Розділ 933 — ПОБІЧНА ІСТОРІЯ КВІНА

Чорний простір, тіні, темний розум. Вигляд всередині розуму Квіна був трохи туманним, і він не зовсім розумів, що з ним відбувається.

’Що сталося? Я не пам’ятаю, чим я щойно займався?’ – подумав Квін .

Задаючи ці питання, він майже очікував, що хтось відповість, але відповіді не було, і він залишився сам на сам із собою. Проходячи через темний простір, де б він не був, він нічого не міг бачити. Доки зрештою на його шляху раптово не з’явилося дзеркало.

Однак у самому дзеркалі Квін міг побачити досить юне обличчя у відображенні. У нього було кучеряве волосся, яке трохи опустилося до вух, і він був одягнений у чорний піджак зі шкільною краваткою.

’Я в шкільній формі, і я виглядаю так… Молодим? Зачекайте, чому це дивно. Я ж в школі, зрештою. Зачекайте, школа!’ – згадав Квін .

Проте через кілька секунд його тілом пробіг холодок. Його волосся було мокрим, і весь світ ніби танув.

Відкривши очі, Квін побачив мокру парту прямо перед собою. З волосся та голови стікала вода.

"Вибач, я просто тренував свою здатність керувати водою, не хотів тебе зачепити, це була випадковість." – сказала жіночий голос.

Піднявши голову, Квін побачив, що там було троє дівчат, і та, що вибачалася, прикрила рот долонею. Дві дівчини поруч з нею відвернулися, їхні плечі здригалися вгору-вниз.

"Ага, знову, і цього разу вода? Знаєш, я відчуваю, що ви смієтеся. Просто тому, що в мене немає здібності, не означає, що я ще й дурний," - хотів сказати Квін, але замість цього вирішив просто підвестися з місця і піти до туалету, щоб витертися.

"Гей, здається, це правда," - зашепотіли дівчата, коли він проходив повз - "Оскільки в нього немає здібності, він не може дати відсіч, чи не так?"

Хоча Квін намагався якнайкраще приховати той факт, що в нього немає здібності, було очевидно, що це пошириться школою раніше чи пізніше. Адже майже всі мали здібності і охоче їх демонстрували. Навіть на уроках фізкультури дозволялося використовувати здібності, тому це швидко стало помітно, і тоді почалося знущання з боку інших.

Поки що він просто змириться з цим, подумав він, краще ігнорувати це, оскільки бачив, що інші учні з низьким рівнем отримують таке ж саме ставлення.

"Чому вони не дають відсіч?" - одного разу подумав Квін, але незабаром зрозумів, коли один з учнів спробував це зробити. Він навіть не завдав жодного удару.

Під час навчання в школі сформувалася природна група. Тих, кого в школі вважали обдарованими, називали учнями Четвертого рівня. Хоча високий рівень у цій школі не завжди багато значив.

Їхня школа була звичайною державною школою. Всі учні високого рівня походили з багатих родин, мали високий статус і навчалися з репетиторами. Якби будь-хто з цих учнів пішов до таких шкіл, він був би нічим іншим, як мухою. Хоча коли мова йшла про Квіна, він був навіть меншим за муху.

Групу з п'яти дітей використовували як їхніх "човників", так вони це називали. Кожен з них відповідав за певну роботу для них. Дехто робив їхнє домашнє завдання, інші носили їхні речі, а Квін мав купувати їм обід.

Дивним було те, що ніхто нічого з цим не робив? Вчитель не міг не знати, що відбувається, але нічого не робилося, тому що цих людей вищого рівня вважали важливими у їхньому світі. Тоді як їх, навпаки, вважали непотрібними через їхні нижчі рівні або відсутність здібностей.

Одного дня, на даху школи, зібрали всіх човників, крім одного, і Квін був останнім, хто прибув. Він побачив, що четверо інших були на колінах, а кількох з них побили.

"Що відбувається?" – подумав Квін.

Все, що він міг бачити, це те, як Юман – другий за впливом у школі – шалено бив ногою по землі.

