Розділ 920 — Вбий будь-кого

Щойно по всьому місту пролунали вибухи та почалася бійка, одна людина прийняла важке рішення відірватися від групи, з якою вона була, і попрямувала прямо до поселення, занурюючись у всі бої.

’З іншими тут, вони мають бути в порядку без мене, Квін, ти не зненавидиш мене за це, правда?’ – подумав Пітер, біжучи на повній швидкості з площі та між будівлями. Він продовжував бігти і не звертав уваги на тих, хто стояв на його шляху, штовхаючись плечем з тими, хто був у паніці, і навіть збиваючи кількох з ніг.

Він ігнорував крики болю навколо себе і продовжував рухатися вперед. Перед ним, на підлозі, лежала жінка-вампір, яка тримала свого підліткового сина. Поруч люди боролися один з одним, і здавалося, що вони поранені.

Пітер не був впевнений, що відбувається, але з усім цим він знав, що одна людина в біді – Лоґан. Лоґан залишився далеко в поселенні вампірів, надаючи їм підтримку, коли це було потрібно, зі своєю новою зброєю. Йому було безпечно триматися подалі від боїв, але тепер бої були всюди.

Однак, з поверненням вампірів та хаосом і боротьбою між ними, Пітер знав, що тепер є шанс, що Лоґан може вплутатися в це. Пітер не вважав Лоґана слабким, він знав, що той зможе встояти, але тут, у цьому світі, все було інакше.

Лоґан носив спрей, який змушував усіх вважати його вампіром, але якщо на його тілі з’являлася хоча б одна подряпина, то до його крові притягувалися б усі вампіри, і не лише ті, що нападали на інших вампірів. Була ймовірність, що навіть ті, хто були поранені навколо нього, захотіли б його кров, щоб зцілитися.

У цей момент, коли Пітер досяг невеликої відстані від жінки та дитини, віе помітив одного з вампірів восьмої родини, який стрибає на них.

"Ми повинні позбутися всіх демонів, що нападають на вампірське поселення!" - закричав він.

Рука матері була в крові, а хлопчик був поранений і, здавалося, майже не міг рухатися. Вона міцно притиснула хлопчика до себе, підтягнувши його ближче і поклавши голову йому на груди.

"Наш Король, врятуй нас!" - сказала вона, знаючи, що це, можливо, її кінець.

Пробігаючи повз них, не сповільнюючись, вампір потрапив у поле зору Пітера .

"З дороги!" - закричав Пітер , кинувши кулак. Вампір, побачивши це, спробував заблокувати удар, але Пітер не стримував своєї сили, і коли кулак досяг цілі, тулуб вампіра був відірваний від тіла, і його відкинуло на вулицю.

Квін був таким же сильним, як і інші лідери, а сила Пітера була такою ж. Звичайні вампіри не були б йому рівними.

Жінка подивилася вгору і побачила, як молодий чоловік біжить у далечінь.

"Хто нас врятував?" – подумала вона, не впізнаючи вампіра.

Під час проходження через поселення це траплялося кілька разів. Пітер не відхилявся від свого шляху, і багато вампірів намагалися напасти на нього. Кожного, хто це робив, він продовжував знищувати одним ударом, рятуючи інших вампірів навколо.

"Нас врятували, але чи існував такий сильний вампір?"

"Я його знаю, я його знаю. Він з нашої десятої родини." – інший відповів схвильовано - "Він особливий Віхт!"

Деякі з них почали згадувати Пітера з рятувальної місії Фекса . Але зараз їх не хвилювало, з якої він родини. Вампіри були просто щасливі, що хтось зміг допомогти їм і врятував від нападників, навіть якщо це не було його наміром.

———

Лоґан , перебуваючи там, де був, міг бачити все, що сталося і коли це сталося. Вампіри поверталися до своїх домівок з площі. Всі вони нервово йшли після того, як дізналися про те, що зробила Сінді .

Але все змінилося в момент, коли вампір з кучерявими вусами клацнув пальцями. Миттєво деякі з вампірів, які йшли з ними, почали хапатись за голови та нападати на тих, хто був праворуч і ліворуч.

Виник великий хаос, оскільки вампіри з зони Пулу не знали, що відбувається, і деякий час не могли відрізнити друга від ворога. Лише пізніше вони зрозуміли, що нападають лише вампіри з восьмої родини.

Єдиним позитивним було те, що Лоґан перебував на високій позиції, тоді як більшість вампірів були внизу. Він почав ховати зброю та перевдягнувся в костюм для швидкості.

’Я повинен повернутися до десятого замку. Це найбезпечніше місце для мене зараз. ’ – подумав Лоґан , використовуючи граплінг, щоб перестрибнути з даху на дах. Він міг чути та бачити бійку, що точилася внизу, але знав, що мало що може зробити.

Доки бійка зрештою не досягла дахів. Нарешті з’явилися вампіри, які були готові битися проти своїх товаришів, і з двома сторонами, що воювали, стало досить жорстоко. Одного вампіра кинули в повітря, і коли обидва падали, вони махали руками, випускаючи Кров'яний Удар один в одного.

