Розділ 904 — Дивний новий світ

Енергія, що виходила від Ремуса, наростала, і Лео відчував це. Він знав, що в Ремуса ще чимало сил, навіть після бою та використання стількох здібностей. Хоча Лео та Сільвер не постраждали, важко було уявити, як вони переможуть, не отримавши серйозних травм або не втративши щось важливе.

Проте, Лео чітко розумів, чого вони прагнуть: повернути Вампіра-лицаря цілим і неушкодженим, а не перемогти Ремуса. Якби він був сам, то, можливо, використав би все, що є в його арсеналі, щоб спробувати перемогти того, хто стоїть перед ним, ризикуючи лише власним життям. Він навіть на секунду розглядав таку можливість, але якою б була ціна?

Саме тому, коли він побачив вихід із їхньої ситуації, створений таємничим Кістяним кігтем, він вирішив скористатися ним. Енергія, що виходила з порталу, була схожа на енергію Фамільяра. Це був не портал, який він звик бачити або який бачив раніше. Знаючи, що ця істота належить Квіну, він подумав, що вона їм не зашкодить, або, принаймні, сподівався на це.

Коли кожен з них пройшов крізь портал, все було як і з іншими телепортами, що вони вже використовували. Дивне відчуття, яке тривало лише кілька секунд, перш ніж їх викинуло туди, куди призначалося. І ось вони опинилися в місці, яке було абсолютно не схоже на жодну планету, яку вони колись бачили. Вони потерли очі, оглядаючи все навкруги.

Все було вкрите зелено-блакитним відтінком, який, здавалося, виходив із самого неба. Він відбивався від дерев і землі, на якій вони стояли. Великі гірські масиви розкинулися всюди, а ці містичні кольори кружляли в повітрі. Істоти літали крізь дивні, гігантські хмари, які, здавалося, були з'єднані в одне ціле, але рухалися так, ніби мали власну волю.

Усі істоти, яких вони бачили, були дивно освітлені, ніби їх оточувала сяюча речовина. Все виглядало містично. Але найбільше впадало в око те, що літало всюди в повітрі. Там були сяючі кульки розміром із сніжки. Мільйони їх оточували і розліталися всюди, куди тільки сягав погляд.

Вони пильно стежили за цими дивними, повільно рухаючимися кульками. Здавалося, коли істоти наближалися до них, вони поглинали їх у своє тіло, тимчасово роблячи його яскравішим.

Лише одна людина мала найменшу підозру, де вони можуть бути, і то була Сільвер. Щось, що вона колись вивчала, але чула про це місце лише з розповідей, тому й не була впевнена.

"Не може бути… Це ж Світ Фамільярів?" – вигукнула вона, намагаючись зіставити це з тим, що читала раніше. Про це вперше дізнався лідер десятої родини, записавши все у своєму щоденнику, описуючи місце, де він побував. Але ніхто більше туди не ходив, тому інші вважали, що він це вигадав. Хоча, це було частиною навчальної програми з фамільярів.

Тепер стало очевидно, що це місце насправді існує, і, чомусь, Кістяний Кіготь зміг перенести їх сюди всіх.

"Світ Фамільярів? Це якась інша планета?" – запитав Нейт.

"Якщо я правильно пам'ятаю, це не інша планета. Скоріше, ми в іншому всесвіті, відмінному від нашого, але й пов'язаному з ним. Саме звідси походять фамільяри, як Кістяний Кіготь, якого ти бачив. Саме тут вони відпочивають і укладаються контракти, які створюють міст між нашими двома світами," – пояснила Сільвер, хоча й відчувала, що не найкраща експертка для цього, адже й сама не дуже розуміла, що це за місце.

"Якщо Кістяний Кіготь міг це зробити, чому він не зробив цього на початку, щоб сховати нас?" – запитав Фекс.

Це було питання, відповіді на яке ніхто з них не знав, і вони гадали, де взагалі може бути Кістяний кіготь.