"Цей ідіот, навіщо йому було це робити, а тепер він у лікарні, і звинувачують мене!? Це моя вина, що він був такий слабкий!" – продовжував скаржитися Юман .

Квін зрозумів суть, судячи з гнівного вибуху, який він чув від Юмана . Хоча людям багато що сходило з рук, якщо хтось потрапляв до лікарні через надмірну зухвалість або спричиняв смерть, їх все одно карали. Принаймні, у світі ще залишилося трохи справедливості.

"Підійди сюди, Квіне !" – закричав Юман .

"Він збирається виплеснути свій гнів на мене?" – подумав Квін , стискаючи кулак. Він бачив, що Юман вже перетворив свій кулак на матеріал, схожий на камінь, що було його здібністю.

"Ти думаєш, це моя вина? Ти не думаєш, правда, Квіне ? Це твоя вина, що ти такий безпорадний. Я не можу повірити, що його батьки пішли і поскаржилися. Я знаю, що він не наважився б сказати батькам, що відповідальний за це я, тому це мав бути хтось із вас. Але жоден з цих хлопців ще не помер, тому я покликав тебе. Не кажи мені, що це ти, Квіне . Ти мій улюблений з цих хлопців. Ти ніколи нічого не кажеш. Ти просто робиш все, що я тебе прошу."

Це було тому, що Квін побачив, що сперечатися безглуздо, лише отримаєш більше ударів. Він не розумів, навіщо деякі люди взагалі намагаються дати відсіч. Намагатися змінити свою ситуацію, коли вони не можуть цього зробити.

Вони лише роблять і без того важке життя ще важчим.

"Їхні батьки неправильно виховали їхніх дітей. Вони не сказали їм, що у цьому світі є порядок, і ми вище за них. Можливо, це добре, що у тебе немає батьків, Квін . Напевно, тому ти такий…"

Раптом вилетів кулак і вдарив Юмана прямо в обличчя. Це був перший раз, коли Квін взагалі когось бив, і інші студенти з шатла роззявили роти від невіри.

"Покидьок, ти справжній покидьок!" - закричав Квін - "Чому, в біса, ви повинні так з нами поводитися!"

Юман витер рот, з якого злегка текла кров, і спробував замахнутися кулаком. Дико розмахуючи по голові Квіна . Він активував свою здатність, тому, якби кулак влучив, Квіна чекали б серйозні проблеми. Нахилившись, Квін повалив його на землю.

Притиснувши його колінами, Квін на цьому не зупинився і продовжив завдавати ударів по його обличчю. Він навіть не знав, коли Юман знепритомнів, але нарешті зупинився, з кривавими руками і шкірою, що злущилася з кісточок пальців.

Дивлячись на небо.

"Що я наробив?" - запитав себе Квін .

Від того дня життя Квіна змінилося. Його постійно атакували члени банди Юмана , включно з ватажком, але щось змінилося. Квін більше не був частиною групи "човників" і робив те, що хотів.

Тепер він розумів, чому люди давали відсіч, адже біль від щоденних побоїв був не таким сильним, як біль від того, що до них ставилися як до сміття. Психічна травма від відчуття власної нікчемності руйнувала їхні душі.

Це було схоже на рабство. Принаймні так Квін відчував, що зробив власний вибір. Він сам приймав рішення, що робити, і був готовий нести за це відповідальність.

Він згадав усіх тих знаменитостей із великою силою, яких бачив по телевізору. Велику Четвірку, військових лідерів і головних генералів. Вони мали стільки влади, але нічого не робили.

Чому? Чому вони нічого не робили, маючи силу покращити життя всіх? Чи тому, що вони не бачили цього? Чи тому, що вони були на вершині, і тому не знали, як живеться тим, хто внизу?

Стиснувши кулак, Квін присягнув собі, давши обіцянку.

"Якщо одного дня я отримаю силу, як у тих хлопців нагорі, я зроблю краще життя для таких, як я, і позбавлюся від цієї жахливої системи!"