Поки що Лоґан вважав за найкраще ігнорувати їх усіх, поки на великому пласкому даху, на якому він був, щось не впало перед ним всього за кілька футів, здіймаючи бурю пилу. Коли пил нарешті осів, він побачив, що один вампір переміг іншого, оскільки один лежав на землі мертвим.

’Я сподіваюся, що той, хто вижив, не з божевільних вампірів.’ – подумав він.

Вампір повернувся, щоб подивитися на нього.

"Ще один демон, ми повинні захищати поселення будь-якою ціною." – сказав вампір.

"Гадаю, мені ніколи не пощастить," – подумав Лоґан .

Він швидко активував кристалічні слоти, розташовані на передпліччях, і в результаті було створено два червоні енергетичні леза. Йому потрібно було швидко розібратися з цим вампіром, перш ніж підійдуть інші, і він мав переконатися, що зробить це до того, як енергетичні леза розрядяться.

У такій битві спроба вставити інший кристал зі своїх речей в свій обладунок означала б смерть.

Вампір був досить шалений у своїй атаці, тому Лоґан терпляче чекав, поки він її ініціює. Навіть якщо вампір був швидшим за нього, він знав, що йому потрібно атакувати лише в правильний момент, а не намагатися випадково атакувати чи ухилятися. Тоді він принаймні зможе щось зробити.

Коли його кігті розмахнулися, Лоґан махнув своїм тонким енергетичним лезом, розрізаючи прямо руку вампіра. Вона впала на підлогу, але не було жодних ознак того, що вампір сповільнюється.

"Якщо ти в повітрі, як ти взагалі маєш ухилятися?" - сказав Лоґан , перетворюючи інше лезо на гарматний постріл. Випустивши його прямо в тіло вампіра, влучивши в нього.

Це був ризик, оскільки він використав всю енергію в правій руці, використовуючи її як енергетичний постріл, а не лезо, але, здавалося, це спрацювало, оскільки вампір більше не рухався, і більша частина його тіла зникла.

Вставляючи ще один Кривавий кристал у руку, Лоґан був готовий до будь-чого і готувався вирушити до наступної будівлі. Він підготував свій граплер і вистрелив ним. Однак, поки він летів у повітрі, і до того, як прикріпитися до іншої будівлі, з-під землі можна було відчути гуркіт.

Уся будівля почала трястися, і незабаром сам дах почав обвалюватися. Лоґан падав крізь різноманітне сміття і провалився крізь два поверхи, щоб нарешті приземлитися внизу.

На щастя, його обладунок захистив його від будь-яких зовнішніх поранень, якщо б він почав кровоточити зараз, то це було б точно погано.

’Що спричинило обвал будівлі?’ – подумав він.

Через кілька секунд він знайшов відповідь, оскільки шматки будівлі розліталися всюди, ніби нічого не важили. Неподалік від того місця, де був Лоґан, з-під уламків щось виходило, і перше, що побачив Лоґан, була бліда лиса голова. Але незабаром він усвідомив, коли істота почала підніматися, що вона більша за звичайного вампіра, і з усіма її іншими особливостями на тілі було зрозуміло, що це Кровопивця.

Відразу ж він стрибнув на Лоґана, але Кровопивця був надто швидким. Замість того, щоб намагатися атакувати, Лоґан переключився на свої руки, щоб змінити тип костюма на оборонний. Павуки швидко працювали, переміщуючи частини його обладунку, щоб збільшити розмір передпліч.

Проте, коли його вдарили, Лоґан відлетів на інший бік, і зупинила його лише стіна будинку. Від сильного удару Лоґан відчув, як кров заповнює йому рот через внутрішні пошкодження, але він відмовився дозволити їй витекти.

Він подивився вниз на свої руки, і броню було знищено, але його не поранило.

Кровопивця був готовий спробувати те саме знову. І навіть з його базовою тупістю та атаками, Лоґан не зміг би заблокувати його вдруге.

"Тобі варто битися з тим, хто б'ється у твоєму стилі!" – пролунав голос, схопивши Кровопивцю за потилицю та вдаривши його об підлогу. Тоді з його передпліччя висунувся клинок, пронизавши його голову, миттєво вбивши.

Коли Пітер подивився на Лоґана, він не побачив жодної видимої крові.

"Схоже, я встиг." – сказав Пітер.

Лоґан посміхнувся, але незабаром його тіло почало сіпатися, і він більше не міг це стримати. Пролунало кілька кашлів, і кров від внутрішніх травм розтеклася по підлозі.

"Вибач, я більше не міг це стримати." – сказав Лоґан, з зубами та язиком, вкритими кров’ю.

Через кілька секунд місце оточили вампіри. Вампіри, які були поранені в бою, навіть ті, що щойно билися один з одним, мали одну мету. Вони хотіли Лоґана.

"Нумо! Я вб'ю кожного, хто спробує до нього доторкнутися!" – вигукнув Пітер.