"Гей!" – вигукнув Нейт. – "Де ти?"

Нейт зрозумів, що, щоб вибратися з цього місця, їм, найімовірніше, знадобиться Кістяний кіготь, щоб створити портал назад, але Кістяного кігтя й сліду не було видно.

"Що ти робиш?!" – крикнула Сільвер – "Ти взагалі при здоровому глузду, чи ні? А якщо Фамільяр прийде і нападе на нас? Не всі вони послідовники вампірів. Багато хто любить битися і перевіряти свою силу на вампірах."

Звісно, Нейт нічого не знав про фамільярів, тому був не обізнаний і відчував, що останнім часом Сільвер його постійно сварить.

"Я думаю, нам краще поспішити і знайти Кістяного кігтя. Не дуже-то добре нам тут довго затримуватися," – перебив їх Лео.

"Що ти маєш на увазі?" – запитав Фекс.

І в ту ж мить від кожного з них злетіла маленька кулька енергії, яка виглядала майже ідентично тим маленьким сяючим кулькам, які вони бачили всюди навколо. Коли вона покинула їхні тіла, вона з'єдналася з мільйонами інших кульок енергії, і вони раптом відчули себе трохи слабшими та запамороченими.

"Що щойно з нами сталося?" – сказала Сільвер, хапаючись за голову.

Лео, мабуть, був єдиним, хто розумів, що відбувається. Адже енергія, яка покидала їхні тіла, була Цм.

"Те що щойно покинуло твоє тіло… це була твоя Ци. Хоча ми ще називаємо це життєвою енергією. Думаю, я знаю, чому Кістяний Кіготь не привів нас сюди. Бо цей світ, істоти тут… вони всі живляться нашою життєвою енергією. Якщо ми затримаємося тут занадто довго, незабаром вся Ци витече з наших тіл, і коли вона врешті-решт закінчиться, почне забирати й нашу життєву силу." – пояснив Лео.

Можливо, вони б не повірили словам Лео, або надто довіряли йому, поки світло не покинуло їхні тіла, але всі відчули це, і, пов’язуючи одне з одним, зрозуміли, що він має рацію.

Проблема була в тому, куди рухатися далі? Не було чіткого шляху нікуди, і все виглядало майже однаково.

"Маска, здається, теж не працює тут, тож ми не можемо зв’язатися з Квіном." – сказав Нейт, тримаючи маску в руках, яку він викликав із тіні.

"Хороша новина в тому, що наші здібності тут все ще працюють, але ми на таймері." – Лео заплющив очі й почав намагатися розкинути свою здатність якомога далі, щоб відчути все навколо. Сподіваючись так знайти Кістяного Кігтя.

Роблячи це, він не міг побачити дрібні деталі, і якщо б на них напали інші істоти, що були близько, він міг би цього не помітити, але з іншими поруч він вважав це досить безпечним.

Відкривши очі, здавалося, що є якісь хороші новини.

Ці істоти з цього світу, або, як ви їх називаєте, фамільяри. Здається, всі вони прямують в одну точку, ніби щось їх зацікавило. Можливо, це Кістяний кіготь, а може, щось зовсім інше. Зазвичай я б сказав, що йти в небезпечне невідоме – погана ідея. Але в нас і часу-то на те немає, щоб тут розгулювати.

"Згодна," – сказала Сільвер , і незабаром вони всі рушили туди, куди йшли фамільяри.

Дозволивши іншим йти попереду, Лео вирішив йти позаду групи. Тільки він не повідомив іншим, що відчув одного з фамільярів, який слідував за ними ззаду. Це був не той, якого він відчував раніше, і він тримався на відстані, ніби був зацікавлений.

Поки що Лео залишить це, адже вони продовжували свій шлях, готовий зіткнутися з ним, якщо буде потрібно.

Що Лео не знав, так це те, що фамільяр не цікавився групою. Він цікавився… ним.