Розділ 1 — Розділ 1. Пролог. Солодкий мед лиходійки

Повна анотація

Я перевтілилася в другорядну персонажку низького рангу, чия роль — бути лише фоном для головної героїні.

Замість Серафіни я вислуховувала образи від лиходійок, отримувала ляпаси, і навіть мій наречений, Грегорі , до нестями закохався у «головну героїню», ставши для неї справжньою ганчіркою для ніг.

Я більше цього не терпітиму! Ніж і надалі бути лише «служкою» для Серафіни, я краще перейду на бік найбагатшої та найвпливовішої жінки цього світу — «лиходійки»!

— Чим панна Еванджелін погана? Вона куди краща за Серафіну!

— Мені потрібна лише Ви, принцесо !

З такими думками я лише хотіла бути трішки люб’язнішою до «лиходійки», але...

— Я беру тебе з собою на бенкет лише тому, що мені буде нудно одній.

— П-фе! Це не тому, що ти мені подобаєшся, зрозуміло? Просто ця річ валялася в шухляді, от і віддаю!

Коштовності, сукні, взуття... Вона навіть документи на будинок раптово тицяє мені в руки! Ба більше:

— Ларі , якщо ти вийдеш заміж за мого брата, ми станемо справжньою родиною. Чи не так?

Але ж її брат — головний герой, який має бути вірним лише Серафіні! Я була впевнена, що Дітріх ніколи не покохає мене, тому збиралася проігнорувати цю пропозицію, аж поки...

— Чому Ви вирішили, панно Ларієт , що я зовсім Вами не цікавлюся?

— ...Прошу?

— Ви цікавите мене. Навіть дуже.

Чому цей головний герой так солодко всміхається мені без жодної на те причини?!

***

Бальна зала, де лунали вишукані мелодії.

Панни, вбрані у яскраві сукні, були прекрасними, наче квіти, що розквітали одна за одною. Проте серед них була одна панна, яка сяяла особливо яскраво.

— Панно Лопес, ви і сьогодні неймовірно вродлива.

— Ви ж обов’язково подаруєте наступний танець і мені також?

Оточена молодими панами, панна сором’язливо усміхнулася, а її щоки злегка почервоніли.

— Справді... мені ніяково, коли ви так кажете.

Серафіна Лопес.

Разом із принцесою Клаудіус вона вважалася найвродливішою панною у теперішньому світському товаристві. Ніжне волосся кольору молодої зелені та темно-зелені очі, що нагадували лісову гущавину. А ще сукня силуету «русалка», яка плавно облягала її постать. Вона виглядала точнісінько як справжня русалка.

— Чого ж тут соромитися? Я завжди кажу лише правду.

— Хіба знайдеться ще хтось такий же прекрасний, як панна Лопес?

Саме в той момент, коли навколишні кавалери були заклопотані тим, щоб засипати Серафіну солодкими словами, до зали увійшла ще одна панна. Водночас присутніми прокотилося гучне шепотіння.

— Хто ж ця панна?

Панна з гордо випрямленою спиною зовсім не ніяковіла під прицілом численних поглядів. Навпаки, вона лише відповідала всім спокійною усмішкою. За мить люди, які впізнали її, здивовано витріщили очі.

— Зачекайте. Невже... це панна Ансі?!

Ларієт Ансі. Близька подруга Серафіни, яку називали «лілією світського товариства». Однак потайки про неї ширилися інші чутки...

«Ганчірка для ніг Серафіни».

Похмура та сіра зовнішність. Старомодна сукня, що зовсім не пасувала для балу. Постійно зсутулені плечі, через що вона здавалася ще більш нікчемною. Саме тому, що така Ларієт завжди була поруч, Серафіна могла сяяти ще яскравіше. Але нинішня Ларієт зовсім не була схожа на ту, якою її знали.

— Не може бути.

— Оця панна — та сама похмура і сіра панна Ансі?

Молоді пани, які до цього щосили намагалися здобути прихильність Серафіни, мимоволі перевели погляди.

На її чорному волоссі, заплетеному в грубу косу, наче зорі, сяяли майстерно ограновані діамантові прикраси. До того ж сукня — срібляста, наче туман. Куди й поділося те схоже на привида волосся та куца сукня, що ледь сягала кісточок і була символом панни Ансі. Сьогоднішня Ларієт мала бездоганний вигляд.

Тим часом інші панни, демонструючи свою спостережливість, з першого погляду розпізнали походження її вбрання та аксесуарів.

— Ця сукня... хіба вона не від мадам Соверно?

— А ця діамантова прикраса для волосся! Це ж новинка від бренду «Челсіані»!

Від голови до п’ят Ларієт була вдягнена у речі від найкращих брендів імперії. Приголомшення Серафіни від зустрічі з такою Ларієт тривало недовго — її погляд став холодним, наче лід.

Вона підійшла до Ларієт, натягнувши на обличчя яскраву усмішку.

— Ларі, здається, ти дуже чекала на сьогоднішній бал. Ти стільки зусиль приклала, чи не так?

