, знала, що це станеться, тож у певному сенсі це був її вибір. Якщо б вона бачила тебе зараз, вона могла б подумати, що зробила неправильний вибір." - Закривши двері, Пітер зник і кілька разів похитав головою.

’Так, давай не будемо цього повторювати.’ – подумав Пітер .

Продовжуючи свій шлях туди, куди спочатку й прямував. Пітер тепер йшов до дослідницької лабораторії. У вільний час він любив допомагати Лоґану з його справами, оскільки їхні особистості дозволяли їм добре ладнати.

Жоден з них не любив говорити про речі, і Пітер міг цілу ніч допомагати йому. Коли він увійшов до дослідницької кімнати, то побачив Лоґана, який перевіряв Бордена, намагаючись з’ясувати, чи все з ним гаразд.

Маленький чоловічок був весь обклеєний білими колами, які були підключені до комп’ютерного екрану. Здавалося, з ним все добре. Було трохи тривожно, оскільки він довго не міг прокинутися.

"Все добре реєструється на комп’ютері. Обладнання показує, що ти в порядку, тому я не бачу жодних проблем," – доповідав Лоґан.

Проте Борден не здавався задоволеним цією відповіддю і глибоко задумався.

"Все гаразд, але це не так, чи не так? Я вже не такий, як раніше. Я навіть не того розміру. Я знаю, що маю недовге життя, як і всі інші Далкі, але чому я не можу боротися довше десяти хвилин?!" – вигукнув він у гніві.

Це було те, в чому Лоґан не був до кінця впевнений.

"Будь ласка, Лоґане , я знаю, у тебе чудовий розум. Більше нікого спитати. Я хочу, щоб ти зробив так, щоб я міг битися довше десяти хвилин, щоб я міг вивільнити ту ж силу, що й раніше. Хіба ти нічого не можеш зробити? Мені навіть не важливо, якщо це скоротить моє життя. Алекса забрали, а Сіла ледь не вбили, тому що я був занадто слабкий!"

Звичайно, ця думка вже багато разів промайнула в голові Лоґана , і в нього були речі, які він хотів спробувати, але експерименти були ризиковані, потенційно шкідливі або могли коштувати життя піддослідному, особливо без попередніх досліджень.

’Дослідження…’

Тоді йому щось спало на думку. У лабораторії, де батьки Лоґана спочатку допомогли створити Далкі, повинна бути інформація, яка може допомогти. Враховуючи особу Лоґана , він мав доступ до цього місця. Там була вся попередня робота, виконана його батьками над Далкі, і, можливо, він міг знайти щось, щоб допомогти маленькому Бордену .

Питання полягало в тому, чи може він собі дозволити покинути це місце в такий час?

Згадуючи силу вампіра, який на них напав, Борден добре попрацював, але саме обмеження часу змусило його програти. Якщо їм доведеться зіткнутися з кимось подібним, щоб врятувати Алекса і Квіна , їм дійсно потрібна більша допомога на їхньому боці.

"Можливо, ми щось зможемо зробити." - Лоґан сказав з посмішкою - "Пітер , ти хочеш супроводжувати нас у невелику подорож назовні?"