Але, попри приязний тон, її погляд, що зміряв Ларієт з ніг до голови, був сповнений жалю.

— Але що ж поробиш? Мені здається, ця сукня та коштовності тобі трохи... не пасують.

Ларієт з незворушним обличчям дивилася на Серафіну. Та демонстративно опустила брови.

— Чесно кажучи, твоє обличчя трохи непоказне. Хіба такий розкішний одяг не створює відчуття невідповідності?

— ...

— Якби ти збиралася витратити такі великі гроші, було б добре спочатку порадитися зі мною. Тоді б я допомогла тобі обрати сукню та прикраси, які б тобі точно личили...

Але саме тоді пролунало:

— Ці слова були сказані для того, щоб я їх почула?

Цок, цок.

Звук підборів, що карбували кроки по мармуровій підлозі, пролунав залою. Очі, блакитні, наче озера, зверхньо подивилися на Серафіну.

— П-принцесо Клаудіус?

Еванджелін Клаудіус.

Якщо Серафіна була лілією світського товариства, то найпишнішою трояндою була саме Еванджелін.

Єдина донька єдиного в імперії герцогського роду. Сяюче золотаве волосся та очі, що блищали, наче інкрустовані сапфіри.

Краса, титул і багатство.

Вона була однією з найшляхетніших панн імперії, якій не бракувало нічого. Саме вона різким голосом кинула Серафіні:

— Сьогоднішню Ларі я особисто вдягала від голови до п’ят.

— Прошу?

Обличчя Серафіни стало блідим, наче полотно. Еванджелін, незважаючи на це, продовжила гострим тоном:

— Але те, що ви верзете перед іншими людьми про те, що Ларі не пасує сукня...

— П-принцесо!

— Хіба це не завуальована образа мого смаку? Хіба ви не кажете, що він не надто благородний?

— Та що ви, бути такого не може! Я лише хотіла...!

Серафіна почала поспіхом виправдовуватися. Однак Еванджелін уже втратила до неї інтерес.

— Хм, як на мене, Ларі виглядає просто неймовірно.

Еванджелін поглянула на панн та молодих панів, які з острахом спостерігали за цією сценою, і невимушено всміхнулася.

— А що думають інші?

— Звісно, ви маєте рацію!

— Я і не знав, що панна Ансі така вродлива!

— Естетичний смак принцеси справді неймовірний!

Люди в унісон підтримали слова Еванджелін. Частково тому, що причепурена Ларієт і справді була дуже гарною... Але насамперед тому, що вони надто боялися суворого погляду Еванджелін.

— Чесно кажучи, на мій погляд... — посмішка Еванджелін стала ще ширшою. — Ларі виглядає набагато вродливішою за панну Лопес.

У ту ж мить люди почали швидко перезиратися між собою. Вона сказала не «панна Ансі», а використала пестливе ім'я — «Ларі». Це означало, що Еванджелін ставиться до Ларієт як до близької людини. Адже досі не було жодного випадку, щоб Еванджелін називала когось за прізвиськом.

Серафіна на мить замовкла, зціпивши зуби, а потім її губи затремтіли.

— Ларі, це справді занадто, — її темно-зелені очі зволожилися, і вона жалібно подивилася на Ларієт. — Як ми, подруги, можемо так поводитися? Я лише хотіла допомогти, а ти ігноруєш мене тільки тому, що зблизилася з принцесою...

Вона не наважувалася сказати нічого безпосередньо Еванджелін, тому намагалася спрямувати стріли своєї атаки на беззахисну Ларієт. Проте...

— Панно Лопес, чи не занадто це по-дитячому?

— Принцесо!

— Вже минуло чимало часу відтоді, як ви стали дорослою після балу дебютанток. Як довго ви збираєтеся ділити друзів на «моїх» та «твоїх»?

Еванджелін демонстративно цокнула язиком і зміряла Серафіну презирливим поглядом.

— Яка дитячість.

— ...!

Обличчя Серафіни спалахнуло від сорому. Еванджелін, подивившись на неї як на порожнє місце, кивнула Ларієт.

— Не бачу сенсу більше розмовляти з панною Лопес. Ходімо, Ларі.

— Так, принцесо.

Ларієт широко всміхнулася і пішла за Еванджелін.

Люди остовпіло дивилися вслід двом паннам, що віддалялися. За деякий час Еванджелін зупинилася в безлюдному саду і манірно промовила:

— Щодо тієї сукні... я подарувала її тобі не тому, що ти мені подобаєшся. Мені просто було б соромно, якби поруч зі мною стояв хтось у занадто злиденному вбранні.

Вдивляючись у темряву саду, Еванджелін міцно стиснула руку Ларієт.

— ...Тому не ходи нікуди і тримайся поруч зі мною. Зрозуміла?

— Звісно.

Ларієт поглянула на свою руку, яку тримала Еванджелін, і яскраво всміхнулася.

— Адже у мене немає нікого, крім Еви.

Справді, наша лиходійка — найкраща!